Каховська Ірина Костянтинівна

Каховська Ірина Костянтинівна
Народилася	15 (27) серпня 1887[1] або 15 серпня 1888(1888-08-15)[2] Тараща, Київська губернія, Російська імперія або Тараща, Київська губернія, Російська імперія
Померла	1 березня 1960(1960-03-01)[1][2] Малоярославець, Калузька область, РРФСР, СРСР ·рак печінки
Країна	СРСР  Російська імперія
Діяльність	революціонерка, перекладачка
Відома завдяки	політична діячка
Alma mater	Women's Pedagogical Instituted
Знання мов	російська[3]
Партія	ПЛСР

Іри́на Костянти́нівна Кахо́вська (15 (27) серпня 1887 або 15 серпня 1888(1888-08-15), Тараща, Київська губернія і Тараща, Київська губернія, Російська імперія — 1 березня 1960(1960-03-01), Малоярославець, Калузька область) — українська революціонерка та перекладачка, одна з лідерів партії есерів.

Народилася 15 серпня 1888 року в Таращі в шляхетній дворянській родині, до тієї ж родини^[ru] належать граф Михайло Васильович Каховський та декабрист Петро Григорович Каховський.

Батько Ірини Каховської був землеміром, мати — народною вчителькою.

Каховська виховувалась в петербурзькому Маріїнському інституті благородних дівиць. У 1904 році вступила до історико-філологічного відділення Вищих жіночих (Бестужівських) курсів.

У революційному русі з 1905 року. Протягом певного часу була більшовичкою, з 1906 року член союзу есерів-максималістів. Арештована у квітні 1907 року за участь в бойовій дружині, осуджена до 20 років каторги. На Нерчинській каторзі познайомилася з Марією Спиридоновою, Олександрою Ізмайлович та іншими діячами партії есерів (ПСР).

У 1914 році переведена до колонії-поселення за амністією. Після лютневої революції 1917 року брала участь в роботі есерівського гуртка в Читі, що стояв на позиціях есерів максималістів та ��нтернаціоналізму. Була делегаткою від Забайкальської області третього з'їзду есерів (травень — червень) та членкинею його президії. Працювала секретаркою обласного комітету ПСР. Виступала з лекціями та доповідями в партійних клубах Петрограда.

Брала участь у жовтневій революції. Була делегаткою II Всеросійського з'їзду рад РСД та членкинею президії. Після розколу ПСР була лівою есеркою. Обиралася членкинею Всеросійського центрального виконавчого комітету 2-4 скликань, та завідувала (разом з В. Володарським) його агітаційно-пропагандистським відділом. Виступала на мітингах та лекціях з доповідями (теми «Перспективи революції», «Поточний момент в партії лівих есерів» та іншими). Опублікувала статтю «Хліб та революція» в журналі «Революційна робітниця» (1918, № 1). Під час дискусії стосовно Брестського мирного договору активно виступала за «революційну війну» з Німеччиною. На II з'їзді партії лівих есерів (ПЛСР) була обрана членкинею ЦК.

У 1918 році — завідувала агітаційно-пропагандистським відділом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету.

Після того як ЦК ПЛСР санкціонував «терористичну боротьбу», разом з Борисом Донським та Г. Б. Смілянським увійшла в бойову організацію при ЦК. В червні-липні 1918 року керувала підготовкою терористичного замаху на командувача окупаційними військами в Україні генерала-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна та гетьмана Павла Скоропадського. 30 липня 1918 року терористичний акт проти Ейхгорна був здійснений матросом Донським (якого згодом повісили). В ніч на 2 серпня Каховська заарештована, а 12 вересня засуджена до смертної кари німецьким військово-польовим судом. Очікуючи підтвердження вироку німецьким кайзером, перебувала в німецькій комендатурі при Лук'янівській тюрмі, піддавалась допитам. Після приходу до влади петлюрівської Директорії звільнена.

У 1919 році керувала в тилу Добровольчої армії підготовкою замаху на генерала Антона Денікіна.

У 1921 році Каховська арештована радянською владою, півтора року провела в тюрмі.

У 1922 році — вислана в Середню Азію разом з керівним складом партії есерів.

У 1923 році в Берліні видані спогади Каховської під назвою «Справа Ейхгорна та Денікіна», що увійшли до книги «Шляхи революції». Щодо мемуарів «Справа Ейхгорна та Денікіна» Ромен Роллан писав:

Я не підтримую ідею Каховської, але її повість має захоплюючу гуманну (або не гуманну) цінність. Це психологічний документ вищого ґатунку.

У 1930 році Ірину Каховську вислали в Уфу разом з М. О. Спиридоновою.

У 1937 році Каховську арештовують разом з іншими висланими членами партії есерів, що перебували в Уфі. Вирок: 10 років виправно-трудових таборів з відбуванням строку на Колимі.

У 1956 році була реабілітована.

З 1955 і до смерті в 1960 році проживала в місті Малоярославець Калузької області.

У 1972 році в Амстердамі була видана автобіографія Ірини Каховської під назвою «Уфимська справа. З історії партії та керівників лівих есерів», що увійшла до книги «Політичний щоденник».

• Каховская И. К. Дело Эйхгорна и Деникина: из воспоминаний // Пути революции. — Берлин, 1923. — С. 193. (рос.)
• Каховская И. К. Уфимское дело. Из истории партии и руководителей левых эсеров. Автобиография // Политический дневник. — Амстердам, 1972. — № 63. (рос.)

• Каховська Ірина Костянтинівна — біографія [Архівовано 28 серпня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
• Жанна д'Арк з сибірських колодниць [Архівовано 31 січня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Найгучніший терористичний акт періоду української революції.
• Каховская Ирина - деятель партии эсеров^{[недоступне посилання з липня 2019]}

1. ↑ ^{а б в} Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
   d:Track:Q124670547d:Track:Q108611244
2. ↑ ^{а б в} Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
   d:Track:Q4253570d:Track:Q883d:Track:Q113559915
3. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
   d:Track:Q47757534d:Track:Q2826570