Перейти до вмісту

Карл Штоосс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Карл Штоосс
нім. Stooß (Stooss) Carl
Народився13 жовтня 1849(1849-10-13)
Берн, Швейцарія
Помер24 лютого 1934(1934-02-24) (84 роки)
Грац, Штирія
Країна Швейцарія
Діяльністьправник, викладач університету, суддя
Галузьправо[1]
Знання мовнімецька[1][2]
ЗакладВіденський університет і Бернський університет
ЧленствоZofingiad і Австрійська академія наук (1934)

Штоосс Карл (нім. Stooß (Stooss) Carl; 13 жовтня 1849(18491013), Берн24 лютого 1934, Грац, Австрія) – швейцарський криміналіст, фахівець з кримінальної політики. Був професором кримінального права університетів в Берні та Відні. 5 серпня 1893 р. представив проект Загальної частини ([3]), а згодом і повний текст загальнофедерального Кримінального кодексу Швейцарії, котрий отримав схвалення експертної комісії в 1896 р. В подальшому проект Штоосса був прийнятий Федеральними зборами Швейцарського союзу 21 грудня 1937 р., затверджений на референдумі (3 липня 1938 року) і набув чинності з 1 січня 1942  р.[4].

За своїми науковими поглядами К. Штоосс був близьким до представників соціологічного напрямку — в його проекті КК чи не вперше паралельно з покараннями з'явилися заходи безпеки, а в процесі роботи над кодексом вчений багато консультувався з Францом фон Лістом та ін. представниками соціологічної школи[5].

К. Штоосс був головним редактором наукового журналу «Огляд швейцарського кримінального права»[6]. У 1895–1898 рр. він був головою Спілки швейцарських юристів (Präsident des schweizerischen Juristenvereins/SJV)[7].

З життєпису

[ред. | ред. код]

Карл Штоосс народився в Берні, відвідував там школу і почав вивчати право в Бернському університеті в 1868 році. Після семестрів за кордоном в Лейпцизькому та Гейдельберзькому університетах він закінчив навчання в 1873 році, склавши іспит на адвоката. Потім він працював адвокатом, головою суду, а з 1879 року викладав цивільний та кримінальний процеси в Бернському університеті.

У 1896 році з економічних причин він погодився на посаду професора кримінального права у Віденському університеті. У 1919 році вийшов у відставку. З 1923 року він жив на призначену йому австрійську державну пенсію в Граці, де й помер у віці 84 років.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. CONOR.Sl
  3. Message concernant la modification du code pénal suisse (dispositions générales, entrée en vigueur et application du code pénal) et du code pénal militaire ainsi qu'une loi fédérale régissant la condition pénale des mineurs. — P. 4 (1790) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 вересня 2019. Процитовано 26 жовтня 2019.
  4. Уголовный кодекс Швейцарии / Вступ. ст. Ю. Н. Волкова; науч. ред., предисл., пер. с нем. А. В. Серебренниковой. — 2-е изд. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — 348 [36] с. — с. 15.
  5. Докладно див.: Graven, Jean. Franz von Liszt et le nouveau droit pénal suisse. — Melun: Impr. Administrative, 1952. — 56 р.
  6. Schweizerische Zeitschrift für Strafrecht. Revue Pénale Suisse.
  7. 150 Jahre Schweizerischer Juristenverein (1861-2011). Jubiläumsschrift. — Basel: Helbing Lichtenhahn Verlag, 2011. — P. 51, 186. — (ISBN 978-3-7190-3115-2) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.

Література

[ред. | ред. код]
  • Stooß (Stooss), Carl (1849—1934) // Österreichisches Biographisches Lexikon 1815—1950 [Архівовано 9 травня 2014 у Wayback Machine.]
  • P. Kaenel. Die kriminalpolitische Konzeption von Carl Stooss im Rahmen der geschichtlichen Entwicklung von Kriminalpolitik und Straftheorien. — Bern: Stämpfli, 1981. — 166 p.
  • M. Rusca. La destinée de la politique criminelle de Carl Stooss. — 1981. — 191 p.
  • R. Moos. Carl Stooss in Österreich // Revue pénale suisse. — Vol. 105, 1988. — pp. 35-79.
  • L. Gschwend. Carl Stooss (1849—1934) // Revue pénale suisse. — Vol. 112, 1994. pp. 26-56.
  • L. Gschwend. Carl Stooss (1849–1934) – Originell-kreativer Kodifikator und geschickter Kompilator des schweizerischen Strafrechts – Reflexionen zu seinem 60. Todestag, in: Schweizerische Zeitschrift für Strafrecht, Bd.112 (1994), S.26–56.