Карл-Отто Заур

Карл-Отто Заур
нім. Karl-Otto Saur
Народився	16 лютого 1902(1902-02-16)[1] або 16 червня 1902(1902-06-16)[2] Дюссельдорф, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецький Райх[3][2]
Помер	28 липня 1966(1966-07-28)[1][2] (64 роки) Пуллах, Мюнхен, Верхня Баварія, Баварія, ФРН[3]
Країна	Німеччина
Діяльність	політик, інженер, видавець
Галузь	armamentd[4]
Знання мов	німецька[5]
Посада	державний секретар
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
Діти	Karl-Otto Saurd і Klaus Gerhard Saurd
Нагороди

Карл-Отто Заур (нім. Karl-Otto Saur; 16 лютого 1902, Дюссельдорф, Німецька імперія — 28 липня 1966, Пуллах-ім-Ізарталь, ФРН) — німецький військовий чиновник. Один із двох кавалерів Золотого лицарського хреста Хреста Воєнних заслуг.

Ставши дипломованим інженером, почав працювати у Тіссена. Після смерті батька прийняв на себе керівництво батьківським машинобудівним підприємством, але настала незабаром Велика депресія привела підприємство до банкрутства. Заур повернувся до Тіссена і незабаром став директором виробничо-економічного відділу металургійного заводу August-Thyssen-Hütte в Дуйсбурзі.

В 1931 році вступив в НСДАП. З 1938 року працював в організації Тодта, в результаті ставши заступником Фріца Тодта. У лютому 1942 року, після загибелі Тодта в авіакатастрофі, Заур став начальником технічного управління рейхсміністерства озброєнь і боєприпасів, а також статс-секретарем, заміщаючи рейхсміністра Альберта Шпеєра в його відсутність. У роботі відрізнявся крайньою жорстокістю, ні з чим не рахуючись заради інтересів справи.

З березня 1944 року Заур очолив штаб Єгерштабу (1 серпня того ж року перетвореного в Штаб озброєнь), організовував розгортання підземних військових заводів, а також координував виробництво винищувачів.

29 квітня в своєму політичному заповіті Гітлер призначив Заура наступником Шпеєра на посаді міністра військової промисловості в уряді під керівництвом Йозефа Геббельса. Однак даний кабінет проіснував всього добу (30 квітня — 1 травня), до самогубства Геббельса. Новий рейхспрезидент Карл Деніц, сформувавши Фленсбурзький уряд, повернув в нього Шпеєра. 15 травня Заур був заарештований американцями.

В 1948 році він виступив в якості свідка обвинувачення на процесі Круппа, після чого від нього відвернулися старі знайомі. В процесі денацифікації він був класифікований як співучасник і незабаром після цього звільнений.

В 1949 році Заур заснував інженерне бюро, яке також випускало довідкові видання. На його основі було створено видавництво Saur-Verlag, що стало прибутковим лише з початку 60-х років, коли його очолив син Заура Клаус Ґергард.

• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
• Хрест Воєнних заслуг 1-го класу
• Хрест Воєнних заслуг 2-го класу
• Хрест Воєнних заслуг 1-го класу з мечами
• Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами
• Золотий партійний знак НСДАП (1943)
• Лицарський хрест Хреста воєнних заслуг (5 червня 1943)
• Лицарський хрест Хреста воєнних заслуг з мечами (29 жовтня 1944)
• Золотий лицарський хрест Хреста воєнних заслуг (20 квітня 1945) (Деякі джерела стверджують, що ця нагорода була тільки запропонована і не затверджена через плутанину та закінчення війни.)

• Lutz Budraß: Saur, Karl-Otto. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 22, Duncker & Humblot, Berlin 2005, ISBN 3-428-11203-2, S. 465 f.
• Karl-Otto Saur Jr., Michael Saur: Er stand in Hitlers Testament. Econ, Berlin 2007, ISBN 3-430-20026-1.
• Speer, Albert (1995). Inside the Third Reich. London: Weidenfeld & Nicolson. p. 294. ISBN 9781842127353.
• Peter Müller: Heinkel He 162 «Volksjäger — Last-Ditch Effort by the Luftwaffe», Muller History Facts, ISBN 978-3952296813.
• Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Fischer, Frankfurt 2007, ISBN 3-596-16048-0, S. 521.