Завоювання Туніса (1574)
| Завоювання Тунісу | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Османсько-габсбурзькі війни | |||||||
 | |||||||
| 36°48′03″ пн. ш. 10°10′48″ сх. д. / 36.800833333° пн. ш. 10.18° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Іспанська імперія
|
 Османська імперія
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Габріо Сербеллоні
|
 Улуч Алі Чикалазаде Юсуф Сінан-паша
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 7 000 вояків | 250-300 кораблів 40 000 вояків | ||||||
| Втрати | |||||||
| 6 700 загиблих 300 полонених |
25 000 убитих | ||||||
Завоювання Тунісу в 1574 році — завоювання міста Туніс Османською імперією в ході її боротьби за контроль над цим містом з Іспанською імперією та її васалами — хафсідськими султанами Тунісу. Ця подія мала велике значення, оскільки після неї остаточно визначилось, що Північна Африка перебуватиме під владою мусульман, а не християнства, і з нею закінчилась іспанську Конкісту Північної Африки, яка була розпочата католицькими королями Іспанії в 1497 році[1]. Захоплення Тунісу в 1574 році стало останнім кроком у встановленні османського панування у східному та центральному Магрибі[2].
Вперше Туніс був завойований османським флотом на чолі з капудан-пашою Хай ад-Діном Барбароссою у хафсідського султана Мулая Хафсана в 1534 році. Однак наступного року імператор Священної Римської імперії Карл V організував велику експедицію об'єднаного християнського флоту і в свою чергу захопив Туніс. Він відновив на троні Мулая Хафсана як свого васала і залишив у укріпленому іспанцями форті Ла-Гулетт, що прикривав з моря доступ до міста значний іспанський гарнізон. Бей Алжиру і ще один відомий берберський корсар Улуч Алі знову захопив Туніс для Османської імперії в 1569 році, але після християнської перемоги 1571 року в битві при Лепанто Хуану Австрійському вдалося знову завоювати Туніс у жовтні 1573[1][3].
У 1574 р. Вільгельм Оранський та Карл IX Французький через свого прогугенотські налаштованого посла Франсуа де Ноаля, єпископа Дакса, намагалися отримати підтримку османського правителя Селіма II з метою відкрити новий фронт проти іспанського короля Філіпа II[4]. Селім II надіслав свою підтримку через посланця, який намагався організувати зв'язок голландців з непокірними іспанськими Морисками та піратами Алжиру[5]. Восени 1574 року Селім відправив великий флот для повернення Тунісу, тим самим домігшись зменшення тиску Іспанії на голландців.
У битві під Ла-Гулетт Селім II зібрав флот від 250 до 300 військових кораблів із армією в складі близько 75 000 чоловік[6]. Османським флотом командували Юсуф Сінан-паша та Улуч Алі[7]. Сили османського флоту, разом із військами, надісланими губернаторами Алжиру, Триполі та Тунісу, складали загальну чисельність близько 100 000 чоловік. Армія напала на Туніс і Ла-Гулетт. Фортеця Ла-Гулетт, яку захищав гарнізон з 7000 чоловік, впала 24 серпня 1574 року. Останні християнські війська в невеликому форті навпроти Тунісу здалися 3 вересня 1574 р.
Хуан Австрійський спробував зняти облогу з міста на чолі флоту галер з Неаполя та Сицилії, але не зумів вчасно прибути на місце подій через шторми[8]. Іспанська корона, що була активно задіяна у військових діях в Нідерландах і якій хронічно не вистачало коштів, не змогла надати суттєвої допомоги оборонцям Тунісу.
Мігель де Сервантес, майбутній автор «Дон Кіхота», брав участь у цих подіях як солдат і був серед військ Хуана Австрійського, які намагалися прийти на допомогу місту[9]. Він стверджує, що османи здійснили 22 напади на форт Туніс, втративши 25 000 чоловік, тоді як вижили лише 300 християн. Про битву він писав:
Абд аль-Малік, майбутній султан Марокко, брав участь у завоюванні Тунісу в 1574 році на боці османів[10].
Габріо Сербеллоні був командиром форту Туніс. Генерал Ла-Голети, Педро Портокарерро, був узятий у полон до Константинополя, але по дорозі помер[9]. Полонені солдати були відправлені працювати рабами на галерах.
Битва ознаменувала остаточне встановлення османського панування в Тунісі, поклавши край династії Хафсідів та іспанській присутності в Тунісі[3].
Успіх османів під керівництвом Улуч Алі[11][12] в битві при Ла-Гулетт призвів до зменшення тиску Іспанії на голландців і призвів до переговорів на Бредській конференції[5]. Після смерті французького короля Карла IX у травні 1574 р. османсько-голландські контакти ослабли, хоча, вважається, що османи підтримали повстання 1575—1576 рр. і створили в 1582 р. своє консульство в Антверпені (De Turks-Griekse Natie)[13]. Османи уклали перемир'я з Іспанією та переключили свою увагу на конфлікт з Персією, що призвів до Османсько-��ефевідської війни (1578—1590). Іспанська корона стала банкрутом 1 вересня 1575 р.[8]
- ↑ а б The new Cambridge modern history R. B. Wernham, p.354. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 8 липня 2021.
- ↑ The Regency of Tunis and the Ottoman Porte, 1777—1814: Army and Government of a North-African Ottoman Eyâlet at the End of the Eighteenth Century by Asma Moalla, Routledge, 2004 ISBN 0-415-29781-8, p.3
- ↑ а б [1][недоступне посилання з 01.03.2013]
- ↑ Parker, Geoffrey; Smith, Lesley M. (January 1978). The General Crisis of the Seventeenth Century – Google Boeken. ISBN 9780710088659. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 18 березня 2013.
- ↑ а б Parker, p.61
- ↑ Garcés, María Antonia (2005). Cervantes In Algiers: A Captive's Tale – María Antonia Garcés – Google Boeken. ISBN 9780826514707. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 18 березня 2013.
- ↑ Garcés, p.220
- ↑ а б Garcés, p.221
- ↑ а б Garcés, p.222
- ↑ The last great Muslim empires: history of the Muslim world by Frank Ronald Charles Bagley, Hans Joachim Kissling p.103ff. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 8 липня 2021.
- ↑ Setton, Kenneth Meyer (1984). The Papacy and the Levant, 1204–1571: Vol.IV. Philadelphia.
- ↑ Tarih Sitesi: Kılıç Ali Paşa. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 8 липня 2021.
- ↑ Goris, J.A. (1922—1923) Turksche kooplieden te antwerpen in de XVIe Bijdragentot de Geschiedenis 14/1:30