Ернест Дюпре

Ернест Дюпре
Народився	7 березня 1862(1862-03-07)[1][2][3] Марсель
Помер	2 вересня 1921(1921-09-02)[1][3][4] (59 років) Довіль[5]
Поховання	Пер-Лашез і Grave of Dupred
Країна	Франція[6]
Діяльність	психіатр, викладач університету, психолог, hospitalist physician, кваліфікований свідок
Alma mater	Факультет медицини, Парижd (1891)[2]
Посада	assistant physiciand[2] і Chief medical officerd[5]
Науковий ступінь	Q17306806?[7] (1898)
Відомі учні	Henri Medusd
Членство	Паризька медична академія (1921)[7]
Нагороди
Ернест Дюпре у Вікісховищі

Ернест Фердінан П'єр Луї Дюпре (фр. Ernest Ferdinand Pierre Louis Dupré; 7 березня 1862(1862березня07)^[8], Марсель, Франція — 2 вересня 1921^[9], Довіль, Франція) — французький невролог і психіатр, займався вивченням реактивних психозів і конституційних психопатій, зробив великий внесок у теорію судової психіатрії. Є творцем термінів «міфоманія», «пуерилізм», «симптоматичний менінгізм», «сенестопатія»^[10]. Він описав такі патології: галюцинації уяви^[11], симптом повітряної подушки, моторна дебільність, внутрішня зоопатія. У царині конституційної патології Дюпре виділив міфоманічну й емотивну конституції^[12].

Ернест Дюпре народився у 1862 році у Марселі^[13], проте більшу частину життя провів у Парижі. Його батько був викладачем риторики у середній школі. Здобувши диплом лікаря, протягом кількох років Дюпре працював у галузі загальної медицини, потім він спеціалізувався у психіатрії. Згодом його було призначено директором психіатричної лікарні для душевнохворих злочинців^[14]. Помер у 1921 році у Довілі^[13].

Під час Першої світової війни Дюпре проводив роботу зі створення досконалішої служби психіатричної допомоги для французьких солдатів. Спостерігаючи невротичні реакції у фронтовиків, Дюпре описав синдром «емотивного психоневрозу», який згодом отримав назву на його честь хвороба Дюпре^[14]. З погляду автора, цей синдром розвивається під впливом психічного травматизму (наприклад, в умовах воєнного часу), за умови індивідуальної схильності до виникнення нервових і психічних захворювань (Дюпре називав цю схильність «емотивною конституцією» індивіда)^[15]. Підсумовуючи спостереження своїх колег, Дюпре писав: «Насправді, війна не створює нові психічні захворювання, але ця епідемія травм, фізичних і душевних, індивідуальних і колективних … посилила деякі хворобливі прояви, дала нове забарвлення вмісту та форм прояву болючого маячення, активізувала психопатичні стани, які раніше були прихованими»^[16].

З 1905 до 1919 рік Дюпре розробляв теорію про зв'язок психічних захворювань із психологічною конституцією пацієнта. На думку Дюпре, психічні захворювання є лише крайніми формами прояви домінантних особливостей у психіці індивіда; при цьому не існує чіткої межі між нормою та патологією. Дюпре підкреслював, що психологічна конституція людини залежить тільки від спадковості, а й від впливу довкілля, вона є незмінною та може бути скоригована. У 1912 році у Тунісі на XXII конференції психіатрів і неврологів Дюпре представив доповідь, яка згодом стала знаменитою, «Несвідомі перверсії» (фр. Les perversions instinctives)^[17]. У своїй доповіді Дюпре висловив думку, що у деяких випадках скоєння злочину може бути пов'язане з конституційною психологічною схильністю злочинця. Надалі Дюпре створив термін конституційна перверсія, який згодом був використаний у теорії педопсихіатрії Жоржа Еєра^[18].

На честь Дюпре названо:

• Міфоманія Дюпре (одна з форм патологічної брехливості). Хворий, який страждає на цей розлад, має схильність розповідати про свої неіснуючі пригоди та досягнення, приписувати собі титули, нагороди, і т. н. При цьому часто він сам не може відрізнити свої вигадки від реальності. Захворювання у більшості випадків спостерігається у пацієнтів істероїдного типу^[19]. Для позначення особистісних особливостей хворих, схильних до патологічної брехливості та фантазування, Дюпре ввів термін міфоманічна конституція. Дюпре наголошував, що міфоманічна конституція є поєднанням інфантилізму та надмірної збудливості уяви у пацієнта^[20].
• Маячня Дюпре-Логра (синоніми — маячення уяви Дюпре, імажинативне маячення, фабуляторне маячення, маячення уявлення, маячення фантастичне). Ця форма маячення виникає на основі фантазування у хворих з т.з. міфоманічною конституцією особистості, розвитку абсурду сприяє також слабкість інтелекту або наявність гіпоманіакального стану у пацієнта. При цьому синдромі, як правило, не відзначається розлад пам'яті, галюцинацій та психосенсорних порушень; навпаки, хворий виявляє ясність сприйняття та добре орієнтується у навколишньому світі. Маячня уяви входить у структуру парафренного синдрому^[21]. Маячення Дюпре поєднує у собі маревні ідеї величі та переслідування. Висловлювання хворого мають фантастичний характер, вони можуть бути абсурдні. Настрій хворого зазвичай піднятий, часто мають місце конфабуляції^[22]. Маячення уяви зазвичай виникає гостро (як «натхнення, осяяння»)^[20].
• Галюцинації уяви Дюпре — пов'язані з уявленнями й ідеями, які довго виношуються в уяві пацієнта^[23], часто вони є результатом мрій та фантазій при істеричних розладах особистості^[24]. Галюцинації цього легко виникають у дітей із болісно загостреною уявою^[20].
• Сенестопатія Дюпре-Камю — вкрай неприємні, але при цьому невизначені болючі тілесні відчуття, є складовою іпохондричного маячення^[25].

• Зоопатія Дюпре-Леві, яка є різновидом маячення одержимості. При цій патології хворий переконаний, що в його тілі є тварина (варіант: двійник або нечиста сила)^[26].

• Пуерилізм Дюпре — прояв у мовленні та поведінці хворого особливостей, властивих дітям. Є регресією психічної діяльності, спостерігається при психогенних реакціях істеричного типу. Може також виникати при шизофренії, старечому недоумстві або ураженнях центральної нервової системи^[27].

• Un syndrome psychopathique particulier, le puerilisme mental. CR Congres des Medecins alienistes et neurologistes de France, 1903; 2: 268
• Definition medico-légale de l'aliéné .; P., Gainche, 1904. 25ppp
• La Mythomanie. Étude psychologique et médico-légale du mensonge et de la fabulation morbides; leçon d'ouverture du cours de psychiatrie médico-légale, 2× 10^{{{1}}} année) P., Gainche, 1905. 68 pp
• L'affaire Ullmo. Lyon, A. Rey, 1908
• L'expertise psychiatrique; règles générales de l'examen médical; Asile Ste-Anne, Clinique des maladies mentales. 1910. 15pp
• Le langage musical: étude medico-psychologique (avec Marcel Nathan). Préface de Charles Malherbe. Paris, F. Alcan, 1911; 195p
• Les perversions instinctives, Rapport au Congrès des aliénistes de France, Tunis, 1912
• Les déséquilibres institutionnels du système nerveux (surtitre: Clinique des maladies mentales et affections de l'encéphale — leçon inaugurale); P., Baillière, 1919, 36pp
• Pathologie de l'imagination et de l'émotivité; P., Payot, 1925, XXIII+503pp (avec notice biographique par le Pr Achalme).

• Всемирный биографический словарь (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• ЭПОНИМЫ — КРАТКИЕ БИОГРАФО-БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЕ СПРАВКИ (по В.М.Блейхеру) (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Большая Медицинская Энциклопедия (рос.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Yvorel, Jean-Jacques. L'Université et l'enfance délinquante : 1939-1945 (фр.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Histoire de la psychiatrie en France (фр.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Evans, Julia. Confabulatory delusional states : 1911 : Ernest Dupré & Jean Logre (англ.). Архів оригіналу за 27 травня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
• Фуко, Мишель. Психическая болезнь и личность. — «Гуманитарная Академия», 2009. — 675 с. — ISBN 978-5-93762-060-6.
• Thomas, Gregory M. Treating the Trauma of the Great War: Soldiers, Civilians, and Psychiatry in France, 1914-1940. — L SU Press, 2009. — 176 с. — ISBN 978-0-8071-4407-7.
• Arbisio-Lesourd, Christine. Psychologie clinique: débats et enjeux. La psychologie clinique en dialogue. — Editions Bréal, 2002. — 305 с. — ISBN 978-2-84291-848-4.
• Никифоров А. С. Неврология. Полный толковый словарь. — Эксмо, Серия: Медицинская энциклопедия, 2010. — 464 с. — ISBN 978-5-699- 36740-5.
• Тополянский А.В., Бородулин В.И. Синдромы и симптомы в клинической практике: эпонимический словарь справочник. — Эксмо, серия: Новейший медицинский справочник, 2009. — 464 с. — ISBN 978-5-699-33854-2.
• Сидоров П.И., Парняков А.В. Введение в клиническую психологию: Т. I.: Учебник для студентов медицинских вузов. — Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. — 381 с. — ISBN 5-8291-0057-3.