Перейти до вмісту

Довгоносикові

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Довгоносики)
Довгоносики
Великий сосновий довгоносик (Hylobius abietis Linnaeus, 1758)
Великий сосновий довгоносик (Hylobius abietis Linnaeus, 1758)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Родина: Довгоносики (Curculionidae)
Latreille, 1802
Посилання
Вікісховище: Category:Curculionidae
Віківиди: Curculionidae
EOL: 5240
ITIS: 114666
NCBI: 7042
Fossilworks: 69436

Довгоносикові[1], Свинки або Слоники (Curculionidae Latreille, 1802) — найбільша родина ряду твердокрилі, яка налічує понад 60 тисяч видів. У життєвому циклі довгоносики проходять повне перетворення (метаморфоз), яке включає стадії яйця, личинки, лялечки та імаго. Особливістю родини є зростання ротових органів, лобу, наличника, щік та горла у довгу головотрубку, на кінці якої розміщений ротовий отвір з усіма його придатками.

Вагомий внесок у вивчення довгоносиків зробили ентомологи: М. Є. Тер-Мінасян, Ф. К. Лук'янович, Карл Пенеке, Й. Х. Гохгут, Г. Г. Бондар, Лотар Дикманн, Адольф Гоффман, Мигель Алонсо-Сарасага та інші.

Чотири види довгоносиків занесено до Червоної книги України.

Морфологія

[ред. | ред. код]

Імаго

[ред. | ред. код]
Пісодес сосновий (Pissodes pini) належить до короткохоботкових довгоносиків
Антономус малиновий (Anthonomus rubi) належить до довгохоботкових довгоносиків
Личинка жука-довгоносика

Розміри довгоносиків варіюють у межах від 1 мм до 4 см, що зумовлено заселенням ними найрізноманітніших екологічних ніш — від насінин до стебел рослин. Тіло зазвичай округле, рідше витягнуте. Голова витягнута у так звану головотрубку (помилкова назва — хоботок), на кінці якої розташований ротовий апарат гризучого типу.

Довгоносиків умовно поділяють на короткохоботкових (Adelognatha) та довгохоботкових (Phanerognatha). У короткохоботкових головотрубка (хоботок) не довша за основну частину голови, а у довгохоботкових — навпаки. До кінця головотрубки також кріпляться колінчасті вусики (виняток — підродина Apioninae). Їх перший членик значно довший за інші. Його довжина рівна довжині головотрубки, взовж бічних країв якої наявні канали, куди вкладається перший членик вусиків. На кінці вусиків у результаті розширення і вкорочення члеників утворюється так звана булава.
Лапки п'ятичленикові. Третій членик розширений, дволопатевий; 4-й членик вкорочений і прихований лопатями 3-го. П'ятий вузький, циліндричний, несе пару кігтиків.
У короткохоботкових довгоносиків надкрила часто зростаються, а крила редукуються, і вони втрачають здатність до польоту. Часом надкрила та інші частини тіла дуже сильно склеротизовані, що надає екзоскелету довгоносиків особливої міцності. Іноді на надкрилах та інших частинах скелету утворюються різноманітні вирости та шипи. Тіло дуже рідко буває голе, частіше вкрите волосками і лусочками, які надають йому забарвлення (наприклад, довгоносик Phyllobius virideaeris).

Личинка

[ред. | ред. код]

Личинки С-подібної форми, м'ясисті, безногі зі складчастими покривами тіла, з добре розвиненою головною капсулою. Забарвлення тіла біле або кремове, головної капсули — жовте або коричневе.

Лялечка

[ред. | ред. код]
Частина життевого циклу тамариксового довгоносика

Біологія та життєві цикли

[ред. | ред. код]

Більшість довгоносиків є фітофагами — живляться різними частинами живих рослин. Деякі, наприклад, Cossonus розвиваються у гнилій деревині. Короткохоботкові довгоносики відкладають яйця в ґрунт, де розвивається личинка, а довгохоботкові — у тканини живих рослин та їх плоди. Дуже рідко личинки розвиваються відкрито — на поверхні листків, наприклад люцерновий слоник (Hypera postica). У такому випадку личинка зеленого кольору і схожа на гусінь з прикріплювальними дисками на черевній стороні.

Систематика

[ред. | ред. код]

Систематика довгоносиків є одним із найбільш дискусійних питань між спеціалістами, які вивчають цих жуків, що зумовлено величезною кількістю видів. Найсуперечливішими є кількість родів, яких налічують понад 400, а також триб, підтриб і підродин. За найрозповсюдженішою системою родина включає двадцять підродин:

  1. Bagoinae
  2. Baridinae
  3. Ceutorhynchinae
  4. Conoderinae
  5. Cossoninae
  6. Cryptorhynchinae
  7. Curculioninae
  8. Cyclominae
  9. Dryophthorinae
  10. Entiminae
  11. Erirhininae
  12. Hyperinae
  13. Lixinae
  14. Mesoptiliinae
  15. Molytinae
  16. Orobitidinae
  17. Platypodinae
  18. Raymondionyminae
  19. Rhynchophorinae
  20. Scolytinae

Філогенія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Екологія

[ред. | ред. код]

Консортивні зв'язки

[ред. | ред. код]

Роль у екосистемах

[ред. | ред. код]

Шкодочинність

[ред. | ред. код]
Слоник миґдаликовидний (Curculio glandium) на жолуді дуба черещатого

Багато довгоносиків вважаються шкідниками сільсько-господарських культур та запасів зерна і круп. До найбільш поширених шкідників належать Довгоносик буряковий звичайний (Bothynoderes punctiventris), Люцерновий слоник (Phytonomus variabilis), Довгоносик бавовняний (Anthonomus grandis), Яблуневий квіткоїд (Anthonomus pomorum), Довгоносик грушевий листковий, Довгоносик землистий, Довгоносик комірний, Довгоносик ліщиновий, Довгоносик стебловий, Довгоносик сірий бруньковий, Довгоносик вишневий, Буряковий довгоносик-стеблоїд.

Поширення

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Бей-Биенко Г. Я., Общая энтомология, М., 1966;
  2. Жизнь животных, под ред. Л. А. Зенкевича, т. 3, М., 1969;
  3. Определитель насекомых Европейской части СССР, под ред. Г. Я. Бей-Биенко, т. 2, М.-Л., 1965;

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 170.