Герард Денгофф (воєвода поморський)

Герард Денгофф
пол. Gerard Denhoff
Народився	15 січня 1590(1590-01-15) Мальборк, Мальборський повіт, Поморське воєводство, Республіка Польща
Помер	23 грудня 1648(1648-12-23)[1] (58 років) Мальборк, Мальборський повіт, Поморське воєводство, Республіка Польща
Поховання	Ельблонг
Громадянство	Річ Посполита
Національність	німець
Діяльність	дипломат, офіцер
Знання мов	німецька
Титул	граф Священної Римської імперії
Посада	воєвода поморський
Термін	1643—1648 роки
Попередник	Павло Ян Дзялинський
Наступник	Людвиг Вейхер
Конфесія	кальвінізм
Рід	Денгоффи
Батько	Герард Денгофф
Мати	Маргарита фон Цвайлфельн
Брати, сестри	Ернест Магнус Денгофф і Каспер Денгофф
У шлюбі з	Катерина Опалінська Сибіла Маргарита Бжезька
Діти	1 син і 3 доньки
Медіафайли у Вікісховищі

Герард Денгофф (Gerard Denhoff, 15 січня 1590 — 23 грудня 1648) — державний і військовий діяч, урядник, дипломат Речі Посполитої.

Походив з німецького шляхетського роду Денгоффів власного гербу. Третій син Герарда Денгоффа, воєводи дерптського, і Маргарити фон Цвайлфельн. Народився 1590 року. Після здобуття домашньої освіти опинився при двору курфюрства Бранденбурга, де здобув військову освіту. По поверненню на батьківщину отримав чин ротмістра. Нетривалий час подорожував Європою.

У 1621 році призначено полковником німецьких рейтар. За власний кошт зібрав загін у 200 рейтар. Діяв спочатку в Королівській Пруссії, де здійснював охорону від шведів. Того ж року брав участь у Хотинській битві проти османів. У 1624—1625 роках діяв знову проти шведів в Королівській Пруссії. У 1629 році звитяжив при обороні Торуня. Того ж року оженився на представниці магнатського роду Опалінських.

У 1632 році за дорученням короля Владислава IV Вази їздив з посланцем до данського короля Кристіана IV. Метою поїздки було встановлення союзних стосунків проти Швеції. Невдовзі стає радником короля з питань Балтії. Протягом 1630-х років отримав староства мальборкське, косьцежинське, адезельке, феллінське, люцинське.

Денгофф також усіляко підтримував королівські ідеї щодо розвитку морського флоту Речі Посполитої. У 1635 році був призначений членом і головою королівської військово-морської комісії, брав участь у відновленні і розвитку флоту. Того ж року отримав титул графа Священної Римської імперії. 1636 року отримав Мальборкську економію. Разом з великим канцлером коронним Єжи Оссолінським 1637 року створив проект створення морської митниці в Гданську. Наприкінці того ж року призначається королівським представником в цьому місті.

1642 року стає каштеляном Гданська. Того ж року брав участь в екстрординарному сеймі. 1643 року Герард Денгофф призначається воєводою поморським і підскарбієм Прусської землі. 1645 року відправлено посланцем до Франції, де домовлено про шлюб Владислава IV на Марії Луїзі Ґонзаґа. 1646 року стає маршалком двору нової королеви Речі Посполитої. 1648 року після смерті короля підтримував кандидатуру його брата Яна Казимира, але Герард Денгофф помер ще до відкриття елекційного сейму того ж року.

Перша дружина — Катерина, донька Петра Опалінського, крайчого великого коронного. Дітей не було.

Друга дружина — Сибіла Маргарита, донька Йоганна Кристіана П'яста, князя бжезького, легніцького і сцинавського. Діти:

• Владислав (1639—1683), воєвода поморський
• Катерина Ядвіга (д/н—до 1668), дружина: 1) Людвика Вейхера воєводи мальборкського; Войцеха Костянтина Брези, воєводи познанського
• Констанція Анна, дружина 1) Яна Коса, воєводи хелмінського; 2) Яна Ігнація Баковського, воєводи мальборкського
• Сибіла, дружина Пйотра Жихлінського, підкоморія каліського

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Герард Денгофф (воєвода поморський)

• Detlev Schwennicke: Europäische Stammtafeln, Neue Folge. Vittorio Klostermann, Frankfurt/Main 2002, Band XX, ISBN 978-3-465-03166-6, Tafeln 111; 117B
• Kilian Heck, Christian Thielemann (Hrsg.): Friedrichstein. Das Schloß der Grafen von Dönhoff in Ostpreußen. Deutscher Kunstverlag, München/Berlin 2006, ISBN 3-422-06593-8; S. 13f., 19-23, 26, 204 und 293.
• Marcin Broniarczyk, Wykształcenie świeckich senatorów w Koronie za Władysława IV, w: Kwartalnik Historyczny, rocznik CXIX, 2012, 2, s. 275.