Перейти до вмісту

Ганс Ляйп

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ганс Ляйп
ПсевдоLi-Shan Pe[1]
Народився22 вересня 1893(1893-09-22)[3][2][…]
Гамбург, Німецька імперія[3]
Помер6 червня 1983(1983-06-06)[2][3][…] (89 років)
Фрутвіленd
ПохованняHorn (am Bodemsee)d
Країна Німеччина
 Швейцарія[4]
Діяльністьпоет, письменник, сценарист, автор пісень
Знання мовнімецька[6][7]
ЧленствоDie Kogged і Німецька академія мови і поезії
Жанрпейзаж
Автограф
Нагороди
IMDbID 0500498

Ганс Ляйп[8][9] (нім. Hans Leip, 22 вересня 1893, Гамбург[10] — 6 червня 1983, Тургау)[11] — німецький художник, письменник і поет, автор тексту пісні «Лілі Марлен», яку називали «шлягером всіх часів і народів»[12].

Життєвий шлях

[ред. | ред. код]
Набережна Ганса Ляйпа в Гамбурзі

Ганс Ляйп виріс в Гамбурзі його батько, колишній моряк, працював докером в порту. У 1900 році Ганс пішов у початкову школу, з 1905 року навчався в семінарії, в 1909—1914 роках відвідував підготовче відділення учительського інституту. Отримавши право викладати предмети спорту і релігії, в 1914 році почав працювати вчителем в гамбурзькій школі[13].

У 1915 році Ганса Ляйпа забрали в армію, в Берліні він проходив стрілецьку підготовку, потім був направлений на Східний фронт Першої світової війни, служив також в Карпатах. Після поранення в 1917 році Ганс був визнаний непридатним до подальшої служби, він повернувся до професії вчителя, почавши одночасно публікувати свої розповіді в газетах Гамбурга і пробувати сили як художник-графік[14]. Потрясіння революційного періоду знайшли відображення в малюнках Ляйпа, які були куплені для Кунстхалле в Гамбурзі[13][15].

20 липня 1918 року Ганс одружився зі своєю нареченою Ліною Штельман (нім. Lina Stellmann, 1895—1969). Після народження першої доньки в 1920 році подружжя розійшлися. Причиною такого кроку стало захоплення Ляйпа ляльководом Клер Попп (нім. Cläre Popp, 1896—1978), що стала його музою і компаньйоном. В цей час Ляйп опублікував з успіхом дві свої перші ілюстровані книги, влаштував першу масштабну виставку своїх гравюр і малюнків[13][15].

У двадцяті роки Ляйп багато подорожував по Південному Тіролю і Доломітовим Альпам, здійснював поїздки в Італію, Північну Африку, Іспанію, Португалію, був у Парижі, Лондоні і Нью-Йорку, привозив з собою численні подорожні замальовки та ескізи[13][16].

Під час Другої світової війни він жив спочатку в Гамбурзі і Північній Німеччині, потім біля Боденського озера і в Тіролі. Деякий час працював у великому видавництві в Юберлінгені, потім повернувся в Тіроль[13].

У повоєнний час працював на радіо і телебаченні[12], жив головним чином в Швейцарії, помер на 90-му році життя[13][17].

Творчість

[ред. | ред. код]

Перша виставка його графічних робіт відкрилася в 1919 році, в 1920 році була видана перша книга, яку, як і багато наступних, Ляйп проілюстрував сам. У своїй художній діяльності він любив використовувати різні графічні і живописні техніки, створював свій ляльковий театр, придумував ескізи костюмів до карнавалів і вуличних свят, пробував себе в скульптурі[13].

Виставка "Hans Leip malt und zeichnet Bühne und Manege" у фойє оперного театру Кіля. Ганс Ляйп (праворуч) представляє свої малюнки та картини. Жовтень 1975 року

Літературну творчість художник не відділяв від комплексних проектів, які розробляв. З дитинства Ганс мріяв про морські подорожі. Не маючи реальної можливості їх здійснити, присвячував цій темі романи про піратів з власними ілюстраціями. Успіх прийшов в 1925 році, коли його піратський роман був нагороджений призом Кельнської газети. Літературна спадщина Ганса Ляйпа складається з віршів, п'єс, оповідань, романів, у яких переважають теми моря і мореплавання. У ранніх роботах помітно вплив експресіонізму[13][18].

Його розважальні оповідання мали великий успіх у читачів і глядачів. Різні композитори перекладали його вірші на музику. Ляйп був співавтором радіопостановок і кіносценаріїв, наприклад, мюзиклу «Гаспароне» (1937), де знімалися відомі артисти Едіт Шольвер, Маріка Рьокк, Йоганнес Гестерс та інші[19]. 1 вересня 1942 року Гітлер нагородив його поряд з іншими п'ятдесятьма письменниками і сценаристами Хрестом за заслуги 2-го ступеня без мечів.

Видану в 1947 році ілюстровану дитячу книгу «Чарівний корабель в далекому плаванні» (нім. Zauberschiff auf großer Fahrt) Ляйп присвятив своїм дочкам, яких звали Гріта, Лора, Хільда і Агата (нім. Grita, Lore, Hilde und Agathe)[20].

Деякий час Ганс Ляйп входив в німецьке відділення ПЕН-клубу, з 1950 року був членом Німецької академії мови та поезії у Дармштадті, а з 1951 року — членом Вільної академії мистецтв у Гамбурзі[13].

«Лілі Марлен»

[ред. | ред. код]

Всесвітню популярність принесла Гансу Ляйпу пісня «Лілі Марлен», текст якої своєю життєвою переконливістю зачіпав людей. Історія її появи та успіху пов'язана з двома війнами[13][21].

У роки Першої світової війни вісімнадцятирічний Ганс заримував свої особисті переживання перед відправкою на фронт, коли стояв (в 1915 році) на варті в Берліні. Згідно з однією з версій, прообразом дівчини з вірша була племінниця Зигмунда Фрейда — Лілі Фрейд, яку любив Ганс Ляйп, але вона пішла до актора Арнольда Марлі[22][23]. За іншою версією — це збірний образ двох дівчат, в яких Ганс поперемінно закохувався[8][9][21][24].

Вперше ці вірші опублікували тільки через 22 роки, в 1937 році, а незабаром після цього їх поклали на музику відразу два композитора Цинк, Рудольф Цинк[de] і Норберт Шульце. Пісня на музику Норберта Шульце спочатку називалася «Дівчина під ліхтарем». Перейменована в «Лілі Марлен», ця пісня у виконанні Лале Андерсен і Марлен Дітріх під час Другої світової війни стала відомою і улюбленою серед солдатів по обидві сторони фронту[21][24][25]. Особливо широку популярність «Лілі Марлен» здобула завдяки «Солдатському радіо Белграда», яке передавало пісню щодня о 21:55 і віщало також на Африканський корпус[13].

В результаті тираж розпроданих пластинок перевищив мільйон примірників. Згодом Дуайт Ейзенхауер назвав Ганса Ляйпа «єдиним німцем, який доставив радість всьому людству за роки світової війни»[22].

Текст пісні був переведений 48 мовами і в багатьох країнах мав по кілька варіантів. Популярність «Лілі Марлен» порівнювали з успіхом у радянських солдатів пісні «Катюша» або вірші Симонова «Жди меня»[21][24][26].

Журналіст і письменник Лев Копелев з 1941 року знав напам'ять оригінальний текст Ганса Ляйпа[21], навіть співав «Лілі Марлен» своєму другові Генріху Беллю і доводив йому пацифістський характер пісні[25]. За розповідями Лева Копелева, радянські пропагандисти запускали з динаміків свої «перелицювання» німецького тексту пісні. Згідно з однією з версій, служивший у Відділі пропаганди при Політуправлінні 2-го Білоруського фронту Лев Копелев склав свою пародію на «Лілі Марлен», яку транслювали для німців. Цей текст не зберігся, невідомо також його вплив на німецькі війська[24].

Йосип Бродський у 1960-ті роки виконував свій варіант «Лілі Марлен» на квартирних вечірках, де бували Анна Ахматова, Анатолій Найман. Бродський вважав німецьку пісню напівфолькльорною. У виданні творів поет подав свій переклад поясненням: «невідомого автора (з німецької)». Юрій Абизов припустив, що переклад Бродського став компіляцією з фрагментів оригіналу тексту і пародійних строф, які складали радянські пропагандисти[21].

Відеозаписи

Твори німецькою мовою

[ред. | ред. код]

Ганс Ляйп створив безліч літературних творів[13].

  • Laternen, die sich spiegeln, Altona u. a. 1920.
  • Die Segelfähre, Altona u. a. 1920.
  • Die Brücke Tuledu, 1920.
  • Der betrunkene Lebenskelch, Altona 1921.
  • Der Pfuhl, München 1923.
  • Godekes Knecht, Leipzig 1925.
  • Tinser, Leipzig 1926.
  • Die Nächtezettel der Sinsebal, Hamburg 1927.
  • Der Nigger auf Scharhörn, Hamburg 1927.
  • Altona, die Stadt der Parks an der Elbe, Altona 1928.
  • Brevier um fünf, Hamburg 1928.
  • Miß Lind und der Matrose, München 1928.
  • Die Blondjäger, Berlin 1929.
  • Der Gaukler und das Klingelspiel, Hamburg 1929 (unter dem Namen Li-Shan Pe)
  • Die getreue Windsbraut, Bremen 1929.
  • Herodes und die Hirten, Berlin 1929.
  • Untergang der Juno, Hamburg 1930.
  • Von Großstadt, hansischem Geist, Grüngürtel, Schule und guten Wohnungen in Hamburg, Hamburg 1931.
  • Unbedenkliche und bedenkliche Bemerkungen und Anekdoten den Ablauf von hundert Jahren «Hamburger Künstlerverein von 1832» betreffend in Hundert Jahre Hamburger Kunst, Hamburg 1932
  • Kolonie, Berlin 1932.
  • Die Klabauterflagge oder Atje Potts erste und höchst merkwürdige große Fahrt, Leipzig 1933 (Insel-Bücherei 448)
  • Die Lady und der Admiral, Hamburg 1933.
  • Segelanweisung für eine Freundin, Hamburg 1933.
  • Strandgeflüster, Altona 1933.
  • Hamburg, Bielefeld u. a. 1934.
  • Herz im Wind, Jena 1934.
  • Jan Himp und die kleine Brise, Hamburg 1934.
  • Max und Anny, Hamburg 1935.
  • Wasser, Schiffe, Sand und Wind, Kassel 1936 (zusammen mit Fritz Lometsch)
  • Fähre VII, Hamburg 1937.
  • Die kleine Hafenorgel, Christian Wegner Verlag Hamburg 1937
  • Begegnung zur Nacht, Stuttgart 1938.
  • Liliencron, Stuttgart 1938.
  • Das Schiff zu Paradeis, Hamburg 1938.
  • Die Bergung, Stuttgart 1939.
  • Brandung hinter Tahiti, Hamburg 1939.
  • Ein hamburgisch Weihnachtslied, Hamburg 1939.
  • Das Muschelhorn, Stuttgart 1940.
  • Idothea oder Die ehrenwerte Täuschung, Stuttgart 1941.
  • Eulenspiegel. Abwandlungen eines alten Themas, Stuttgart 1941 (mit Radierungen von Roswitha Bitterlich)
  • Kadenzen, Stuttgart 1942.
  • Die Laterne, Stuttgart 1942.
  • Der Gast, Stuttgart 1943.
  • Das trunkene Stillesein, Hamburg 1944.
  • Der Widerschein, Stuttgart 1944.
  • Ein neues Leben, Stuttgart 1946.
  • Das Zauberschiff, Hamburg 1946.
  • Barabbas, Hamburg 1947.
  • Das Buxtehuder Krippenspiel, Berlin u. a. 1947.
  • Heimkunft, Hamburg 1947.
  • Der Mitternachtsreigen, Hamburg 1947.
  • Rette die Freude, Flensburg u. a. 1947.
  • Frühe Lieder, Hamburg 1948.
  • Abschied in Triest, Hamburg 1949.
  • Drachenkalb singe, Hamburg 1949.
  • Lady Hamiltons Heimreise, München 1950.
  • Die Sonnenflöte, Braunschweig 1952.
  • Die Groggespräche des Admirals von und zu Rabums, München 1953.
  • Die unaufhörliche Gartenlust, Hamburg 1953.
  • Der große Fluss im Meer, München 1954.
  • Des Kaisers Reeder, München 1956.
  • Störtebeker, Weinheim/Bergstr. 1957.
  • Und irgendwo die Steppe, Burg Hohenkrähen 1957.
  • Bordbuch des Satans, München 1959.
  • Glück und Gischt, Hannover 1960.
  • Hol über, Cherub, Bremen 1960.
  • Hamburg, Zürich 1962.
  • Hamburg Juli 1943, Hamburg 1963.
  • Pentamen, Olten 1963.
  • Die Taverne zum musischen Schellfisch, München 1963.
  • Der tote Matrose, Lübeck u. a. 1964.
  • Ein halbes Jahrhundert Hamburg, Sprendlingen b. Frankfurt a. M. 1965.
  • Sukiya oder Die große Liebe zum Tee, Düsseldorf u. a. 1965.
  • Am Rande der See, Hamburg 1967.
  • Garten überm Meer, Hamburg 1968.
  • Hans Leip, Hamburg 1968.
  • Aber die Liebe, Hamburg 1969.
  • Das ist Konstanz, Konstanz 1976 (zusammen mit Heinz Finke)
  • Hans Leip: Gleichschaltung im PEN Club in Hamburg. In: Rolf Italiaander (Hrsg.): Wir erlebten das Ende der Weimarer Republik: Zeitgenossen berichten. Droste, Düsseldorf 1982, ISBN 3-7700-0609-7, S. 179.
  • Das Tanzrad oder Die Lust und Mühe eines Daseins, Frankfurt/M. u. a. 1979.
  • Das Hans-Leip-Buch, Hamburg 1983.
  • Trischen, Hamburg 1989.
  • Noch ist die Sonne wach, Hamburg 1990.
  • Über die Kunst des Erzählens und weitere Vorträge, Hamburg 1991.
  • Kurzgedichte, Hamburg 1992.
  • Himmel über Pellworm, Hamburg 1993.
  • Sieben Lieder der Hilgesill, Hamburg 1994.
  • Fenster überm Strom, Hamburg 1995.
  • Tage- und Nächtebuch der Hamburger Puppenspiele, Kiel 2005.

Література

[ред. | ред. код]
  • Rolf Italiaander. (Hrsg.): Hans Leip, Hamburg 1958 (нім.)
  • Helmut Glagla: Hans Leip, Hamburg 1983 (нім.)
  • Hans Leip und die Hamburger Künstlerfeste, Katalog der Ausstellung in der Staats — und Universitätsbibliothek Hamburg Carl von Ossietzky, Herzberg 1993; ISBN 3-88309-042-5 (нім.)
  • Ortwin Pelc: Hans Leip in America, Hamburg 1999 (нім.)
  • Olaf Matthes: Die Plakate Hans Leips, Hans Leip im Plakat, Hamburg 2000 (нім.)
  • Rüdiger Schütt: Dichter gibt es nur im Himmel, Hamburg [u. a.] 2001 (нім.)
  • Ortwin Pelc: Hans Leip und die Revolution 1918 in Hamburg, Hamburg 2003 (нім.)
  • Ичин Корнелия, Йованович Миливое. «Лили Марлен» Х. Лейпа и «Жди меня» К. Симонова: опыт сближения с первого взгляда несближаемого // Элегические раскопки. — Белград : Издательство филологического факультета в Белграде, 2005. — 5 грудня. — С. 67—88. — ISBN 86-80267-84-8.
  • Liel Leibovitz: Lili Marlene: the soldiers' song of World War II. New York, NY 2009, ISBN 978-0-393-06584-8 (англ.)
  • Hans Leip ahoi, Hamburg 1988 (нім.)
  • Helmut Glagla: Impressionen von der «Himmelsecke», Hamburg 1997 (нім.)
  • Ortwin Pelc: Entwürfe zur «Hafenorgel», Hamburg 1998 (нім.)
  • Roland Füssel: Gaukler, Dschunke, Klingelspiel, Hamburg 2002 (нім.)
  • Manfred Bosch: Hans Leip am Bodensee, Marbach am Neckar 2004 (нім.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118571338 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ а б в SIKART — 2006.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ а б Максим Токарев (17 октября 2002). Умер автор музыки "Лили Марлен". «Известия». Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 9 лютого 2020.
  9. ↑ а б Людмила Вайнер (1 июля 2012). Лили Марлен. «Чайка» № 13 (216). Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  10. ↑ Hans Leip 1893. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  11. ↑ Hans Leip 1945. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  12. ↑ а б Валентин Антонов. (vilavi.ru). «Лили Марлен». Шлягер всех времён и народов. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  13. ↑ а б в г д е ж и к л м н Meyer, Reinhart. Leip, Hans (нім.). deutsche-biographie.de. Архів оригіналу (in: Neue Deutsche Biographie 14 (1985), S. 148-150) за 1 липня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  14. ↑ Hans Leip 1914. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  15. ↑ а б Hans Leip 1918/1919. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  16. ↑ Hans Leip 1920. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  17. ↑ Sein Leben in politischen Grenzen 1933–1945. WebCite. Архів оригіналу за 8 серпня 2010. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  18. ↑ L&H Verlag und Nina Klein. Das Leben von Hans Leip. hamburg.de. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  19. ↑ Гаспароне. WebCite. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 9 лютого 2020.
  20. ↑ Zauberschiff auf großer Fahrt. Der Spiegel. 08.02.1947. Архів оригіналу за 29 травня 2018. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  21. ↑ а б в г д е Юрій Абизов Лили-Марлен в оригинале и в переводах. russkije.lv (2000). — Даугава, 2000, № 2. Перевірено 9 лютого 2020.
  22. ↑ а б Юрий Одессер. (2010). Лили Марлен, топ-хит Второй мировой. К 65-летию окончания войны. журнал «Партнер», №4 (151). Архів оригіналу за 4 липня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  23. ↑ In Sachen Lili Marlen. Der Spiegel. 13.11.1948. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. Процитовано 9 лютого 2020.(нім.)
  24. ↑ а б в г Анна Новомлинская. (2007, №4). Жди меня, Лили Марлен!. Новый мир. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 9 лютого 2020.
  25. ↑ а б Мария Орлова (19 января 2018). Почему они стали друзьями?. colta.ru. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  26. ↑ Русские тексты "Лили Марлен". a-pesni.org. 11-16 августа 2008. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ганс_Ляйп&oldid=41833686