Волокитине

село Волокитине
Золоті ворота
Країна	Україна
Область	Сумська область
Район	Конотопський район
Тер. громада	Путивльська міська громада
Код КАТОТТГ	UA59020150060012884
Основні дані
Населення	515
Поштовий ��ндекс	41510
Телефонний код	+380 5442
Географічні дані
Географічні координати	51°27′28″ пн. ш. 33°48′37″ сх. д. / 51.45778° пн. ш. 33.81028° сх. д. / 51.45778; 33.81028
Середня висота над рівнем моря	158 м
Водойми	Клевень, Есмань
Місцева влада
Адреса ради	41500, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Путивль, вул. Князя Володимира, буд. 50
Карта
Волокитине
Волокитине
Мапа
Волокитине у Вікісховищі

Волоки́тине — село в Україні, у Конотопському районі Сумської області. Розташоване на берегах річок Клевень та Есмань.

Код КОАТУУ — 5923881901. Населення за переписом 2001 року становило 515 чоловік.

До 2018 року було адміністративним центром Волокитинської сільської ради, у яку, крім нього, входили села Кочерги, Кубарева і Щербинівка.

Село Волокитине знаходиться на правому березі річки Есмань в місці впадання її в річку Клевень, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Кочерги, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Щербинівка, на протилежному березі — села Кагань і Ротівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці (Ржавка) і заболочені озера.

Перша писемна згадка датується 1684 р.

Протягом 1839 — 1861 рр. у маєтку поміщика Миклашевського працював порцеляновий завод, який уславив край далеко за межами України. Вироби з волокитинської порцеляни тепер зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижа, Будапешта.

Золоті ворота. Автор невідомий, друга половина XIX століття. Мавританські ворота, які відкривали в'їзд на садибу поміщика Миклашевського. Ворота складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних — для пішоходів. Верх воріт оформлений зубцями. Поряд з воротами височіє зубчаста шестигранна вежа.

Колишня Покровська церква — мурована, хрещата в плані, однобанна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді церква збудована коштом Андрія Миклашевського (1801—1895) 1857 року в перехідній стилістиці від пізнього класицизму до романтизму.^[1]

Класицистичною за характером є загальна хрещато-банева структура храму, а на романтичні впливи вказують неоготичні деталі фасадного декору. Цей храм був центром палацово-паркового ансамблю. В інтер'єрі містився великий порцеляновий іконостас, виготовлений в садибі поміщика, на Волокитинському порцеляновому заводі Миклашевських.^[1] Усе церковне начиння також було порцеляновим: кіоти, дарохоронильниці, панікадило, полікадила, метрової висоти свічники тощо.^[2] Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955—1958 років за розпорядженням Сумського облвиконкому від 26.06.1955 р. для … "побудови корівника".^[3] При цьому були розграбовані й знищені безцінні порцелянові вироби, включно з іконостасом. Проти цього варварства протестував видатний український художник Василь Касіян, надіславши 29 червня 1956 року гострого листа до заступника голови Ради Міністрів Української PCP М. Гречухи. Проте це не допомогло. І в 1958 році М. Цапенко зафотографував процес розбирання руйнованих залишків церкви.

У 50-ті рр. XX ст. маєток Міклашевського, де також була унікальна пам'ятка архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише «Золоті ворота» (мавританський стиль) в парку позаду садиби, частини Покровської церкви (сходи та парапет), готичні в'їзні ворота до садиби, з обох сторін прикрашені порцеляновими гербами (вони збереглися, проте втратили елементи декору), старий фундамент садиби, і пейзажний парк (25 га, закладений у 1829—1830 рр.).^[5]

Поблизу села є чимало археологічних пам'яток, зокрема величезний курганний могильник сіверян (VIII—X ст.).

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Путивльської міської громади^[6].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Путивльського району, увійшло до складу новоутвореного Конотопського району^[7].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 602 особи, з яких 269 чоловіків та 333 жінки.^[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 511 осіб.^[9]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[10]

Мова	Відсоток
українська	91,46 %
російська	8,54 %

• «Елітасервіс», ТОВ.
• Фермерське господарство ТОВ «BiolBusiness»

• Алексєєв Петро — український майстер декоративного розпису на порцеляні, який працював на порцеляновій мануфактурі;
• Висоцький Іван Іванович — бандурист, який був художнім керівником Волокитинського Будинку культури.
• Войтенко Василь Андрійович (1881—1951) — український і російський співак.
• Матющенко Петро Опанасович (1918—1945) — старший сержант Робітничо-Селянської Червоної Армії, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1946).

• Волокитинське городище

• Волокитино //  Путивль : фотопутеводитель / сост. В. Вечерский, И. А. Гильбо, А. В. Луговской. —  Киев : Мистецтво, 1992. — ��. 160—170 : фот. — (рос.).
• Осадчий Є. М. Замки та фортеці Сумщини XVII  XVIII ст. : довідник / Є. М. Осадчий, О. В. Коротя. — Київ, 2015. — С. 31—32 : іл.
• Тупик С. Волокитине // Тупик С. Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села : історико-краєзнавчі нариси. — Суми : Університетська книга, 2015. — С. 283—299 : фот. — Бібліогр.: 11 назв.
• Тупік С. В. Путивль туристичний : путівник. — Суми, 2008. — С.38—39 : фот.

• Волокитне // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Погода в селі Волокитине [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]