Внутрішнє мовлення

Внутрішнє мовлення — процес оформлення думки відбувається без її вираження — усного чи письмового. Специфіка використання індивідуального коду у цій формі мовлення визначається початковим комунікативним наміром суб'єкта мовленнєвої діяльності спілкуватися з самим собою.

Уміння орієнтуватися в ситуації спілкування — це вміння усвідомлювати:

1. загальний комунікативний намір (мотив) спілкування;
2. завдання мовлення (мету мовлення);
3. особливості адресата (характеристика людини, до якої звертаються);
4. предмет мовлення (про що збираюся говорити чи писати);
5. загальний задум, основна думка (що хочу говорити чи писати).

Основною особливістю внутрішнього мовлення є його предикативність. Інша особливість такого мовлення — це здатність до згортання, граматична аморфність (Л. С. Виготський).

Внутрішнє мовлення є також ситуативним, т.т. завжди пов'язане з певною ситуацією, умовами, які його викликають. Цим і пояснюються його фрагментарність, стислість. Поряд зі словами у внутрішньому мовленні можуть бути використані образи і схеми, т.т. предмет мовлення може бути не названий, а поданий як образ (образ-схема). Задум висловлювання двочленний: вказівка на предмет висловлювання і на те нове, що про цей предмет треба сказати (предикативність: тема і рема).

• Основи мовленнєвої діяльності. Автори — А. П. Загнітко, І. Р. Домрачева. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності 2001. — Донецьк, Український культурологічний центр, 2001. — 56 с. ISBN 966-7517-14-4
• Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. — М., 1963.
• Горелов И. Н. Коммуникация // Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990.
• Жинкин Н. И. Язык. Речь. Творчество // Избранные труды. — М., 1998.
• Казарцева О. М. Культура речевого общения. — М., 1999.