Перейти до вмісту

Вайсман Григорій Захарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вайсман Григорій Захарович
Гірш Вайсман
Народився1871(1871)
Біла Церква
Помер1943(1943)
Ташкент
Національністьєврей
Діяльністьактор театру і німого кіно
Відомий завдякиактор Київського державного єврейського театру
У шлюбі зРегіна Камінська (1894-1913), актриса
Дітисин Шимен Вайсман
Нагороди
Заслужений артист України
Заслужений артист України
Заслужений артист УРСР (1940)
IMDbID 0919294

Григорій Захарович Вайсман (нар. 1871(1871), Біла Церква — 1943, Ташкент) — польський і український єврейський актор, заслужений артист УРСР (1940).[1]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Григорій (Гірш, Герман) Вайсман (Hirsh Weissman, Gershon Weissman) народився 1871 року в Білій Церкві у бідній родині. Батько його працював мельником.

До 9 років співав у синагогальному хорі, працював кравцем.

В сімнадцятирічному віці захопився єврейським театром і поступив до мандрівної трупи.

З 1903 року — режисер і головний виконавець комічних ролів варшавського театру Камінських, засновницею якого була Естер Рахель Камінська.

Мав гарні вокальні дані, записав кілька грамплатівок. Також в 1910-ті роки знімався у польському німому кіно. Відомий як Herman Wajsman.

Після революції грав в українських єврейських театрах Києва, Одеси і Харкова. Також не полишав зв'язків з театром Камінських, з яким гастролював містами України та Бєларусі.

1927 року був одним із засновників театру «Фолк-Біне».

1929 через хворобу переїхав до Тбілісі, де керував гуртком при Єврейському комітеті бідноти.

1936—1941 — актор Київського державного єврейського театру.

1940 року в театрі відсвяткували 50-річчя його творчої діяльності. Тоді ж Григорію Захаровичу було присвоєно звання заслуженого артиста УРСР.

1941 був евакуйований до Середньої Азії.

1942—1943 — актор Московського єврейського театру (ГОСЄТ).

Пішов з життя в кінці зими 1943 року в Ташкенті.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 9 січня 1940 // Вісті ВУЦВК. — 1940. — 10 січня (Архів Інституту історії НАН України, Владислав Гриневич). Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 5 грудня 2012.

Джерела

[ред. | ред. код]