Бучацький повіт (ЗУНР)
 | Частина інформації в цій статті застаріла. |
Бучацький повіт ЗУНР — адміністративна одиниця Західно-Української Народної Республіки у 1918–1919 роках (після Акту Злуки 22 січня 1919 року з Українською Народною Республікою — Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР)). Сучасна територія Чортківського району[джерело?]. Територія — аналогічна Бучацькому повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини перед розпадом Австро-Угорської імперії. Адміністративний центр — місто Бучач. Один із 40 повітів ЗУНР.[1]
Як інші повіти, відповідав території колишнього Бучацького повіту Королівства Галичини та Володимерії (Австро-Угорщина) після утворення ЗУНР в листопаді 1918 р. Вибори комісара Бучаччини проходили на зборах 7 листопада 1918 р. за участи 209 делегатів з 70 громад повіту.[2]
Представницька влада — Бучацька повітова рада (соймик), керівний орган — Повітова Рада. Адміністративну владу представляв керівник повіту — обраний у першій декаді листопада 1918 р. за перевагою голосів державний повітовий комісар доктор Іларіон Боцюрків. Бучацьким повітовим комісаром ЗУНР у березні-травні 1919 р. був адвокат Микола Крижанівський (1876 р. н., з 1926 р. проживав у Львові).[3] Тимчасові призначення ЗУНР для повіту:
- майор інженер Віктор Лучків — військовий комендант (невдовзі, через виклик В. Лучківа до роботи в Міністерстві шляхів, четар Михайло Босаків); канцелярія розташовувалась у будинку навпроти гімназії[4]
- професор Василь Винар — шкільництво,
- Остап Сіяк — пошта.[5]
У повіті відбувались перевибори війтів та громадських рад. Делегати Української Національної Ради ЗУНР від Бучацького повіту: Михайло Плиска, Остап Сіяк (від міста Бучача), Ілько Максимів.
Згідно з військово-територіальним поділом входив до складу Тернопільської військової області, до Чортківської військової округи (командант — сотник Василь Оробко). Колишні вояки армії Австро-Угорщини відходили на короткий перевишкіл до Чорткова. Новобранців без вишколу відправляли: з північної частини повіту — до кошів 1-го та 2-го стрілецьких полків у Станиславові; з південної частини — до кошів 24-го пішого полку ім. П. Дорошенка, 36-го ім. І. Мазепи в Коломиї. Кіннотники відходили до запасного коша кінноти в Товмачі; гармаші, сапери, зв'язківці — до кошів у Станиславові.[6].
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 75.
- ↑ Павлишин Олег. Повітові комісаріати // Організація цивільної влади ЗУНР у повітах ГАЛИЧИНИ (листопад-грудень 1918 року). Архів оригіналу за 25 грудня 2007. Процитовано 18 серпня 2014. [Архівовано 2007-12-25 у Wayback Machine.]
- ↑ Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Збруч, 2008. — Кн. 1. — С. 589. — ISBN 978-966-528-297-6.
- ↑ Шипилявий С. Меценати, фундатори // Бучач і Бучаччина… — С. 748.
- ↑ Шипилявий С. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську державу // Бучач і Бучаччина… — С. 74.
- ↑ Шанковський Л. Бучаччина в роки визвольної війни 1918—1920 // Бучач і Бучаччина… — С. 77.
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року) [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.].
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
