Бубон

Бу́бон^[1]— український музичний ударний інструмент. Є локальним різновидом рамкового барабану, відомого у англомовних джерелах під назвою frame drum. Один із інструментів у складі троїстої музики.^[2] Зараз використовується у музичних гуртах, що грають традиційну музику без обробок: Надобридень, US Orchestra, Буття, Божичі, Щука-Риба та інші. Також входить до складу оркестру народних інструментів.^[3]

В українській літературній мові найуживаніший варіант «бубон»^[4]. Значно рідше, але також використовують варіант"решето"^[5]. Існує велика кількість діалектних назв: бубен, бубан, бобун, бубин, бубін, бабон^[6], а також бухальце^[7], бубна^[8] та інші.

Паличка, якою грають на бубні, також має різні назви. Наприклад, М. Лисенко наводить назву «колотушка».^[2] Існують інші діалектні варіанти, зафіксованні під час польових експедицій: «салабайка»^[9], «балабешка»^[7], «бербениця»^[10] та інші.

Музиканти створювали інструменти власноруч або замовляли їх у майстра, орієнтуючись на власні потреби, наявні матеріали та місцеві технології виробництва.  Бубони мали різні модифікації, різнилися за матеріалами, якістю, оздобами — від цього залежали звук і техніка гри. Обід гнули з дерева або використовували старе решето, згодом ободи почали робити з різних видів металу. Паличку, якою грали на бубні, вистругували ножем або ж виточували на верстаті з різних порід дерева. У радянський час, орієнтовно з 1960-х років, почалося масове фабричне виробництво бубнів — у характерному для тієї епохи червоному кольорі. Ці інструменти і досі можна знайти у будинках культури ледь не у кожному селі. Радянський фабричний бубон у 1980-х роках можна було купити в магазині за 12.50 руб. Доступність у магазинах поклала край виробництву інструментів за старою технологією, але навіть фабричні інструменти музиканти могли вдосконалити під свої потреби: прикріпити ручку, додати дзвоники тощо.^[11]

В Україні бубон робили у різний спосіб, є різні назви цих інструментів та їх окремих частин, різні особливості обробки матеріалів. Виготовлення бубна відбувається у декілька етапів, що передбачають процес обробки матеріалів різних видів: шкури, дерева та металу. Раніше по всій Україні для мембрани використовували собачу, котячу, козячу, телячу шкуру, зрідка — шкуру кролів і навіть великих риб. У більшості регіонів України обечайку для бубна виготовляли з верби, сосни, липи, клена та інших порід деревини. Сиру деревину розколювали, потім вистругували, замочували або парили, загинали навколо бочки, колоди або подібного круглого предмета і фіксували. Таким чином виходила обечайка на яку ставили тарілочки та натягали шкуру.^[9]

• 
  Іван Їжакевич. «Йдуть», 1896
• 
  Микола Пимоненко. «Весілля в Київській губернії», 1891.
• 
  Володимир Маковський. «Дівич-вечір», 1883
• 
  Костянтин Маковський. «Недільний вечір», 1879.

У кримських татар існував аналогічний інструмент до українського бубону і мав назву «даре». Традиційно на давулі грають пальцями обох рук^[12].

• Бубонець
• Тамбурин
• Тимпан
• Даф

• О. Андрєєва. Ударні інструменти сучасного симфонічного оркестру. — Київ : Музична Україна, 1985. — 72 с.
• Українські народні музичні інструменти [Архівовано 24 лютого 2007 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про музичні інструменти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.