Перейти до вмісту

Бронекатери типу Д

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бронекатери типу Д під час навчань Київського військового округу 1935 р.
Проєкт
Назва: бронекатер типу «Дозорний»
Будівники: «Муллінс і Ко», м. Салем, штат Огайо, США
Оператори: Російська імперіяСРСР СРСР
Будівництво: 1916-1917
У експлуатації: 1916-1941
Побудовано: 18
Втрачено: 18
Основні характеристики
Тип: бронекатер
Водотоннажність: повна 10 т
Довжина: 9,21 м
Ширина: 2,47 м
Осадка: 0,85 м
Двигуни: «Стирлінг-Отто» 97,5 к.с. або «Скрипс» 100 к.с.
Швидкість: 15/10 км/год (за/проти течиї Дніпра)
Дальність
плавання:
525/350 км (за/проти течиї Дніпра)
Автономність: 35 годин
Екіпаж: 7 осіб
Озброєння:
  • 1х7,62-мм кулемет «Максим» у башті (1916-1941 рр.)
  • 1х7,62-мм кулемет «Максим» відкрито на кормі (1916-1925 рр.)
  • 1х37-мм гармата Гочкіса на тумбі на кормі (1925-1940 рр.)
  • 1х12,7-мм кулемет ДШК відкрито на кормі (1940-1941 рр.)
  • 1х7,62-мм кулемет ДП-27 відкрито на кормі (1940-1941 рр.)
  • можливість виставити з палуби дві річкових міни типу «Р» та використання річкового катерного тралу «А-1»
Бронювання: 5-7 мм[1]

Дозорні бронекатери — тип російських та радянських дозорних, сторожових бронекатерів, що були побудовані у 1916 році компанією «Муллінс і Ко» (США). Перейшли до Радянської Росії після розпаду Російської імперії. Брали участь у Першій світовій війні, Громадянській та на початку Великої Вітчізняної війни. У вересні 1920 року їх перекласифіковано у сторожові катери, а з квітня 1925 року вони знаходилися у категорії бронекатерів типу Д (дозорні). В липні 1931 року катери включено до складу Дніпровскої флотилії. У 30-ті роки бронекатери типу Д пройшли модифікацію та оновлення. На 1940 рік залишалося 5 одиниць даного типу, тоді ж їх включили до складу Пінської флотилії під назвами-номерами № 201, 202, 203, 204, 205. На кінець вересня 1941 року усі бронекатери типу Д були втрачені[1].

Служба у Російській імперії та під час революції

[ред. | ред. код]

Усі 18 одиниць бронекатерів прибули до Росії у березні 1916 року на борту пароплава у Владивосток, потім відбулося перевезення залізницею до Петрограду. 4 катери опинилися на річці Західна Двіна, ще 12 одиниць перевезено до Мозиря, а 2 катери були залишені в тилу для підготовки та навчання особового складу. Два катери із мозирської групи у листопаді 1916 року переброшено на Дунай. Найбільш активно себе проявили бронекатери на річці Двіна. Тоді катер № 8 обстріляв з кулемета німецьку піхоту, що була недалеко від берега, але у відповідь корабель отримав влучення 152-мм снарядом та затонув. Під час революції два катери цього типу опинилися у Естонії. 6 одиниць були захоплені німцями у Мозирі у березні 1918 року. Формально деякі з них навіть побували короткий час у складі гетьманського флоту[1].

Служба у Радянському флоті

[ред. | ред. код]

На початку 1919 року у Києві була створена радянська Дніпровська флотилія (ДВФ). Її першими бойовими кораблями стали 5 бронекатерів типу Д, що отримали назви «Українець», «Ленін», «Карл Маркс», «Комуніст», «Шевченко». Але дуже скоро сталося перейменування у скромні номерні позначення: № 1, 2, 3, 4, 5. А влітку того ж року бронекатери вже брали участь у боях з бандами отаманів Зеленого, Струка та вели розвідку на річці Прип'ять, коли почалася війна з поляками. Найбільш всього постраждав катер № 1 — він був потоплений двічі. Під час польської окупації Києва ні один з бронекатерів не потрапив у руки ворога. Наприкінці 20-х років — напочатку 30-х років у складі ДВФ залишалося 4 бронекатери типу Д[1][2].

17.07.1940 року вже 5 бронекатерів типу Д з утриманням за штатом № 36/616-Е знаходяться у складі Пінської військової флотилії. На початок Великої Вітчизняної війни ці кораблі мали таке озброєння: 1х12,7-мм ДШК відкрито на кормі, 1х7,62-мм кулемет «Максим» у башті, 1х7,62-мм кулемет ДП-27 як легкий, переносний. Команда складалася з 7 осіб, з них 1 радист. На 22.06.1941 року командирами суден були[1]:

З початком бойових дій 3 катери № 202, 204, 205 виконували бойові завдання на річці Березина, а № 201, 203 — на річці Прип'ять. Основний тип завдань — розвідка. 26 липня біля села Паричі на Березині загинув катер № 205. № 201 затонув на Прип'яті 24 серпня від зіткнення з монітором «Бобруйськ». В ніч на 31 серпня під час прориву групи кораблів Пінської флотилії із району Чорнобиль — Домантове[3] до Києва, минаючи німецький плацдарм біля села Окунінове[4], № 204 був обстріляний німцями та загинув. А катери № 202 та 203 опинилися у Києві та були знищені 18 вересня 1941 р. за наказом Військової Ради 37-ї армії Південно-Західного фронту власними екіпажами під час відходу радянських військ з Києва[1], що супроводжувався другим німецьким штурмом Київського укріпрайону (після першого серпневого)[5].

Як видно з бойового шляху бронекатерів, їх характеристики дозволяли брати участь лише у розвідувальних діях. Безпосередньо вогнева підтримка сухопутних військ була малоефективна — не вистачало вогневої сили та бронювання.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» - Львов: Лига-Пресс, 2009 - 384 с. - ISBN 978-966-397-118-2
  2. Катера ГВТУ в составе Днепровской флотилии. Защитники речных границ России. Черников И. И. Архів оригіналу за 19 липня 2018. Процитовано 19 липня 2018.
  3. Нині село затоплене Київським водосховищем, знаходилося на правому березі Дніпра 10 км вище дельти р. Тетерів.
  4. Нині село затоплене Київським водосховищем, знаходилося на лівому березі Дніпра напроти дельти р. Тетерів.
  5. А. В. Кайнаран, Д. C. Муравов, М. В. Ющенко «Киевский укрепленный район. 1941 год. Хроника обороны» — ПП Видавництво «Волинь», 2017. — 456 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-210-1