Битва при Суассоні (486)

Битва при Суассоні
Військова кампанія Хлодвіга І
Сіагрій постає перед Хлодвігом І після своєї поразки
Дата: 486 р. Місце: поряд з м. Суассон Результат: Перемога Франків. Приєднання Суассонської області до Франкського королівства.
Сторони
Суассонська область (Держава Сіагрія)	Франкське королівство
Командувачі
Сіагрій	Хлодвіг І

Битва при Суассоні — вирішальна битва між військами Хлодвіга І та Сіагрія, що сталась 486 року поруч з містом Суассон (теперішня Франція), під час якої армія франків розбила дружину намісника галло-римської провінції. Це був перший військовий похід Хлодвіга І.

Після повалення у 476 році Західної Римської імперії територія Римської Галлії була розділена між декількома державними утвореннями. Найбільшими частинами з них були: варварські королівства — франків, вестготів і бургундів, та територія, яка знаходилась під владою колишнього римського намісника Сіагрія — Суассонська область^[1][2].

Володіння франків, які, ймовірно, були в положенні римських федератів, обмежувались територією колишньої римської провінції Белгіка з містами Камбре і Турне. На початку в часи правління короля Хільдеріка I франки та галло-римляни спільно діяли на противагу спробам вестготів розширити своє королівство на північ до річки Луари. Однак незадовго до своєї смерті у 481 році правитель франків Хільдерік І зробив декілька спроб до встановлення власного контролю над Суассонською областю. Також він безуспішно намагався заволодіти і Парижем. Остаточне припинення союзницьких відносин між франками та римлянами сталось після смерті 484 року їх спільного ворога, короля вестготів Ейріха, та сходженням на престол його малолітнього сина Аларіха II^[3].

Протистояння між королем франків Хлодвігом І, що бажав приєднати до своїх володінь багаті землі Суассонської області, та Сіагрієм призвело до початку ��ійни весною 486 року. Франкське військо під командуванням Хлодвіга та його родича Рагнахара ступило на землі галло-римлян та без перешкод дійшло до столиці противника в місті Суассон. На тому місці й відбулась вирішальна битва. Тогочасний історик Григорій Турський досить мізерно описує обставини боїв, повідомивши лише, що згідно з пропозиції Хлодвіга Сіагрій сам обирав поле битви та те, що після поразки правитель Суассонської області втік до Тулузи, де шукав прихисток у короля вестготів Аларіха II. Погрожуючи війною, розлючений Хлодвіг змусив вестготського правителя видати йому Сіагрія, якого після цього стратили франки^[1][3][4].

При захопленні Суассона франкам дісталась велика здобич, що за звичаями мала бути розділена між усіма воїнами, які брали участь у поході. З одним із трофеїв, так званою Суассонською чашею, був пов'язаний інцидент, що став свідченням збережених звичаїв військової демократії у франків, а також передував зближенню Хлодвіга І з християнським духовенством^[5].

Попри поразку галло-римської армії у битві при Суассоні, деякі великі міста продовжували й надалі чинити опір окупації франками. Історичні джерела повідомляють про завзяту боротьбу, яку вели завойовники для отримання контролю над Верденом та Нантом. Згідно з даними, мешканці Парижа не визнавали свого підпорядкування владі Хлодвіга І перші 5, або навіть 10 років. Остаточно населення Північної Галлії змирилось з владою франків лише після хрещення Хлодвіга І у 496-ому році^[2].

Результатом битви при Суассоні було знищення останнього римського державного утворення в Галлії — Суассонської області. Її землі були приєднані до Франкської держави, що збільшило її територію майже у двічі. Південний кордон королівства став проходити по річці Луара. Таким чином землі Хлодвіга І отримали пряме сусідство з Вестготським королівством, що стало причиною деяких вестготсько-франкських військових конфліктів у майбутньому^[3].

Найбільш раннім з середньовічних історичних джерел, в яких згадувалась Битва при Суассоні, був твір «Історія франків» Григорія Турського. Більш пізні історики, такі як Фредегар та анонімний автор «Книги історії франків», у власних працях майже дослівно повторювали свідчення тих подій свого попередника^[5]. Деякі факти, що відсутні в творах франкських істориків, міститься в агіографічних творах^[4].