Бенно фон Арент

Бенно фон Арент
нім. Benno von Arent
Ім'я при народженні	нім. Benno Georg Eduard Wilhelm Joachim von Arent
Народження	19 червня 1898(1898-06-19)[1]  Герліц, Нижня Сілезія[2]
Смерть	14 жовтня 1956(1956-10-14)[2][3][…] (58 років)  Бонн, ФРН[2]
Країна	Німеччина  Третій Райх
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Член	СС і Militant League for German Cultured
Звання	оберфюрер
Війни / битви	Перша світова війна
Нагороди
Бенно фон Арент у Вікісховищі

Бенно Георг Едуард Вільгельм Йоахім фон Арент (нім. Benno Georg Eduard Wilhelm Joachim von Arent; 19 червня 1898, Герліц — 14 жовтня 1956, Бонн) — німецький кінорежисер, костюмер, дизайнер і архітектор. Оберфюрер СС.

Учасник Першої світової війни. З січня по кінець 1919 року — член фрайкору «Східна Пруссія».^[5] Після її завершення Арент почав свою художню кар'єру. Паралельно з навчанням він підробляв в компанії з виробництва газових лічильників і пальників. Згодом став працювати художником по костюмах. У 1923 році був офіційно працевлаштований в театрі, де відповідав за обладнання. Професійна кар'єра Арента почалася на початку 30-х років, коли він приєднався до нацистської партії і вступив до лав штурмових загонів, але його великий підйом почався тільки на початку 1930-х років, коли він став одним з перших членів СС і НСДАП: у листопаді 1931 року вступив в СС (посвідчення № 36 320), 1 травня 1932 року — в НСДАП (квиток № 1 105 236). Після цього йому була запропонована робота в міністерстві мистецтв, де Арент відповідав за розробку декорацій для різних місць, наприклад — Німецької опери. Він також відповідав за розробку і створення форми для співробітників нацистських делегацій, ставки фюрера і медалей. У 1932 став одним із засновників Націонал-соціалістичного союзу сценічного мистецтва (на кінець 1935 перейменований в Товариство діячів мистецтва). Своєю роботою заслужив репутацію видатного режисера, яку відзначав Адольф Гітлер. З 1931 року Бенно фон Арент пробував себе в зйомці декількох фільмів, в тому числі і вистав. Незважаючи на зайнятість на численних роботах в театрі і кінематографі, Арент у вільний час також працював і архітектором. У 1933 призначений шефом пропаганди на кіностудії УФА. Був заступником голови Театрального музею в Мюнхені. Член товариства Лебенсборн. З 1936 року — імперський керівник дизайнерів сцени. З 1939 імперський уповноважений з питань моди. Під час Другої світової війни Арент був найнятий Генріхом Гіммлером. Учасник Польської кампанії.^[6] У 1944 вступив до військ СС. У 1945 заарештований органами радянської контррозвідки. Засуджений, провів 8 років у таборах. У 1953 переданий владі ФРН і звільнений.

Арент розробив дизайн наступних нагород:

• Данцизький хрест
• Німецький орден

• 1931: La fille et le garçon
• 1931: Ronny
• 1932: Zwei Herzen und ein Schlag
• 1932: Goethe-Gedenkfilm. 1. Der Werdegang
• 1933: Lachende Erben
• 1933: Liebe muß verstanden sein
• 1933: Viktor und Viktoria
• 1934: Die vertauschte Braut
• 1934: L'Amour en cage
• 1934: Vers l'abîme
• 1934: Die Insel
• 1935: Die törichte Jungfrau
• 1935: Ein idealer Gatte
• 1936: Die Unbekannte
• 1938: Es leuchten die Sterne

• 1924: Die schönste Frau der Welt
• 1931: Ronny

• 1927: Die Vorbestraften

• Фанен-юнкер (25 вересня 1916)
• Фанен-юнкер-єфрейтор
• Фанен-юнкер-унтер-офіцер (27 січня 1917)
• Фенріх (15 серпня 1917)
• Лейтенант (31 грудня 1917)
• Манн СС (листопад 1931)
• Труппфюрер СС (1932)
• Штурмбаннфюрер СС (28 вересня 1937)
• Оберштурмбаннфюрер СС (11 вересня 1938)
• Обер-лейтенант резерву (1 березня 1939)^[6]
• Штандартенфюрер СС (20 квітня 1939)
• Гауптман резерву (1 вересня 1939)^[6]
• Оберфюрер СС (20 квітня 1941)
• Гауптштурмфюрер резерву військ СС (25 лютого 1944)
• Штурмбаннфюрер резерву військ СС (20 грудня 1944)

• Залізний хрест
  • 2-го класу (20 листопада 1917)
  • 1-го класу
• Цивільний знак СС (№ 159 247)^[5]
• Почесний кут старих бійців
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Йольський свічник^[5]
• Німецький Олімпійський знак 1-го класу^[5]
• Німецький кінний знак в сріблі
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС
• Орден Корони Італії, великий офіцер (1937)^[6]
• Орден Святого Савви, великий хрест (Королівство Югославія)
• Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го і 3-го класу (12 років)
• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
• Данцизький хрест 1-го класу
• Застібка до Залізного хреста 2-го класу (25 вересня 1939)
• Хрест Воєнних заслуг 2-го класу
• Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років)

• Залесский К. А. СС. Самая полная энциклопедия. [Архівовано 22 вересня 2019 у Wayback Machine.] — М.: Яуза-Пресс, 2012. — 896 с. — («Элита Гитлера». Беспрецедентные энциклопедии). — 1500 экз. — ISBN 978-5-9955-0462-7
• Залесский К. «Элита» Гитлера во Второй Мировой. Кто был кто в Третьем Рейхе. — Litres, 2017. — С. 18. — 801 с. — ISBN 9785457412354
• Klee, Ernst (2007). Das Kulturlexikon zum Dritten Reich : wer war was vor und nach 1945 (нім.) . Frankfurt am Main: S. Fischer. с. 19. ISBN 978-3-10-039326-5.
• Benno von Arent, in: Internationales Biographisches Archiv 50/1956 vom 3. Dezember 1956, im Munzinger-Archiv (Artikelanfang frei abrufbar)
• Sebastian Werr: Heroische Weltsicht. Hitler und die Musik. Boehlau, Wien 2014, S. 172—175
• Hillenbrand, F. K. M. (2002). Underground humour in Nazi Germany, 1933-1945 (англ.) . Routledge. ISBN 9781134860128.
• Staedeli T. Porträt des Filmausstatters Benno von Arent (нім.). Cyranos.ch.
• Armored Bears : the German 3rd Panzer Division in World War II. Vol. 1 (англ.) . Mechanicsburg, PA: Stackpole Books. 2014. с. 22. ISBN 9780811748476.
• Junge, Gertraud (2011). Hitler's last secretary : a firsthand account of life with Hitler (англ.) . New York, N.Y.: Arcade Publishing. ISBN 9781628721614.
• Das Deutsche Führerlexikon, Otto Stollberg G.m.b.H., Berlin 1934
• Filmwelt — Das Film- und Foto-Magazin, Nr. 23, 3. Juni 1938