Балінський Іван Мартинович

Іван Мартинович Балінський
Іван Мартинович Балінський (1920-ті)
Народився	29 (17) січня 1879(1879-01-17) с. Рачки, Брацлавський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	3 травня 1927(1927-05-03) (48 років) Київ, УСРР ·менінгіт
Місце проживання	Російська імперія, СРСР
Країна	Російська імперія, СРСР
Діяльність	історик
Alma mater	Імператорський університет Святого Володимира
Галузь	медієвістика, юриспруденція
Заклад	Комісія для виучування історії західно-руського і українського права
Вчене звання	приват-доцент
Балінський Іван Мартинович у Вікісховищі

Іван Мартинович Балінський (17 січня 1879(18790117) с. Рачки, Брацлавський повіт, Подільська губернія, Російська імперія — 3 травня 1927 Київ, УСРР) — український історик і правознавець. Батько ембріолога Бориса Балінського.

Походив з давнього польського дрібних шляхтичів. Його пращур у ХІХ сторіччі чи раніше переїхав на Поділля у землі графа Браницького. У селі Псярівка до Івана жило 3 покоління Балінських. Батько Мартин Балінський був безземельним селянином через втрату документів на дворянство внаслідок юридичної афери, працював у корчмі. Матір Івана звали Фекла, був також старший брат Ігнат (1874 рік народження). Ігнат вчився у гімназії на військовика, але вступив у суперечку із старшим офіцером і був відрахований, тому надалі працював поштовим чиновником.

Навчався у однорічній сільській школі, надалі два роки у церковно-парафіяльній. Вчитель не рекомендував батьку продовжувати освіту сина, але Мартин віддав Івана до Немирівської гімназії. Івану довелося підтримувати власний матеріальний стан шляхом надання платної допомоги іншим учням. У 16 років він вже самостійно заробляв на життя і навіть допомагав хворому на той час батьку. Мартин Балінський помер від туберкульозу легень у 1901 році у віці 50 років.

У 1895 поступив до Колегії Павла Ґалаґана в Києві, яку закінчив 1899 року. Далі вступив на історико-філологічний факультет Імператорського університету Святого Володимира, де вчився до 1904 року. Радою університету нагороджений срібною медаллю за працю «Аграрне законодавство Англії в XVI сторіччі», що не давало надії на продовження академічної кар'єри. Через це Іван Балінський почав працювати викладачем історії у гімназіях Києва.

По закінченню університету Іван 22 серпня 1904 року обвінчався із Єлизаветою Василівною Радзимовською, сестрою свого приятеля по Колегії Івана Радзимовського, донькою сільського священика. 10 вересня 1905 року в них народився син Борис, а у жовтні 1907 року — син Сергій. Родина оселилася у квартирі на вулиці Івановській у Києві.

У 1911 році Івана запросили працювати у ту ж Колегію Павла Галагана, яку він закінчив 12 роками раніше. Балінські переїжджають до одного з корпусів Колегії на вулиці Фундуклеївській.

Викладав історію у гімназіях та інших середніх навчальних закладах Києва, на Вищих жіночних курсах.

З 1917 — викладач Київського народного університету, пізніше працював в органах управління освітою (Київ, Одеса); у 1919-20-ст. бібліотекар Всенародної бібліотеки України. Водночас (з 1918) Балінський — професорський стипендіат Українського державного університету в Києві.

1920 стає приват-доцентом Київського університету, викладав також у ряді інших навчальних закладів. У 1922—1923 роках був деканом консульського факультету Інституту зовнішніх зносин у Києві. З листопада 1921 і до кінця життя — науковий співробітник Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН. Був секретарем історичної секції «Товариства сприяння народній освіті» (з 1907) та ін.

Влітку 1925 і 1926 років здійснив дві піші подорожі до Кавказу разом з родиною. Після останнього походу восени 1926 року захворів і менше ніж за рік помер. Лікарі підозрювали рак шлунку та мозку, але беспосередньою причиною смерті став менінгіт.

Досліджував феодальне право на українських землях. Головна робота «Нариси з історії феодалізму та феодального права в Польщі, Литві та Україні. Феодалізм у Польщі» (1926).

Балінський опублікував першу частину запланованої праці — ґрунтовний огляд літератури з проблем польського феодалізму, який і досі не втратив наукового значення. У рукописі залишилися доповідь про творчість П. Виноградова, прочитана восени 1926 в Історичному товаристві Нестора-літописця, деякі інші праці.

• Влияние войны 1812 года на русское общество (1912)
• О самоуправлении в школе (1915)
• Критика программы по истории античной культуры (курс VII класса), неопубліковано
• «Коротка історія України» для учнів першого ступеню, неуопубліковано
• Земельна власність у франків за Салійською правдою та формулами Маркульфа, неопубліковано
• Літописні джерела історії франків Григорія Турського, неопубліковано
• Нариси з історії феодалізму та феодального права в Польщі, Литві та Україні. Феодалізм у Польщі (1926)

• І. Б. Усенко, «Юридична енциклопедія» [Архівовано 20 березня 2014 у Wayback Machine.]
• Олександр Оглоблин (2003). Українська історіографія 1917–1956 (PDF). К. с. 168. Архів оригіналу (PDF) за 21 вересня 2011. Процитовано 21 липня 2013.
• Digital surrogate of Boris Balinsky Memoir, 1988 (Online) | University of Illinois Archives [Архівовано 7 вересня 2017 у Wayback Machine.]
• Вересовська, Т. В. (2000). Видавнича діяльність Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН-ВУАН (1918-1928). Бібл. вісник. К. 2: 50. Архів оригіналу за 2 вересня 2013.
• В. І. Вернадський. Листування з українськими вченими. с. 223 [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.]

• Василенко М. П. Пам'яті Івана Мартиновича Балінського. «Праці Комісії для виучування історії західноруського та українського права», 1927.
• Карачківський М. Балінський Іван Мартинович. «Україна», 1927, кн. 6, с 209—210

• Балінський Іван Мартинович // Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 33. ISBN 978-966-02-8536-1

Це незавершена стаття про історика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.