Алексапольський Святослав Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алексапольський Святослав Миколайович
 Молодший лейтенант
Загальна інформація
Народження30 жовтня 1989(1989-10-30)
Саки, Кримська область, Українська РСР, СРСР
Смерть29 серпня 2022(2022-08-29) (32 роки)
між селищами Новогригорівка та Любомирівка, Миколаївська область, Україна
(осколкові поранення)
Національністьукраїнець
Alma MaterКримський факультет Київського національного університету культури і мистецтв
Псевдо«Свят»
Військова служба
Роки служби2015 — 2020, 2022
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Військово-морські сили
Рід військ Сили територіальної оборони
Формування
 126 ОБрТрО
Війни / битви
Російсько-українська війна
Командування
розвідувальний взвод 220-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони
Нагороди та відзнаки
Герой України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алексапольський.

Святослав Миколайович Алексапольський (нар. 30 жовтня 1989, Саки, Кримська область, Українська РСР, СРСР — пом. 29 серпня 2022, між селищами Новогригорівка та Любомирівка, Миколаївська область, Україна) — український спортсмен і військовик. Молодший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2023, посмертно).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився 30 жовтня 1989 року в місті Саки Кримської області Української РСР. Навчався в загальноосвітній школі міста Саки та Кримській республіканській школі-інтернаті для обдарованих дітей в селі Танкове Бахчисарайского району. Протягом 1999—2001 років навчався грі у шахи в Сімферопільському шаховому клубі. Крім того, займався паркуром, боксом, греко-римською боротьбою, карате, кікбоксингом, тайським боксом, панкратіоном та бразильським джіу-джитсу[1].

З 2005 року брав участь у фанатському русі сімферопольського футбольного клубу «Таврія»[2]. З 2008 по 2012 рік був учасником колективу DSS (Сімферополь). У подальшому був постійним учасником тренувань молодого колективу «Young boys». Під час навчання у закладі вищої освіти влітку 2008 року навчався та працював за програмою Work & Travel USA у штаті Монтана[3][4].

У жовтні 2009 року вирішив піти на строкову службу, тому перейшов на заочне навчання. Військову службу ніс у складі військової частини 3027 «Барс» в селищі Нові Петрівці[5][6]. У 2010 році проходив військову службу за контрактом як розвідник роти розвідки спеціального призначення батальйону спеціального призначення військової частини 3009 внутрішнії військ МВС України міста Сімферополь[1][4]. У 2011 році під час служби пройшов курс «Техніка професійного втручання» від французької жандармерії міста Сент-Астьє (фр. le Centre National d'Entralnement des Force de Gendarmerie (CNEFG) de Saint-Astier)[4].

У 2012 році завершив навчання на Кримському факультеті Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю «Туризмознавство», мав посвідчення «гід-екскурсовод зі знанням англійської мови»[7]. У 2013 році отримав паспорт моряка: побував у багатьох містах України, а також Америки, Угорщини, Австрії, Італії, Чорногорії та Хорватії. З 2012 року був одним із лідерів сімферопольського фанатського руху та представників «Tavrida Boys»[2].

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

Активний учасник кримського Євромайдану, брав участь в усіх проукраїнських акціях на півострові[8][3]. Після анексії Криму і початку переслідування з боку окупаційної влади переїхав до Львова[5] і у 2014 році[1][9] (за іншими даними — у 2015[10][11]) приєднався до батальйону «Азов», перебував у складі 2-ї роти 4-го батальйону. У 2015 році, після відведення «Азову» з передової, звільнився зі служби[2].

Після повернення до Львова із цивільним корпусом «Азов» долучався до громадського руху на захист тварин, брав участь у рейдах по пересувних звіринцях та цирках[6]. Продовжував рятувати тварин і в зонах бойових дій на сході та півдні України[7].

Восени 2016 року приєднався до команди «Ze Radiola Team Lviv», виступав у чемпіонатах України з бразильського джіу-джитсу. Навчався ковальській та зварювальній справі, працюючи у львівській кузні[12].

Влітку 2017 року Святослав Алексапольський підписав контракт з 25-ю окремою повітрянодесантною бригадою. Пізніше перевівся до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади та переїхав у Київ до нареченої[13]. Мав півтора десятки стрибків із парашутом. У 2019 році пройшов курс від канадських інструкторів «Фахова підготовка бойового медика взводу»[12].

У 2020 році із закінченням контракту[1] звільнився в запас та вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Закінчив курс ведення підприємницької діяльності — в майбутньому планував відкрити центри для навчання цивільних тактичній медицині.

З червня 2021 року працював у компанії Solvd Inc., займав посаду QA engineer на проєкті Under Armour[7][8].

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну

[ред. | ред. код]

З перших днів повномсштабного вторгнення Росії в Україну, маючи великий бойовий досвід, повернувся до військової служби. Не першому етапі активно проводив професійну підготовку членів добровольчих формувань, спільно з якими брав безпосередню участь у обороні Києва та визволенні Київської області, зокрема Ірпеня, Бучі і Ворзеля[14][6]. Після завершення боїв на Київщині, з групою кримчан вирушив до Миколаєва, увійшовши до складу добровольчого підрозділу «Бузький Гард». Командир розвідувального взводу 220-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони[1].

Святослав Алексапольський обіймав посаду командира розвідувального взводу. Влітку 2022 року закінчив військову кафедру за військово-обліковою спеціальністю «Організація морально-психологічного забезпечення» зі званням молодший лейтенант запасу (офіцер-психолог)[12].

У складі добровольців працював на ділянках південного фронту в населених пунктах Первомайське, Партизанське, займався розвідкою на ділянках в районах населених пунктів Нова Зоря та Таврійське. Під час однієї з розвідувальних операцій надав допомогу командиру батальйонної тактичної групи, якого було поранено внаслідок влучання ворожого танку під автівку групи Алексапольського в районі населеного пункту Біла Криниця[4][2].

У червні в районі населеного пункту Андріївка Миколаївської області, під час бою, під шквальним вогнем, зумів витягти з-під обстрілу тяжко пораненого командира розвідувально-тактичної групи «Хантер». Здійснивши його евакуацію та надавши медичну допомогу, взяв командування на себе[5].

Загибель

[ред. | ред. код]

Загинув у бою 29 серпня 2022 року між селищами Новогригорівка та Любомирівка Миколаївської області. Під час контрнаступу на півдні України, здійснюючи вогневу підтримку штурмової групи в складі снайперської пари, знищив п'ять осіб живої сили противника. Побачивши, що частина особового складу бойової групи підрозділу знаходиться під масовим обстрілом та вагається, не досягнувши 50 метрів до ворожих окопів, внаслідок важкого поранення свого командира, Святослав вирішив вийти на допомогу побратимам. Власним прикладом підняв підрозділ для прориву на заключному етапі штурму противника. У цьому бою отримав не сумісні з життям осколкові поранення від касетного снаряда під час порятунку побратима[12][3].

Святослава Алексапольського кремовано в Одесі. Частину праху поховано на Байковому кладовищі, іншу рідні планують розвіяти у Греції та в звільненому українському Криму[3].

22 січня 2024 року наказом Міністра оборони України № 94 Святославу Алексапольському посмертно присвоєно звання молодшого лейтенанта[15][16].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[17].

Увічнення пам'яті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Бутусов, Юрій (2 травня 2023). Пам'яті загиблого воїна Святослава Алексапольського. Цензор.НЕТ. Процитовано 9 червня 2024.
  2. ↑ а б в г Козюпа, Ірина (30 квітня 2023). «Хотів, щоб війна припинилася в цьому поколінні». Фанат «Таврії» Святослав Алексапольський мріяв вигнати ворога з Криму і загинув, рятуючи пораненого бійця. Цензор.НЕТ. Процитовано 9 червня 2024.
  3. ↑ а б в г Присяжнюк, Владислава; Діденко, Анастасія (29 листопада 2023). «Поїхав з хлопцями, щоб звільняти південь і свій Крим»: історія Героя України з Криму Святослава Алексапольського. Суспільне. Процитовано 9 червня 2024.
  4. ↑ а б в г Святослав «Свят» Алексапольський. Трибуна героїв. Процитовано 9 липня 2023.
  5. ↑ а б в Фещенко, Анастасія (14 вересня 2023). Мріяв вигнати ворога з рідного Криму і загинув, рятуючи побратима. Згадаймо Святослава Алексапольського. Главком. Процитовано 9 червня 2024.
  6. ↑ а б в Хто ви, кримські Герої України?. Крым.Реалии. 25 серпня 2023. Процитовано 9 червня 2024.
  7. ↑ а б в Святослав Алексапольський. Платформа пам'яті «Меморіал». Процитовано 9 червня 2024.
  8. ↑ а б Айтішник і фанат ФК «Таврія» Святослав Алексапольський загинув на Миколаївщині, рятуючи побратима. Николаевские новости. 24 вересня 2023. Процитовано 9 червня 2024.
  9. ↑ Побратими загиблого на Херсонщині кримського активіста Святослава Алексапольського подали на надання йому звання Героя України. ZMINA. 3 травня 2023. Процитовано 9 червня 2024.
  10. ↑ Кушнір, Михайло (31 серпня 2022). На війні з Росією загинули ультрас з Криму та військовий з Одещини. Суспільне. Процитовано 9 червня 2024.
  11. ↑ Хмельницька, Віра (1 вересня 2022). Захищаючи Україну від російських загарбників, загинув відомий кримський ультрас. ТСН. Процитовано 9 червня 2024.
  12. ↑ а б в г Шушківський, А. І. Алексапольський Святослав Миколайович. Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 9 червня 2024.
  13. ↑ Касумова, Роксана (18 вересня 2023). Святослав Алексапольський. Янголи спорту. Процитовано 9 червня 2024.
  14. ↑ Кондратюк, Д. (8 липня 2023). Учасникам Революції гідності присвоїли звання «Герой України». Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні — Музей Революції гідності. Процитовано 9 червня 2024.
  15. ↑ Ілля, Зелінський (4 лютого 2024). Герою України Святославу Алексапольському присвоєно звання молодшого лейтенанта. Telegram. ЗЕ_БГ. Архів оригіналу за 4 лютого 2024. Процитовано 4 лютого 2024.
  16. ↑ Чернявський, Ігор (8 липня 2023). Фанат «Таврії» Святослав Алексапольський отримав звання Героя України посмертно. Tribuna.com Україна. Процитовано 9 червня 2024.
  17. ↑ Президент присвоїв звання Герой України 49 захисникам, 46 з них — посмертно. АрміяInform. 8 липня 2023. Процитовано 8 липня 2023.
  18. ↑ Меморіал воїнів-шахістів. Львівська національна філармонія. 6 березня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  19. ↑ Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор взяв участь у І-му Міжнародному благодійному шаховому турнірі пам’яті Героїв російсько-української війни — «Меморіал воїнів-шахістів». Львівська Архиєпархія Української греко-католицької Церкви. 15 березня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  20. ↑ Орлик, Катерина (26 липня 2024). Без вулиць Адмірала Макарова, Декабристів та Лермонтова. У Миколаєві затверджено перейменування вулиць. 0512.com.ua — Сайт міста Миколаєва. Процитовано 26 липня 2024.
  21. ↑ Кім, Віталій (26 липня 2024). Розпорядження вiд 26 липня 2024 № 273-р «Про перейменування об’єктів топонімії». Миколаївська обласна державна адміністрація. Архів оригіналу за 26 липня 2024. Процитовано 29 липня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Алексапольський_Святослав_Миколайович&oldid=43702719