Перейти до вмісту

Інга Тідблад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інга Тідблад
Дата народження29 травня 1901(1901-05-29)[1][2][3]
Місце народженняAdolf Fredriks parishd, комуна Стокгольм, лен Стокгольм, Швеція[1]
Дата смерті12 вересня 1975(1975-09-12)[1][2] (74 роки)
Місце смертіVästerledd, комуна Стокгольм, лен Стокгольм, Швеція[1]
ПохованняПівнічний цвинтар (Стокгольм)[4][5]
Громадянство Швеція
Професіяакторка
Нагороди
IMDbID 0862727
CMNS: Інга Тідблад у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тідблад.

Інга Софія Тідблад (швед. Inga Sofia Tidblad; 29 травня 1901, Стокгольм — 12 вересня 1975, Стокгольм) — шведська актриса, одна з найпопулярніших актрис шведського театру[6].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Інга Тідблад народилася в родині інженера Отто Тідблада та Хельги Тідблад (уродженої Крумлінде)[7]. Виросла в Стокгольмі. Навчалася в школі акторської майстерності Королівського драматичного театру з 1919 по 1922 роки. У студентські роки вже була визнана потенційною зіркою як глядачами, так і критиками, за дебютне виконання ролі Аріель в п'єсі Шекспіра «Буря», поставленої Улофом Муландером. Після закінчення театральної школи грала в Шведському театрі Стокгольма, де в 1924 році здодбула зірковий статус завдяки ролі Офелії в «Гамлеті». Її партнером у виставі був Інгольф Шанке, який грав головну роль. У трупі Тідблад залишалася аж до пожежі 1925 року, яка назавжди знищила театр.

Інга Тідблад відома перш за все головними жіночими ролями у виставах за п'єсами Шекспіра і Стріндберга. Вона зіграла Офелію в «Гамлеті», Біллі Мур в «Бродаєє», Ангела у Cenodoxus, Ауду в Graven under triumfbågen, Анну Болейн в «Генріху VIII», Джульєтту в «Ромео і Джульєтті», Еллен в Älskling jag ger mig, Розалінду «Як вам це сподобається», Лотту Ентерфельт в Svenska sprätthöken, Алегру в Key Largo (1940) Максвелла Андерсона, Соню в «Злочині і покаранні», Бланш у Folkungasagan, Порцію «Юлії Цезарі», Мері Вестера в Mayerlingdramat, Сесілію в Rovdjuret, доньку в Spöksonaten Стринберга, місіс Кеньон у «Жайворонці» (1943) Самсона Рафаельсона, Беренгер в «Юпітері» (1943) Роберта Буассі, Маргариту Готьє в «Дамі з камеліями» (1954), Мері Тайрон у світовій прем'єрі драми Юджина о'Ніла «Довгий день йде в ніч» (1956), місіс Шенкленд та Сібіл Рэйлтон-Белл у п'єсі Теренса Реттігена "За окремими столиками"в Васатеатерн у сезоні 1958—1959 років і королеву Христину в п'єсі «Христина» (1961) Стріндберга[7].

Тідблад працювала в найбільших театрах Швеції. Після Шведського театру вона грала в Васатеатерн у 1925—1926 роках, в Оскартеатерн у 1926—1932 роках і в Королівському драматичному театрі у 1932—1963 роках[7].

У 1956 році нагороджена премією Юджина о'Ніла. Після за��ершення театральної кар'єри Інга Тідблад кілька разів поверталася на сцену і знімалася в кіно.

Кінематографічна кар'єра актриси включає ранні шведські німі фільми: Norrtullsligan (1923), Mälarpirater (1923), Farbror Frans (1926) і Svarte Rudolf 1928. Дебютним для неї став фільм в Андерссон, Pettersson och Lundström (1923). У 1930 році вона знялася в головній ролі у першому шведському звуковому фільмі För hennes skull, де її партнером був Йеста Екман. Іншими значними появами на екрані стали ролі у фільмах Sången om den eldröda blomman (1934), Intermezzo (1936), Lågor i dunklet (1942), Det brinner en eld (1943), Den osynliga muren (1944), Frånskild (1951, режисер Густав Муландер, автор сценарію Інгмар Бергман), Kvinnohuset (1953), Enhörningen (1955), Pärlemor (1961) і Pistolen (1973), за який Тідблад була удостоєна премії «Золотий жук» за найкращу жіночу роль.

Інга Тідблад також озвучувала Піноккіо в шведському дубляжі мультфільму Волта Діснея «Піноккіо» (1940), а також у 1956 році брала участь як запрошена зірка в епізоді раннього американського серіалу Foreign Intrigue.

Перебувала у шлюбі з актором Рагнаром Більбергом з 1923 по 1930 роки[8], а після його ранньої смерті — з актором Гоканом Вестергреном з 1931 року до самої смерті в 1975 році.

У першому шлюбі народилася дочка Лена Більберг (1926)[6][9][10], у другому шлюбі — дочка Мег Вестергрен (1932) і син Клес-Хакан Вестергрен (1935), які також обрали акторську кар'єру[7].

Вибрана фільмографія

[ред. | ред. код]
  • Андерссон, Pettersson och Lundström (1923)
  • Mälarpirater (1923)
  • Norrtullsligan (1923)
  • Grevarna på Svansta (1924)
  • Ödets man (1924)
  • Farbror Frans (1926)
  • Svarte Rudolf (1928)
  • För hennes skull (1930)
  • Längtan till havet (1930)
  • Hälsingar (1933)
  • Hon eller ingen (1934)
  • Sången om den eldröda blomman (1934)
  • Intermezzo (1936)
  • Janssons frestelse (1938)
  • Lågor i dunklet (1942)
  • Det brinner en eld (1943)
  • Den osynliga muren (1944)
  • Kungajakt (1944)
  • Galgmannen (1945)
  • Frånskild (aka Divorced) (1951)
  • Kvinnohuset (1953)
  • Gabrielle (1954)
  • Enhörningen (aka The Unicorn) (1955)
  • Foreign Intrigue (телесеріал, 1956)
  • Pärlemor (1961)
  • Ateljé Mia (1965)
  • Glasmenageriet («Скляний звіринець», телеспектакль, 1967)
  • Drottningens juvelsmycke (міні-серіал, 1967)
  • Pistolen (1973)
  • Gangsterfilmen (1974)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Sveriges dödbok 1901–2013 — 6 — Sveriges Släktforskarförbund, 2014. — ISBN 91-87676-48-6
  2. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  3. ↑ Inga Sofia Tidblad 1901-05-29 — 1975-09-12 Skådespelare
  4. ↑ http://norrabegravningsplatsen.se/kandisarna/ — norrabegravningsplatsen.se.
  5. ↑ Westergren, INGA SOFIA — Svenskagravar.se.
  6. ↑ а б Sveriges Dödbok 1901—2009, DVD-ROM, Version 5.00, Sveriges Släktforskarförbund (2010).
  7. ↑ а б в г 880 (Vem är Vem? / Stockholmsdelen 1945) (швед.). runeberg.org. Архів оригіналу за 25 березня 2018. Процитовано 24 березня 2018.
  8. ↑ Rotemannen, CD-ROM, Sveriges Släktforskarförbund/Stockholms Stadsarkiv (2012).
  9. ↑ Begravda i Sverige, CD-ROM, Version 1.00, Sveriges Släktforskarförbund.
  10. ↑ Erlandsson Sture Överste, 26, 79 Marin- o. flygattaché [Архівовано 28 травня 2019 у Wayback Machine.] i Sveriges statskalender / 1984 / s 105.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інга_Тідблад&oldid=41171036