Імунопатологія

Імунопатологія (від імунітет і патологія) — розділ імунології, присвячений вивченню процесів, що виникають внаслідок ушкоджувальної дії на клітини і тканини організму імунологічних реакцій.

У точному значенні термін імунопатологія означає захворювання, що виникають в результаті пошкодження власних тканин і органів організму під впливом аутоагресивних антитіл або сенсибілізованих лімфоїдних клітин.

Також замість терміну «імунопатологія» можна використовувати «патологія імунної системи», «захворювання імунної системи»^{[джерело?]}.

У 1899 І. І. Мечников встановив, що еритроцити, лейкоцити, сперматозоїди та інші клітини, введені в організм тварин, викликають утворення специфічних антитіл — цитотоксинів (гемолізини, лейкотоксини, спермотоксини, нефротоксини і, зокрема, аутолізини). У подальшому вивчалися антигенні особливості патологічно змінених власних тканин і органів (аутоалергія), проводився аналіз імунологічних процесів, що виникають унаслідок пересадки тканин і органів (тканинна несумісність) тощо

Поглиблене дослідження процесів імунопатології почалося в 1939 з робіт німецького ученого Ф. Ф. Швенкера і французького ученого Ф. З. Комплюайе, які, вводячи тварині емульсію нирки, змішану із стафілококовим або стрептококовим токсином, виявляли в крові цієї тварини протиниркові антитіла. У 1945 американськими ученими П. Кавелті та Е. Кавелті було експериментально доведено, що введення в організм тварин гемолітичного стрептокока в суміші з тканиною нирок викликає гломерулонефрит, а з тканиною серця — міокардит. При цьому виникають агресивні аутоантитіла, що специфічно ушкоджували нормальні клітини нирки або серця, що набувають властивостей аутоантигенів. У 1955 німецький учений А. Бенко об'єднав всі ці процеси терміном «аутоагресія», німецькі учені П. Мішер і К. О. Форлендер розглядали ці процеси як імунопатологію (1963), а радянський алерголог А. Д. Адо (1967) вважав, що імунопатологія — це одна з форм алергії.

Виникнення аутоімунних реакцій, згідно з сучасними уявленнями^{[джерело?]}, може бути обумовлене: по-перше, сенсибілізацією екзогенними («зовнішніми») антигенами; по-друге, дією різних зовнішніх чинників (інфекційних, хімічних, фізичних та інших), що викликають зміну клітинних антигенів, і, по-третє, генетичними змінами в лімфоїдній системі.

Патологія імунної системи може розвиватись у трьох напрямках:

• Гіперчутливість — імунна відповідь надмірної інтенсивності.
• Імунодефіцит — неефективна імунна відповідь.
• Аутоімунні захворювання — реакція на власні антигени.

• Імунологія
• Гемотрансфузійний шок

• Warrington, Richard; Watson, Wade; Kim, Harold L.; Antonetti, Francesca Romana (1 січня 2011). An introduction to immunology and immunopathology. Allergy, Asthma & Clinical Immunology. 7 (1): S1. doi:10.1186/1710-1492-7-S1-S1. PMC 3245432. PMID 22165815.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
• Імунопатологія: лекція № 6 з навчальної дисципліни «Основи імунології» / Мазепа М. А. — Львів, 2019. — 8 с.Ел.джерело
• Імунологія: підручник / Л. В. Кузнецова, В. Д. Бабаджан, Н. В. Харченко та ін.; за ред. Л. В. Кузнецова, В. Д. Бабаджан, Н. В. Харченко. — Вінниця: ТОВ «Меркьюрі Поділля», 2013.- 565 с. (С.449,453,552)

• Тема: Імунопатологічні процеси [Архівовано 7 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Імунопатологія [Архівовано 7 січня 2021 у Wayback Machine.]
• ІМУНОПАТОЛОГІЯ Словник.UA
• (рос.)Иммунопатология в Большой Советской Энциклопедии [Архівовано 25 червня 2010 у Wayback Machine.]

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (лютий 2022)