Директива (Європейський Союз)
| Європейський Союз |
 Це одна із статей, що входять до серії: |
|
|
|
Внутрішня політика
|
 |
Директи́ва (англ. Directive) — нормативно-правовий акт Європейського Союзу,[1] який вимагає від держав-членів досягнення певної мети, не диктуючи, яким методом держави-члени повинні її досягти. На відміну від регламенту чи рішення, інструментів прямої дії[en], директива запроваджується[en] через національне законодавство. Вона зобов'язує державу-члена у певний термін вжити заходів, спрямованих на досягнення визначених у ній цілей. Директиви — підпорядкований інструмент, вони повинні відображувати положення договорів, але вони так само, як і договори, мають верховенство над національним правом. Тож якщо якась країна не запровадила вчасно відповідну директиву до національного законодавства, вона однаково має силу закону в цій державі, і її порушення може бути оскаржено в Суді Європейського Союзу.[2]
Текст проєкту директиви (якщо він підлягає процедурі спільного прийняття рішень, як зазвичай у спірних питаннях) готується Європейською комісією після консультації з власними та національними експертами. Проєкт представляється Європейському парламенту та Раді Європейського Союзу, що складається з відповідних міністрів урядів держав-членів, спочатку для оцінки та коментарів, а потім для затвердження або відхилення.
Існують обґрунтування для більш широкого використання саме директиви, а не регламенту: (i) вона відповідає прагненню ЄУ до «субсидіарности»; (ii) вона визнає, що різні держави-члени мають різні правові системи, правові традиції та правові процеси; і (iii) кожна держава-член має свободу вибору власного законодавчого формулювання замість прийняття офіційної брюссельської термінології «європейської мови[en]».
Наприклад, хоча Директива ЄС 2009/20/EC (яка просто вимагає, щоб усі судна, які відвідують порти ЄС, мали захист P&I) могла бути нормативним актом (без вимог до держав-членів імплементувати директиву), прагнення до субсидіарності було першочерговим, тому директиви було обрано транспортний засіб.[3]
Правовим ґрунтом для введення в дію директив є стаття 288 Договору про функціонування Європейського Союзу (раніше стаття 249 ДЄС).[4]
Стаття 288Для виконання повноважень інституції Європейського Союзу ухвалюють регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки.
Регламент має загальне застосування. Він є обов’язковим у повному обсязі та повинен прямо застосовуватися в усіх державах-членах.
Директива є обов’язковою щодо результату, якого необхідно досягти, для кожної держави-члена, якій її адресовано, проте залишає національним органам влади вибір форми та засобів.
Рішення є обов’язковим у повному обсязі. Якщо рішення визначає тих, кому воно адресовано, воно є обов’язковим лише для них.
Рекомендації та висновки не є зобов’язальними.
Рада може делегувати законодавчі повноваження Комісії, і, залежно від сфери та відповідної законодавчої процедури, обидві установи можуть видавати нормативно-правові акти.[5] Є директиви Ради та директиви Комісії. Стаття 288 не проводить чіткого розмежування між законодавчими та адміністративними актами, як це зазвичай робиться в національних правових системах.[6]
Директиви є обов'язковими лише для держав-членів, яким вони адресовані, якою може бути лише одна держава-член або їх група. Загалом, однак, за винятком директив, пов'язаних зі Спільною сільськогосподарською політикою, директиви адресовані всім державам-членам.
Після прийняття директиви державам-членам надають графік імплементації запланованого результату для цілей. Інколи закони держави-члена вже можуть відповідати цьому результату, і від відповідної держави вимагатиметься лише зберегти свої закони. Частіше держави-члени зобов'язані внести зміни до своїх законів (що зазвичай називають транспозицією[en]), щоб директива була імплементована правильно. Це робиться приблизно в 99 % випадків.[7] Якщо держава-член не приймає необхідного національного законодавства або якщо національне законодавство не відповідає належним чином вимогам директиви, Європейська комісія може порушити позов проти держави-члена в Суді Справедливости. Це також може статися, коли держава-член транспонувала директиву в теорії, але не дотримується її положень на практиці.
Якщо держава-член не імплементує директиву вчасно або належним чином, сама директива стає обов'язковою для держав-членів, тобто сторони у судовому процесі проти держави можуть покладатися на положення невчасно або неправильно транспонованої директиви. Прикладом справи, у якій заявник міг послатися на положення невчасно транспонованої директиви, є справа Verkooijen, у якій Суд Справедливости виніс рішення 6 червня 2000 року (справа № C-35/98).
Сполучене Королівство було прийняло нормативний акт[en] «Регламент про несправедливі умови в споживчих контрактах» 1994 року[en][8] для імплементації Директиви ЄУ про несправедливі умови в споживчих контрактах 1993 року[en].[9] З незрозумілих причин нормативний акт 1994 року було визнано невідповідним і було скасовано та замінено «Регламентом про несправедливі умови в споживчих контрактах» 1999 року[en].[10] Закон про права споживачів 2015 року[en], основний закон Сполученого Королівства, що консолідує права споживачів, скасував нормативний акт 1999 року; тож, імовірно, аж Закон 2015 року відповідає директиві ЄУ 1993 року, яка залишається чинною.
Незважаючи на те, що спочатку вважалося, що директиви не є обов'язковими до виконання державами-членами, Суд Справедливости розробив доктрину прямої дії[en], коли нереалізовані або погано імплементовані директиви можуть мати пряму юридичну силу. У важливій справі Франкович проти Італії[en] Суд Справедливости розширив принципи зі справи Ван Ґенд ен Лоос[11], аби передбачити, що держави-члени, які не впровадили директиву, можуть нести відповідальність за відшкодування збитків особам і компаніям, які постраждали від її невиконання.
- Рамкова директива
- Рішення
- Рекомендація
- Думка (Висновок)
- Рамкове рішення (скасовано)
- Перелік рішень Європейського Суду Справедливості[en]
- Політичні заходи Європейського Союзу[en]
- ↑ European Union law after Maastricht: a practical guide for lawyers outside the common.
The Union has two primary types of legislative acts, directives and regulations
- ↑ Treaties, regulations, directives and direct effect. European Studies. University of Portsmouth. Процитовано 21 січня 2021.
- ↑ UK implementation of EU Directive 2009/20/EC on the insurance of ship-owners for maritime claims - Impact Assessment.
- ↑ Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу з протоколами та деклараціями. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 4 листопада 2024.
- ↑ Christine Fretten; Vaughne Miller (21 липня 2005). The European Union: a guide to terminology procedures and sources (PDF). UK House of Commons Library, International Affairs and Defence Section. с. 8. Standard Note: SN/IA/3689. Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2010. Процитовано 3 вересня 2009.
Both the Council of Ministers and the Commission are empowered under the EC Treaty to make laws.
- ↑ Steiner, Josephine; Woods, Lorna; Twigg-Flesner, Christian (2006). EU Law (вид. 9th). Oxford: Oxford University Press. с. 56–60. ISBN 978-0-19-927959-3.
- ↑ Internal Market Scoreboard: best result ever – Member States reach new target ahead of deadline. Europa. 9 липня 2008. Процитовано 18 січня 2009.
- ↑ UTCCR 1994 The Unfair Terms in Consumer Contracts Regulations 1994 — SI 1994/3159
- ↑ National provisions communicated by the member states concerning Council Directive 93/13/EEC of 5 April 1993 on unfair terms in consumer contracts.
- ↑ The Unfair Terms in Consumer Contracts Regulations 1999.
- ↑ Van Gend en Loos: EU Treaties are capable of creating legal rights enforceable by both natural and legal persons in the courts of Member States.
- Глосарій термінів Європейського Союзу [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]
- UK House of Commons: Report of the EU Legislative Process and scrutiny by national parliaments.
- EUR-Lex, European Union Law database.
- EU Legislative Procedures
| Основні типи[en] |
|  |
|---|---|---|
| Процеси |
| |
| Угоди | ||
| Інші теми |
| |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |