Платонов Андрій Платонович

Андрій Платонов
рос. Андрей Платонов
Ім'я при народженні	Андрій Платонович Климентов
Псевдонім	Платонов, А. Фирсов, Ф. Человеков, А Вагулов
Народився	16 (28) серпня 1899[1] Воронеж, Російська імперія
Помер	5 січня 1951(1951-01-05)[2][3][…] (51 рік) Москва, РРФСР, СРСР ·туберкульоз
Поховання	Вірменське кладовище (Москва)
Громадянство	Російська імперія →  СРСР
Діяльність	письменник
Мова творів	російська
Роки активності	1919—1951
Жанр	вірші, романи, повісті, оповідання, п'єси, сценарії, публіцистика
Magnum opus	Котлован[d], Чевенгур і Щаслива Москваd
Партія	РКП(б) (30 жовтня 1921)
Діти	Марія Платоноваd і Платон Платоновd
Автограф
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди
Сайт: platonov-ap.ru
Платонов Андрій Платонович у Вікісховищі

Андрій Платонов — літературний псевдонім Андрія Платоновича Климентова (1899, Воронеж, Російська імперія — 5 січня 1951, Москва, Російська РФСР), російського письменника, члена Спілки письменників Росії. Інші псевдоніми письменника: А. Фірсов, Ф. Чєловєков, А. Вагулов.

Народився 16(28 за старим стилем) серпня 1899 року в Воронежі^[5]. Він був старшим із 11 дітей слюсаря-залізничника Платона Климентова та домогосподарки Марії Лобочихіної^[6]. Закінчив церковно-парафіяльну школу та Воронезьке чоловіче училище, після чого працював посильним, робітником на заводі^[5].

Навчався у Воронезькому університеті впродовж 1918—1919 років. Спершу — в фізико-математичному відділенні, але після першого курсу перейшов у історико-філологічне. Далі закінчив залізничний політехнікум у 1921 році^[6].

Під час громадянської війни вступив до лав Червоної армії, де обслуговував потяги^[5]. Паралельно почав писати для воронезьких часописів статті з філософії та суспільствознавства, вірші та критику. Його ранні твори описували утопічні сподівання від технічного прогресу. В 1920 році Андрій Платонов вступив до Воронезького Союзу пролетарських письменників^[5].

У 1920-і Платонов познайомився зі своєю майбутньою дружиною — студенткою Марією Кашинцевою, родичкою графів Шереметєвих. Вони жили разом, але одружилися лише 1943 року. У них народилися син Платон та дочка Марія^[6]. Письменник змінив прізвище з Климентов на Платонов, утворивши його від імені батька^[7]. В 1921—1922 роках був головою Надзвичайної комісії в боротьбі із засухою у Воронезькій губернії^[5], пропонував новаторські ідеї щодо меліорації та електрифікації. З його ініціативи в околицях Воронежа збудували декілька електростанцій, він займався ліквідацією неписьменності^[6].

Як письменник став широко відомий за повість «Єпіфанські шлюзи» (1927) про реформи царя Петра І^[5], яку написав під час відрядження в Тамбов^[6]. Наприкінці 1920-х — початку 1930-х склався його оригінальний сатиричний стиль. Вийшли друком такі оповідання й памфлети, як «Батьківщина електрики» (1926), «Ямська слобода» (1927), «Місто Градов», «Заповітна людина», «Антисексус», «Лугові майстри» (усі — 1928), «Макар засумнівався» (1929) та інші^[5]. В 1930-і^[6] його творчість почали часто критикувати за «антирадянщину» та анархо-індивідуалізм^[5].

Після масової критики твори Платонова перестали видавати. Максим Горький домігся, щоб його відправили в 1934 році в Середню Азію з іншими письменниками для збору матеріалів, щоб видати збірку творів з нагоди 10-иріччя Туркменської ССР. Це дещо реабілітувало Платонова в очах критиків^[6].

Його 16-ирічного^[6] сина Платона в 1938 році заарештували за «антирадянську агітацію»^[5] та відправили на 10 років у табори^[6]. В 1940 його звільнили за сприяння Михайла Шолохова^[6], але вже хворого на туберкульоз^[5].

У 1941 році, з початком Німецько-радянської війни, пішов добровольцем до війська, брав участь у боях, але також писав новини для газет і художні твори^[6]. З жовтня 1942 працював спеціальним кореспондентом газети «Червона зірка»^[5]. Воював у Росії, Білорусі та Україні, був контужений^[6].

Наприкінці 1946 року видав оповідання «Повернення», за яке наступного року зазнав звинувачення в «наклепі на радянських людей». Йому заборонили друкувати власні твори і наприкінці 1940-х років Платонов видавав лише літературні обробки російських і башкирських казок для дитячих журналів^[7].

Помер від туберкульозу, яким заразився від сина^[5], 5 січня 1951 року. Письменника поховали на Вірменському цвинтарі Москви^[6].

Андрій Платонов почав писати художні твори під час громадянської війни, в яких описував утопічні перспективи розвитку техніки. Широко відомим став за «тамбовський цикл» творів, написаних у 1926 році під час відрядження до Тамбова. Сюди належать повість «Єпіфанські шлюзи», оповідання «Ефірний тракт», «Місто Градов», «Піщана вчителька» та інші. Останнє оповідання екранізував Андрій Тихонов у 1931 році (фільм не зберігся)^[6].

Наприкінці 1920-х Андрій Платонов виробив авторський стиль письма, наповнений неологізмами та каламбурами, зумисним порушенням мовних норм^[6]. У цей час він написав роман «Чевенгур» (1929), а потім повість «Котлован» (1930) та «Ювенільне море» (1934), що складають своєрідну трилогію-літопис трагічної сталінської доби. Максим Горський неоднозначно відгукнувся про «Чевенгур», похваливши його мову, а критикуючи затягненість і нечіткість сюжету^[5]. В творчості Платонова присутній сумнів у доцільності побудови комунізму чи принаймні в правильності застосування методів, свідком яких був автор у СРСР. Деякі твори є сатирою на комуністичне революціонерство, як у «Чевенгурі», де новостворена комуна розстрілює жителів будинку як «пережиток минулого», а потім демонстративно відмовляється працювати, прикриваючись революційними гаслами^[8].

Критики зазнало також оповідання «Макар засумнівався», герой якого закликав: «Соціалізм треба будувати руками масової людини, а не чиновницькими папірцями наших установ». Леопольд Авербах назвав оповідання «ворожим» і «двозначним». Інші літературні критики відгукнулися про публікацію твору як помилку. Повість «Про запас» (1931) сам Сталін назвав «розповіддю агента наших ворогів». Наприкінці 1930-х років багато видавництв відмовилися друкувати твори Платонова, зокрема, «Котлован», який лишився в рукописі. Нетривалий період його письменницької реабілітації закінчився після видання оповідання «Повернення» (1946), що описувало життя чоловіка, який не знаходить собі місця в суспільстві після повернення з війни^[6].

Більшість книг Платонова у СРСР було видано лише у 1980-ті, за Перебудови. До друку їх підготувала Марія Платонова, донька письменника^[6]. Всього написав 127 творів короткої форми, 11 повістей, 2 романи, а також сценарії та численні вірші^[9].

«Котлован» є найвідомішим твором Платонова. Це реалістична антиутопія, де описується будівництво величезного котлована для «загальнопролетарського будинку» — символа щастя, що завершується цілковитим крахом проєкту та загибеллю більшості будівельників.

• Чевенгур (1926-1928)
• Щаслива Москва (рос. Счастливая Москва, 1933-1937)

• Ефірний тракт (рос. Эфирный тракт, 1926-1927)
• Єпіфанські шлюзи (рос. Епифанские шлюзы, 1927)
• Місто Градов (рос. Город Градов, 1927)
• Ямська слобода (рос. Ямская слобода, 1927)
• Про запас (рос. Впрок, 1931)
• Джан (1938)
• Дар життя (рос. Дар жизни, не раніше 1944)
• Котлован^[ru] (1930)
• Заповітна людина (рос. Сокровенный человек, 1928)
• Хліб і читання (рос. Хлеб и чтение, 1932)
• Ювенільне море (рос. Ювенильное море, 1933)

• 14 Червоних хатинок (рос. 14 Красных избушек, 1933)
• Голос батька (рос. Голос отца, 1938-1940)
• Без вісті зниклий, або Хатинка біля фронту (Брос. ез вести пропавший, или Избушка возле фронта, не пізніше 1942)
• Ноїв ковчег (рос. Ноев ковчег, 1951)

• Піщана вчителька (рос. Песчаная учительница, 1927)
• Батько (Отец, ?)

Андрій Платонов є головним героєм роману «Коростишівський Платонов» Олександра Клименка (2010, «Ярославів Вал»). Твір (в авторському перекладі) надруковано на батьківщині Платонова — в журналі «Подъём» (№ 5, 2012, Воронеж)^[10], публікацію приурочено до II міжнародного Платонівського фестивалю мистецтв.

• 3620 Платонов — астероїд, названий на честь письменника^[11].
• Категорія:Екранізації творів Андрія Платонова

• Литературная Энциклопедия. Т.8. М., 1934. — С.688—689;
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.598;
• Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С956—957.

• Платонов Андрій Платонович // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 350. — ISBN 966-692-744-6.
• Сайт творчості Андрія Платонова
• Ніна Малигіна: «Платонов виявляв моральну опору зацькованої людини…»
• Фантастика 3000: Андрей Платонов

Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.