АР1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:52, 12 грудня 2023, створена Белов А.В. (обговорення | внесок) (Не АР2, а АР1-02. За радянських часів АР2 не існувало)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
АР1
Основні дані
Роки будування1969 рік
Країна будуванняСРСР СРСР
ВиробникРизький вагонобудівний завод
Поїздів побудовано2
Вагонів побудовано2
Технічні дані
Рід службипасажирський
Місткість90 осіб
Робоча маса59 т
Конструкційна швидкість100 км/год
Довжина поїзда26 442 мм
Ширина колії1520 мм
Експлуатація
Країна експлуатаціїСРСР СРСР
ДорогиЛьвівська

Автомотриса АР1 — чотиривісна пасажирська дводизельна автомотриса з гідромеханічною передачею.

За технічними вимогами, розробленими ВНДІЗТом, Ризький вагонобудівний завод (РВЗ) в 1967—1968 рр. спроектував чотиривісну приміську автомотрису для пасажирських перевезень на лініях з невеликими пасажиропотоками (до 400—600 осіб на добу). На початку 1969 року завод виготовив дві автомотриси серії АР1, кузови й візки яких були уніфіковані з відповідними вузлами дизель-поїздів серії ДР1.

Конструкція

[ред. | ред. код]

Силова установка

[ред. | ред. код]

Кожна автомотриса мала по два машинних відділення. У кожному відділенні був встановлений V-подібний 4-тактний 8-циліндровий дизель ЯМЗ-238 автомобільного типу потужністю 240 к. с. Вал дизеля з'єднувався з гідромеханічною передачею ГМП-240.

Трансмісія

[ред. | ред. код]

Від гідромеханічної передачі крутний момент за допомогою карданного валу і зубчастого редуктора передавався внутрішній колісній парі візка. Автомотриса мала дві рушійні і дві підтримуючі колісні пари пари. Гідромеханічна передача давала змогу мати два ступені швидкості.

Додаткові дані

[ред. | ред. код]

Компресор, гідронасос і генератор приводилися в роботу від дизеля, через гідромеханічну передачу. На автомотриси АР1-02 як експеримент було встановлено обладнання для автоматичного керування дизелями і гідропередачами.

Випробування і подальша доля автомотрис

[ред. | ред. код]

У серпні — вересень 1969 року автомотриси проходили обкатку під наглядом працівників РВЗ на дистанції Даугавпілс — Крустпілс (Прибалтійська залізниця). Пробіг кожної автомотриси на цій дистанції склав близько 5000 км. У травні 1970 автомотриси були передані в депо Тернопіль (Львівська залізниця) для перевезення пасажирів на дистанціях Тернопіль — Красне, Тернопіль — Чортків і Тернопіль — Бережани. Тут проводилися дослідні поїздки з хронометражем режимів роботи. Результати експлуатаційних випробувань автомотрис розглядалися 9 грудня 1971 на комісії локомотивного господарства Науково-технічної ради МШС. Було прийнято рішення повернути автомотриси на завод для усунення виявлених недоліків. Вимагалося підвищити надійність роботи гідропередач, поліпшити доступ до них при обслуговуванні та ремонті, а також забезпечити пожежобезпечність. Однак замість цього автомотриси були спрямовані на Жовтневу залізницю для перевезення робітників ПМС в Решетниково і Рябово. У пасажирському русі ці автомотриси більше не брали участь. Обидві автомотриси до теперішнього часу списані; АР1-02 розрізана на металобрухт. Перша машина, найімовірніше, також не збереглася.

Джерела

[ред. | ред. код]

Автомотрисы АР1 № 01 и 02.//В. А. Раков. Локомотивы отечественных железных дорог 1956—1975. — М. : Транспорт, 1999. — С. 312—314.(рос.)

Див. також

[ред. | ред. код]