Перейти до вмісту

Єжов Валентин Іванович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
Вилучено вміст Додано вміст
Функція пропозицій посилань: додано 3 посилання.
Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію Розширене редагування з мобільного Завдання новачку Пропоноване: додати посилання
Allanl (обговорення | внесок)
Рядок 39: Рядок 39:
У [[1981]]–[[1987]] — [[Головні архітектори Києва|головний архітектор Києва]].
У [[1981]]–[[1987]] — [[Головні архітектори Києва|головний архітектор Києва]].


У [[1987]]–[[2010]] — завідувач кафедри основ архітектури і архітекутрного проєктування [[Київський національний університет будівництва і архітектури|Київського національного університету ��удівництва і архітектури]] (КНУБА).
У [[1987]]–[[2010]] — завідувач кафедри основ архітектури і проєктування [[Київський національний університет будівництва і архітектури|Київського національного університету будівництва і архітектури]] (КНУБА).


З [[1991]] — керівник АБ «Єжов».
З [[1991]] — керівник АБ «Єжов».
Рядок 46: Рядок 46:


== Праці ==
== Праці ==
Під керівництвом та за австорської участі В. І. Єжова розроблено понад 260 проєктів, за якими побудовано 80 будівель та комплексів різноманітного функціонального призначення в Києві, [[Кам'янське|Кам'янському]], Севастополі, [[Бердянськ]]у, [[Феодосія|Феодосії]], [[Євпаторія|Євпаторії]], [[Прип'ять (місто)|Прип'яті]] та інших містах України. Серед будівель:
Під керівництвом та за участі В. І. Єжова розроблено понад 260 проєктів, за якими побудовано 80 будівель та комплексів різноманітного функціонального призначення в Києві, [[Кам'янське|Кам'янському]], Севастополі, [[Бердянськ]]у, [[Феодосія|Феодосії]], [[Євпаторія|Євпаторії]], [[Прип'ять (місто)|Прип'яті]] та інших містах України. Серед будівель:
* [[Будинок Торгівлі (Київ)|Дім торгівлі]]{{sfn|Юнаков|2016|с=272}};
* [[Будинок Торгівлі (Київ)|Дім торгівлі]]{{sfn|Юнаков|2016|с=272}};
* шкільне містечко на 4000 учнів;
* шкільне містечко на 4000 учнів;

Версія за 02:02, 10 грудня 2024

Єжов Валентин Іванович
рос. Валентин Иванович Ежов
Народження7 липня 1927(1927-07-07)
Смерть25 серпня 2010(2010-08-25) (83 роки)
ПохованняБайкове кладовище
КраїнаСРСР СРСР, Україна Україна
НавчанняКиївський національний університет будівництва і архітектури
Діяльністьархітектор
Науковий ступіньдоктор архітектури
ЧленствоНаціональна спілка архітекторів України
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «Знак Пошани»  — 1981
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»
Грамота Президії Верховної Ради УРСР
Премії
Державна премія України в галузі архітектури
Державна премія України в галузі архітектури
Премія Ради Міністрів СРСР — 1989
Звання
Заслужений архітектор України
Заслужений архітектор України
Народний архітектор України
Народний архітектор України
Автограф
CMNS: Єжов Валентин Іванович у Вікісховищі

Єжо́в Валенти́н Іва́нович (7 липня 1927, Кощєєво[ru], Івановська область, РРФСР, СРСР — 25 серпня 2010, Київ, Україна[2]) — український радянський архітектор. Віце-президент Української академії архітектури, член Президії Національної спілки архітекторів України, почесний академік Національної академії мистецтв України, академік Академії будівництва та інженерних наук України, дійсний член Міжнародної академії архітектури, іноземний член Російської академії архітектури і будівельних наук. Професор Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА)[2].

У 19811987 — головний архітектор Києва.

Біографія

Народився 7 липня 1927 року в селі Кощєєвому (нині Івановська область, Росія). В 1949 рік у з відзнакою закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту — навчався у Каракіса Йосипа Юлійовича[3][2]. Йосип Юлійович був керівником декількох його курсових проєктів і дипломного проєкту.[2] Дипломний проєкт комісією був оцінений найвищим балом і багато років провисів на кафедрі в КІБІ.[2] (Клара Георгіївна Демура вважає В. Єжова дуже здібним студентом І. Каракіса.[3])

Розпочав трудову діяльність архітектором у Севастополі.

У 19531963 — аспірант та науковий співробітник Академії архітектури УРСР.

З 1963 працював керівником сектору, відділу КиївЗНДІЕП, згодом став головним архітектором інституту.

У 19761981 — директор КиївНДІТІ (НДІТІАМ).

У 19811987 — головний архітектор Києва.

У 19872010 — завідувач кафедри основ архітектури і архітектурного проєктування Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА).

З 1991 — керівник АБ «Єжов».

Помер у Києві 25 серпня 2010. Похований на Байковому кладовищі.

Праці

Під керівництвом та за авторської участі В. І. Єжова розроблено понад 260 проєктів, за якими побудовано 80 будівель та комплексів різноманітного функціонального призначення в Києві, Кам'янському, Севастополі, Бердянську, Феодосії, Євпаторії, Прип'яті та інших містах України. Серед будівель:

Автор понад 200 наукових праць, серед яких монографії:

  • «Архитектура общественных зданий массового строительства» (1983);
  • «Архитектурно-конструктивные системы общественных зданий» (1981);
  • «Архитектурно-конструктивные системы гражданских зданий» (1998, у співавторстві);
  • «Полвека глазами архитектора» (2001);
  • «Эскизная графика архитектора» (2003);
  • «Архитектура общественных зданий и комплексов» (2006, у співавторстві);
  • «Архитектура южного жилища» (2012).

Серед художніх робіт: «Площа Богдана Хмельницького з видом на Софійський собор і житловий будинок, побудований за проєктом І. Каракіса», 1955 рік.[4]

Відзнаки та нагороди

Почесний доктор НДІТІАМ, доктор аріхтектури, професор, має почесні звання «Заслужений архітектор України» (1994)[5], «Народний архітектор України» (1999)[6], удостоєний Державної премії України в галузі архітектури (2000)[7].

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1981), «За заслуги» III ступеня (2004), Почесною грамотою Верховної Ради УРСР (1987), Премією Ради Міністрів СРСР (1989), медалями «За трудову доблесть» (1971), «В пам'ять 1500-річчя Києва» (1982), «Ветеран праці» (1984) та іншими.

Примітки

Посилання

Джерела