Перейти до вмісту

Дейвід Г'юм: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
→Див. також: додати кому
м →Посилання: категоризація
 
(Не показано 23 проміжні версії 9 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Філософ
{{Філософ
|ім'я = Девід Г'юм
|ім'я = Г'юм
|область = [[Західна філософія]]
|область = [[Західна філософія]]
|ера = [[Філософія 18 століття]]
|ера = [[Філософія 18 століття]]
|color = lightsteelblue
|color = lightsteelblue
|зображення = David Hume.jpg
|зображення = David Hume.jpg
|розмір_зображення = 200px
|розмір_зображення = 200px
|підпис_зображення = Девід Г'юм
|підпис_зображення = Г'юм
|ім'я_при_народженні = Девід Гом
|ім'я_при_народженні =
|дата_народження = 7.5.1711
|дата_народження = 7.5.1711
|місце_народження = [[Единбург]], [[Шотландія]]
|місце_народження = [[Единбург]], [[Шотландія]]
|дата_смерті = 25.8.1776
|дата_смерті = 25.8.1776
|місце_смерті = Единбург, Шотландія
|місце_смерті = Единбург, Шотландія
|причина_смерті =
|причина_смерті =
|школа_традиція = [[натуралізм]], [[скептицизм]], [[емпіризм]],<br />[[Просвітництво]]
|школа_традиція = [[натуралізм]], [[скептицизм]], [[емпіризм]],<br />[[Просвітництво]]
|інтереси = [[епістемологія]], [[метафізика]], [[філософія розуму]], [[етика]], [[політична філософія]], [[естетика]], [[філософія релігії]], [[класична політекономія]]
|інтереси = [[епістемологія]], [[метафізика]], [[філософія розуму]], [[етика]], [[політична філософія]], [[естетика]], [[філософія релігії]], [[класична політекономія]]
|ідеї = [[причинність]], [[індуктивне мислення]]
|ідеї = [[причинність]], [[індуктивне мислення]]
|під_впливом = [[Джон Локк]], [[Джордж Берклі]], [[Томас Гоббс]], [[Френсіс Гатчесон]], [[Ісаак Ньютон]], [[Епікур]], [[Цицерон]], [[Ніколя Мальбранш]], [[Енторі Ешлі-Купер]], [[Секст Емпірик]], [[Піррон]]
|під_впливом = [[Джон Локк]], [[Джордж ]], [[Томас Гоббс]], [[Френсіс Гатчесон]], [[Ісаак Ньютон]], [[Епікур]], [[Цицерон]], [[Ніколя Мальбранш]], [[Енторі Ешлі-Купер]], [[Секст Емпірик]], [[Піррон]]
|вплинув_на = [[Адам Сміт]], [[Адам Фергюсон]], [[Іммануїл Кант]], [[Джеремі Бентам]], [[Джеймс Медісон]], [[Александер Гамільтон]], [[Артур Шопенгауер]], [[Африкан Шпір]], [[Огюст Конт]], [[Джон Стюарт Мілль]], [[Гольбах]], [[Чарлз Дарвін]], [[Томас Гакслі]], [[Вільям Джеймс]], [[Бертран Рассел]], [[Альберт Ейнштейн]], [[Карл Поппер]], [[Альфред Еєр]], [[Дж. Л. Мекі]], [[Ноам Чомскі]], [[Саймон Блекберн]], [[Ієн Кінг]]
|вплинув_на = [[Адам Сміт]], [[Адам Фергюсон]], [[Іммануїл Кант]], [[Джеремі Бентам]], [[Джеймс Медісон]], [[Александер Гамільтон]], [[Артур Шопенгауер]], [[Африкан Шпір]], [[Огюст Конт]], [[Джон Стюарт Мілль]], [[Гольбах]], [[Чарлз Дарвін]], [[Томас Гакслі]], [[Вільям Джеймс]], [[Бертран Рассел]], [[Альберт Ейнштейн]], [[Карл Поппер]], [[Альфред Еєр]], [[Дж. Л. Мекі]], [[Ноам Чомскі]], [[Саймон Блекберн]], [[Ієн Кінг]]
|підпис =
|підпис =
}}
}}
{{однофамільці|Г'юм}}
{{однофамільці|Г'юм}}


'''Девід Г'юм''' (також '''Дейвід Г'юм''', '''Девід Юм''', {{lang-en|David Hume}}, ''при народженні'': ''Гом'' ({{lang-en|Home}}), 26 квітня ([[7 травня]]) [[1711]]&nbsp;— [[25 серпня]] [[1776]])&nbsp;— [[Шотландія|шотландський]] [[філософ]]-[[емпіризм|емпірист]], [[історик]] та [[економіст]], діяч епохи [[просвітництво|Просвітництва]], в першу чергу відомий своїми працями у галузі [[епістемологія|епістемології]]. Г'юма часто називаюсь провідним неоскептиком вісімнадцятого сторіччя.
''' Г'юм''' (також ''' 'юм''', '''Девід Юм''', {{lang-en|David Hume}}, ''при народженні ''), 26 квітня ([[7 травня]]) [[1711]]&nbsp;— [[25 серпня]] [[1776]])&nbsp;— [[Шотландія|шотландський]] [[філософ]]-[[емпіризм|емпірист]], [[історик]] та [[економіст]], діяч епохи [[просвітництво|Просвітництва]], відомий своїми працями у галузі [[епістемологія|епістемології]]. Г'юма часто провідним вісімнадцятого сторіччя.


== Життєпис ==
== Життєпис ==
Народжений в сім'ї юриста 26 квітня (7 травня) 1711, Девід провів перші роки свого життя в [[Единбург|Единбурзі]]. Освіту здобув у [[Единбурзький університет|Единбурзькому університеті]]. Почав навчатися там у дуже ранньому віці&nbsp;— дванадцятирічним (за іншими даними йому було десять), тоді як зазвичай навчання в університеті починалося з 14 років. У 1734—1737&nbsp;рр. він перебував у Франції, де написав чорновик своєї праці «[[Трактат про людську природу]]» ({{lang-en|A Treatise of Human Nature}}), анонімно опублікованої в [[Лондон]]і у [[1739]]. У середньому віці написав «Історію Англії», працював військовим [[аташе]], [[бібліотекар]]ем. У 1763 став особистим секретарем лорда Гертфорда&nbsp;— британського посла у [[Париж]]і. До Единбурга Г'юм повернувся у 1769, де помер 25 серпня 1776 року.
Народжений в сім'ї юриста 26 квітня (7 травня) 1711, провів перші роки свого життя в [[Единбург|Единбурзі]]. Освіту здобув у [[Единбурзький університет|Единбурзькому університеті]]. Почав навчатися там у дуже ранньому віці&nbsp;— дванадцятирічним (за іншими даними йому було десять), тоді як зазвичай навчання в університеті починалося з 14 років. У 1734—1737&nbsp;рр. перебував у Франції, де написав своєї праці «[[Трактат про людську природу]]» ({{lang-en|A Treatise of Human Nature}}), анонімно опублікованої в [[Лондон]]і у [[1739]][[]] .

«Трактат» Г'юма не мав успіху серед тогочасних філософів і читацької публіки, тому після кількарічної перерви Г'юм повторно виклав свої ідеї у двох нових філософських творах: [[Розвідка про людське розуміння|«Розвідка про людське розуміння»]] ({{lang-en|An Enquiry Concerning Human Understanding}}'', 1748'') і [[Розвідка про принципи моралі|«Розвідка про принципи моралі»]] ({{lang-en|An Enquiry Concerning the Principles of Morals}}'', 1751''). Після цього Г'юм перейшов від філософії до історії, написавши найпопулярніший за його життя твір: шеститомну [[Історія Англії|«Історію Англії»]] ({{lang-en|The History of England }}'', 1754–1761'').

Серед пізніх творів Г'юма на найбільшу увагу заслуговують посмертно опубліковані [[Діалоги про природну релігію|«Діалоги про природну релігію»]] ({{lang-en|Dialogues Concerning Natural Religion}}'', 1779''), де троє персонажів обговорюють природу Бога (не сумніваючись в його існуванні) з принципово різних філософських і богословських позицій. Г'юм був військовим [[аташе]], [[бібліотекар]]ем, а 1763 року став особистим секретарем [[Френсіс Сеймур-Конвей, 1-й маркіз Гертфордський|лорда Гертфорда]]&nbsp;— британського посла у [[Париж]]і. У 1769 році Г'юм повернувся до Единбурга, де й помер 25 серпня 1776 року.


== Філософія ==
== Філософія ==


=== Емпіризм ===
=== Емпіризм ===
Філософія Г'юма стала наступним логічним кроком у розвитку британського [[емпіризм]]у, чільними представниками якого були [[Френсіс Бекон]], [[Локк Джон|Джон Лок]], [[Берклі Джордж|Джордж Барклі]] та [[Ньютон Ісаак|Ісаак Ньютон]]. Бекон в [[«Новий Органон»|«Новому Органоні»]]<sup>[en]</sup> ([[1620]]) вперше в британській філософії описав методологію [[Експеримент|експериментального]] пізнання матеріального світу, достовірність якого гарантує не Бог, а дотримання чітко визначених пізнавальних процедур. Цим епістемологія Бекона принципово відрізнялася від епістемології [[Рене Декарт|Декарта]], де гарантом достовірності нашого чуттєвого пізнання виступає Бог. Лок продовжив і розвинув міркування Бекона, спробувавши якнайчіткіше визначити, наскільки достовірним може бути наше чуттєве пізнання речей без звернення до Бога.
Порівняно зі своїми попередниками та авторитетами, що відігравали помітну роль у розвитку британського та світового [[емпіризм]]у того часу&nbsp;— [[Локк Джон|Джоном Локком]], [[Берклі Джордж|Джорджем Берклі]] та [[Ньютон Ісаак|Ісааком Ньютоном]], Девід Г'юм може бути охарактеризований як [[номіналізм|номіналіст]]. На противагу до відносно збалансованої у правах на існування об'єктивної та суб'єктивної реальностей, дуалістичної [[Декарт Рене|Декартівської]] моделі світобудови, британські філософи-епістемологи починаючи від Локка беруть курс на [[сенсуалізм]] (''sensualism'')&nbsp;— віддання переваги сприйняттю та суб'єктивній матерії як «єдинно»-обґрунтованого базису філософських теорій. Таким чином ми можемо спостерігати поступову редукцію ролі ''речей самих у собі'' (субстрату, матерії, субстанції) у їхніх роботах та наголос на емпіричне знання та сприйняття&nbsp;— «єдинно» у істинності чого людина може бути хоча б до якоїсь міри певна. Усе вищезгадане виливалося у [[монізм]] та номіналізм&nbsp;— зменшення кількості сфер та світів у яких ведеться людське існування з двох чи кількох до одного. Особливо помітними подібні удари по [[матеріалізм]]у і [[субстанція|субстанції]] стають після появи праць Берклі&nbsp;— основні первісні положення теорій якого запозичив Г'юм, зокрема вартою уваги є концепція ідей (''ideas/ collections of ideas'') Берклі, яка дещо модифікується Г'юмом, котрий розмежовуює усі об'єкти свідомості на сприйняття (''impressions'') та ідеї(думки) що постали унаслідок їх синтезу (''ideas''). Однак, варто зазначити що не зважаючи на радикальність свого емпіризму, Г'юм вважав доцільним послуговуватися ним лише у [[метафізика|метафізичному]] контексті так само як і своєю скептичністю щодо реальності причинно-наслідкових зв'язків про яку йтиметься нижче і визнавав безглуздість використання подібних судженнь у повсякденному житті<ref>''[[Іван Дзюба]]''. [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/23/040Dziuba.pdf Природа як співучасник творення етики людства.]</ref>.


Зона достовірного пізнання в Лока вийшла дуже обмеженою: вона охоплювала лише декілька так званих «первинних» властивостей речей (як-от протяжність, щільність, рух, кількість та зовнішня форма); інші ж властивості речей нам достеменно невідомі й ніколи не будуть відомі, оскільки наше сприйняття цих речей залежить не стільки від речей, скільки від нас та конкретних обставин (такими є смак, колір, запах, тощо). Ця невизначеність не влаштувала Барклі, який побачив у ній джерело неусувного скептицизму, від якого лише маленький крок до атеїзму. Барклі вирішив побити скептицизм його ж зброєю: використовуючи прийоми [[Секст Емпірик|Секста Емпірика]], він спершу довів, що «первинні» властивості речей не менш суб'єктивні, ніж решта, а потім додав до цього, що справжнім джерелом скептицизму є наше припущення про «матеріальну субстанцію», яка буцімто є основою незалежного від нас існування «матеріальних речей».
=== Зв'язки ідей та предмети дійсності ===
«Зв'язки ідей» та «предмети дійсності» безперечно не найвдаліший переклад словосполученнь ''relations of ideas'', що у простих словах повинне було позначати способи та шляхи асоціювання, сполучення ідей одна з одною та іншими ідеями, побудову категорій та ''matters of fact''&nbsp;— предмети мислення отримані з чуттів, «думальна субстанція», те над чим проводяться маніпуляції розуму.


Якщо відмовитися від цього припущення й визнати, що у світі є лише «духовна субстанція» (Бог та «обмежені духи», у т.ч. люди), ми заодно втратимо будь-які підстави для скептичного сумніву, «а чи сприймаємо ми своїми чуттями речі саме такими, якими ці речі є насправді» (адже ніяких «речей» немає, а є лише Бог, який дає нам відчути те або це). Г'юм же помітив і констатував, що припущення про існування Бога так само позбавлене раціонального підґрунтя, як і припущення про існування «матеріальної субстанції». Таким чином, саме Г'юм довів емпіризм до його логічного завершення: людина має справу лише з власними чуттєвими враженнями, які формують в її розумі певні «ідеї», але нам невідомо й ніколи не буде відомо, хто або що у зовнішньому світі викликає ці наші враження та ідеї.{{Посилання}}→
Вплив цього нововведення на подальший розвиток світової філософії є цікавим у першу чергу тому, що воно лягло в основу знаменитої концепції [[синтетичні та аналітичні судження|синтетичних та аналітичних суджень]] [[Іммануїл Кант|Іммануїла Канта]], що захоплювався Г'юмом як борцем з догматизмом у сфері філософії та [[теологія|теології]] того часу<ref>[http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/37272/1/14_83-89.pdf Кадикало А.
{{доробити розділ}}
«Стіна» планка як агностичний принцип у фундаментальному науковому пізнанні. Humanitarian vision.&nbsp;— 2016.&nbsp;— Vol. 2, Num. 1.&nbsp;— С. 79-85.]</ref>.

=== Скептицизм ===
Цей висновок зробив з Г'юма послідовного скептика. Після [[Мішель де Монтень|Монтеня]] Г'юм став наступним чільним європейським філософом, який відкрито виступив на захист скептицизму. Проте скептицизм Г'юма виявився принципово відмінним від скептицизму і Монтеня, і Секста Емпірика. Цей останній розвивав свій скептицизм насамперед з терапевтичною метою: якщо вас мучить неспроможність достеменно з'ясувати, яка філософська школа обстоює достовірну картину світу і яка школа медицини достовірно описує внутрішній устрій людського тіла, ви можете заспокоїтися на тому, що в царині наших чуттєвих вражень все однаково безсумнівно (ми просто «відчуваємо те, що відчуваємо»), натомість будь-яка відповідь на питання, «що саме стоїть за нашими чуттєвими враженнями», однаково сумнівна (якими речі є «насправді», нам невідомо й не факт, що колись буде відомо).

Монтень додав до цього практичний висновок: якщо ви не знаєте, хто правий у суперечці католиків з протестантами, ви не маєте кращого виходу, ніж спиратися на традицію (тобто бути католиком), бо людський розум (до якого активно апелювали протестанти) все одно неспроможний знайти щось достовірніше. Г'юм натомість спробував проаналізувати, як нам вдається сформувати цілісну картину світу, маючи справу лише з набором отриманих нами чуттєвих «вражень», які ми обробляємо силами власного розуму.{{Посилання}}→
{{доробити розділ}}


=== Каузальність ===
=== Каузальність ===
Центральною проблемою при цьому виявилася проблема каузальності. Питання Г'юма максимально стисло можна сформулювати так: на якій підставі ми висновуємо, що подія А спричинила подію Б, якщо основою для такого висновку є лише наше послідовне чуттєве сприйняття спершу події А, а потім події Б? Ми можемо сприйняти кожну з цих подій, але ми не сприймаємо чуттями той факт, що перша з них спричиняє другу. Цю проблему Г'юм розв'язує посиланням на звичку: якщо ми багато разів сприймаємо однакову послідовність подій А і Б, ми, звикнувши до цієї послідовності, починаємо очікувати Б після А й робимо висновок, що подію Б спричиняє саме подія А. Такою, згідно Г'юму, і є [[Людська природа (богослів'я)|людська природа]].
Причинно-наслідкові зв'язки та логічне мислення стають головним об'єктом атаки у роботах Г'юма, зокрема в його есе «Дослідження стосовно людського пізнання» ({{lang-en|An Enquiry Concerning Human Understanding}}, 1748). Берклі, що вимагав у матеріалістів прикладів безпосереднього сприйняття матерії що довело б її існування, вважав, що усі чуття посилаються людині раціональним Богом. Г'юм уперше відверто задає питання&nbsp;— звідки ми можемо знати що те, що посилає нам сприйняття&nbsp;— насправді Бог і що дає нам підстави стверджувати, що наші сприйняття та їх причинно-наслідкова пов'язаність реальні та дійсно впорядковані за якоюсь схемою. Згідно з версією Г'юма, раціональність а також причина, наслідок, а головне&nbsp;— розум&nbsp;— це лише химера, створена рядом постійних збігів у морі світового хаосу. Звичайно ці збіги дуже стійкі і деякі з них повторюються вже не одну тисячу років, що дає нам усі підстави вважати, що за однією дією слідуватиме інша та використовувати це для свого блага, проте крім цієї нестовідсоткової ймовірності збігів, немає нічого, що дозволяло б нам стверджувати про те, що між двома подіями у всесвіті існує будь-яка раціональна каузальність та необхідність. За подібні вислови Г'юму довелось довго розплачуватись ярликами [[атеїст]]а та радикала, проте саме він у свій час написав те, про що довго боялися навіть сказати інші.

Згодом ця постановка питання глибоко вразила [[Іммануїл Кант|Іммануїла Канта]], який, слідом за Г'юмом, підтвердив непізнаваність для нас навколишніх речей, якими вони є «самі по собі», але замість звички як єдиної основи нашої ідеї каузальності постулював цілу низку вроджених настанов людського розуму і на рівні чуттєвості (так звані «апріорні форми чуттєвості» - простір і час), і на рівні раціональної обробки чуттєвих даних (дванадцять «категорій»).{{Посилання}}→
{{доробити розділ}}

== Видання ==

* [[Нариси з моралі, політики та літератури]] (1758)


== Праці українською ==
== Праці українською ==
* Девід Г'юм. Трактат про людську природу: Спроба запровадження експериментального методу міркування про об'єкт моралі. З англійської переклав Павло Насада. Київ: Видавництво «Всесвіт». 2003. ст.552 ISBN 966-95968-6-6
* Девід Г'юм. Трактат про людську природу: Спроба запровадження експеримент��льного методу міркування про об'єкт моралі. З англійської переклав Павло Насада. . . .
{{доробити розділ}}


== Див. також ==
== Див. також ==
* [[7009 Юм|7009 Г'юм]]&nbsp;— астероїд, названий на честь філософа<ref>{{DMPN}}</ref>.
* [[7009 Юм]]&nbsp;— астероїд, названий на честь філософа<ref>{{DMPN}}</ref>.
* [[Модель ціни-золото-потоки]]&nbsp;— модель, розроблена Юмом, щоби проілюструвати, як можна виправити сальдо торговельного дисбалансу.
* [[Модель ціни-золото-потоки]]&nbsp;— модель, розроблена , щоби проілюструвати, як можна виправити сальдо торговельного дисбалансу.


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 53: Рядок 70:
== Література ==
== Література ==
* Г'юм, Дейвід // {{ФЕС}}
* Г'юм, Дейвід // {{ФЕС}}
* [http://ukrknyga.at.ua/load/36-1-0-184 Г'юм Д. Трактат про людську природу].&nbsp;— Київ&nbsp;: Всесвіт, 2003.&nbsp;— 552 с.
* [http://ukrknyga.at.ua/load/36-1-0-184 Г'юм Д. Трактат про людську природу].&nbsp;— Київ&nbsp;: Всесвіт, 2003.&nbsp;— 552 с.
* [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Юм Дейвід] // ''Тофтул М. Г.'' Сучасний словник з етики.&nbsp;— Житомир&nbsp;: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.&nbsp;— 416 с.&nbsp;— ISBN 978-966-485-156-2.
* [http://eprints.zu.edu.ua/11783/1/етикa-1.pdf Юм Дейвід] // ''Тофтул М. Г.'' Сучасний словник з етики.&nbsp;— Житомир&nbsp;: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.&nbsp;— 416 с.&nbsp;— ISBN 978-966-485-156-2.
* Загороднюк Вячеслав. Девід Г‘юм та проблеми сучасного мистецтва. Totallogy-XXI. Постнекласічні дослідження. Центр гуманітарної освіти НАН України.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;31.&nbsp;— С. 195—205
* Загороднюк Вячеслав. Девід Г‘юм та проблеми сучасного мистецтва. Totallogy-XXI. Постнекласічні дослідження. Центр гуманітарної освіти НАН України.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;31.&nbsp;— С. 195—205
* Девід Г'ю. Суспільний договір, зобов'язання і права людини. Консерватизм: Антологія. 2-ге вид. Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий.&nbsp;— К.: «Смолоскип», 2008. 788 c.
* Девід Г'. Суспільний договір, зобов'язання і права людини. Консерватизм: Антологія. 2-ге вид. Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий.&nbsp;— К.: «Смолоскип», 2008. .
*Панич, Олексій. Розвідки з історії скептицизму в британо-американській епістемології. Частина 1: Британська модерна філософія (Гоббс, Лок, Барклі, Х'юм, Рід). — Донецьк: Донецький національний університет, 2007. - С. 151-358.


== Посилання ==
== Посилання ==
* [https://shron1.chtyvo.org.ua/Shynkaruk_Volodymyr/Filosofskyi_entsyklopedychnyi_slovnyk.pdf Г'юм] «Філософський енциклопедичний словник»
* [https://shron1.chtyvo.org.ua/Shynkaruk_Volodymyr/Filosofskyi_entsyklopedychnyi_slovnyk.pdf Г'юм] «Філософський енциклопедичний словник»
* [http://slovopedia.org.ua/29/53395/9716.html Г'юм] «Універсальний словник-енциклопедія»
* [http://slovopedia.org.ua/29/53395/9716.html Г'юм] «Універсальний словник-енциклопедія»
* [http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KOMPLEKS/KURS_1/kurs/9/4.htm Г'юм Дейвід] «Сучасний словник з суспільних наук». За ред. О.&nbsp;Г.&nbsp;Данильяна, М.&nbsp;І.&nbsp;Панова.&nbsp;— Харків: «Прапор», 2006.&nbsp;— 546
* [http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KOMPLEKS/KURS_1/kurs/9/4.htm Г'юм Дейвід] «Сучасний словник з суспільних наук». За ред. О.&nbsp;Г.&nbsp;Данильяна, М.&nbsp;І.&nbsp;Панова.&nbsp;— Харків: «Прапор», 2006.&nbsp;— 546
* [http://leksika.com.ua/12770324/legal/yum Юм] // {{Юридична енциклопедія|6|466}}
* [http://leksika.com.ua/12770324/legal/yum Юм] // {{Юридична енциклопедія|6|466}}


{{Бібліоінформація}}
{{Бібліоінформація}}
Рядок 77: Рядок 95:
[[Категорія:Померли в Единбурзі]]
[[Категорія:Померли в Единбурзі]]
[[Категорія:Етики]]
[[Категорія:Етики]]
[[Категорія:Шотландські економісти]]
[[Категорія:Георгіанська епоха]]
[[Категорія:Світські гуманісти]]

Поточна версія на 22:36, 24 грудня 2024

Дейвід Г'юм
англ. David Hume
Західна філософія
Дейвід Г'юм
Народження7 травня 1711(1711-05-07)
Единбург, Шотландія
Смерть25 серпня 1776(1776-08-25) (65 років)
Единбург, Шотландія
ПохованняOld Calton Cemeteryd
Громадянство (підданство) Королівство Велика Британія[1]
Знання мов
  • англійська[2][3]
    • Ім'я при народженніDavid Home
    Діяльність
  • економіст, бібліотекар, історик, есеїст, письменник
    • ВикладавAdvocates Libraryd і Посольство Великої Британії у Франціїd
    ЧленКоролівське товариство Единбурга, The Select Societyd і The Poker Clubd
    Школа / Традиціянатуралізм, скептицизм, емпіризм,
    Просвітництво
    Основні інтересиепістемологія, метафізика, філософія розуму, етика, політична філософія, естетика, філософія релігії, класична політекономія
    Значні ідеїпричинність, індуктивне мислення
    ВплинувАдам Сміт, Адам Фергюсон, Іммануїл Кант, Джеремі Бентам, Джеймс Медісон, Александер Гамільтон, Артур Шопенгауер, Африкан Шпір, Огюст Конт, Джон Стюарт Мілль, Гольбах, Чарлз Дарвін, Томас Гакслі, Вільям Джеймс, Бертран Рассел, Альберт Ейнштейн, Карл Поппер, Альфред Еєр, Дж. Л. Мекі, Ноам Чомскі, Саймон Блекберн, Ієн Кінг
    Alma materЕдинбурзький університет[1]
    Літературний напрямeмпіризм, натуралізм, Філософський скептицизм і Просвітництво
    Зазнав впливу
  • Джон Локк, Джордж Барклі, Томас Гоббс, Френсіс Гатчесон, Ісаак Ньютон, Епікур, Цицерон, Ніколя Мальбранш, Енторі Ешлі-Купер, Секст Емпірик, Піррон
    • Визначний твір
  • Philosophical Essays Concerning Human Understandingd[1], An Enquiry Concerning the Principles of Moralsd, The History of Englandd і A Treatise of Human Natured
    • Історичний періодФілософія 18 століття
    Конфесіяатеїзм
    БатькоJoseph Hume, 10th of Ninewellsd[4][5]
    МатиKatherine Falconerd[4][5]
    Брати, сестриJohn Hume, 11th of Ninewellsd[5]
    CMNS: Дейвід Г'юм у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    S:  Роботи у  Вікіджерелах
    У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Г'юм.

    Дейвід Г'юм (також Девід Х'юм, Девід Юм, англ. David Hume /hjuːm/, при народженні David Home), 26 квітня (7 травня) 1711 — 25 серпня 1776) — шотландський філософ-емпірист, історик та економіст, діяч епохи Просвітництва,найбільше відомий своїми працями у галузі епістемології. Г'юма часто називають провідним філософом-скептиком вісімнадцятого сторіччя.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Народжений в сім'ї юриста 26 квітня (7 травня) 1711, Дейвід провів перші роки свого життя в Единбурзі. Освіту здобув у Единбурзькому університеті. Почав навчатися там у дуже ранньому віці — дванадцятирічним (за іншими даними йому було десять), тоді як зазвичай навчання в університеті починалося з 14 років. 1734 року, відвідавши своїх англійських родичів, Г'юм виявив, що вони вимовляють прізвище Home не на шотландський манер, і власним рішенням змінив написання свого прізвища з Home на Hume, аби зберегти його звичне вимовляння (/hjuːm/) і будучи в Англії. У 1734—1737 рр. Г'юм перебував у Франції, де написав чернетку своєї праці «Трактат про людську природу» (англ. A Treatise of Human Nature), анонімно опублікованої в Лондоні у 1739-1740 роках.

    «Трактат» Г'юма не мав успіху серед тогочасних філософів і читацької публіки, тому після кількарічної перерви Г'юм повторно виклав свої ідеї у двох нових філософських творах: «Розвідка про людське розуміння» (англ. An Enquiry Concerning Human Understanding, 1748) і «Розвідка про принципи моралі» (англ. An Enquiry Concerning the Principles of Morals, 1751). Після цього Г'юм перейшов від філософії до історії, написавши найпопулярніший за його життя твір: шеститомну «Історію Англії» (англ. The History of England, 1754–1761).

    Серед пізніх творів Г'юма на найбільшу увагу заслуговують посмертно опубліковані «Діалоги про природну релігію» (англ. Dialogues Concerning Natural Religion, 1779), де троє персонажів обговорюють природу Бога (не сумніваючись в його існуванні) з принципово різних філософських і богословських позицій. Г'юм був військовим аташе, бібліотекарем, а 1763 року став особистим секретарем л��рда Гертфорда — британського посла у Парижі. У 1769 році Г'юм повернувся до Единбурга, де й помер 25 серпня 1776 року.

    Філософія

    [ред. | ред. код]

    Емпіризм

    [ред. | ред. код]

    Філософія Г'юма стала наступним логічним кроком у розвитку британського емпіризму, чільними представниками якого були Френсіс Бекон, Джон Лок, Джордж Барклі та Ісаак Ньютон. Бекон в «Новому Органоні»[en] (1620) вперше в британській філософії описав методологію експериментального пізнання матеріального світу, достовірність якого гарантує не Бог, а дотримання чітко визначених пізнавальних процедур. Цим епістемологія Бекона принципово відрізнялася від епістемології Декарта, де гарантом достовірності нашого чуттєвого пізнання виступає Бог. Лок продовжив і розвинув міркування Бекона, спробувавши якнайчіткіше визначити, наскільки достовірним може бути наше чуттєве пізнання речей без звернення до Бога.

    Зона достовірного пізнання в Лока вийшла дуже обмеженою: вона охоплювала лише декілька так званих «первинних» властивостей речей (як-от протяжність, щільність, рух, кількість та зовнішня форма); інші ж властивості речей нам достеменно невідомі й ніколи не будуть відомі, оскільки наше сприйняття цих речей залежить не стільки від речей, скільки від нас та конкретних обставин (такими є смак, колір, запах, тощо). Ця невизначеність не влаштувала Барклі, який побачив у ній джерело неусувного скептицизму, від якого лише маленький крок до атеїзму. Барклі вирішив побити скептицизм його ж зброєю: використовуючи прийоми Секста Емпірика, він спершу довів, що «первинні» властивості речей не менш суб'єктивні, ніж решта, а потім додав до цього, що справжнім джерелом скептицизму є наше припущення про «матеріальну субстанцію», яка буцімто є основою незалежного від нас існування «матеріальних речей».

    Якщо відмовитися від цього припущення й визнати, що у світі є лише «духовна субстанція» (Бог та «обмежені духи», у т.ч. люди), ми заодно втратимо будь-які підстави для скептичного сумніву, «а чи сприймаємо ми своїми чуттями речі саме такими, якими ці речі є насправді» (адже ніяких «речей» немає, а є лише Бог, який дає нам відчути те або це). Г'юм же помітив і констатував, що припущення про існування Бога так само позбавлене раціонального підґрунтя, як і припущення про існування «матеріальної субстанції». Таким чином, саме Г'юм довів емпіризм до його логічного завершення: людина має справу лише з власними чуттєвими враженнями, які формують в її розумі певні «ідеї», але нам невідомо й ніколи не буде відомо, хто або що у зовнішньому світі викликає ці наші враження та ідеї.посилання→

    Скептицизм

    [ред. | ред. код]

    Цей висновок зробив з Г'юма послідовного скептика. Після Монтеня Г'юм став наступним чільним європейським філософом, який відкрито виступив на захист скептицизму. Проте скептицизм Г'юма виявився принципово відмінним від скептицизму і Монтеня, і Секста Емпірика. Цей останній розвивав свій скептицизм насамперед з терапевтичною метою: якщо вас мучить неспроможність достеменно з'ясувати, яка філософська школа обстоює достовірну картину світу і яка школа медицини достовірно описує внутрішній устрій людського тіла, ви можете заспокоїтися на тому, що в царині наших чуттєвих вражень все однаково безсумнівно (ми просто «відчуваємо те, що відчуваємо»), натомість будь-яка відповідь на питання, «що саме стоїть за нашими чуттєвими враженнями», однаково сумнівна (якими речі є «насправді», нам невідомо й не факт, що колись буде відомо).

    Монтень додав до цього практичний висновок: якщо ви не знаєте, хто правий у суперечці католиків з протестантами, ви не маєте кращого виходу, ніж спиратися на традицію (тобто бути католиком), бо людський розум (до якого активно апелювали протестанти) все одно неспроможний знайти щось достовірніше. Г'юм натомість спробував проаналізувати, як нам вдається сформувати цілісну картину світу, маючи справу лише з набором отриманих нами чуттєвих «вражень», які ми обробляємо силами власного розуму.посилання→

    Каузальність

    [ред. | ред. код]

    Центральною проблемою при цьому виявилася проблема каузальності. Питання Г'юма максимально стисло можна ��формулювати так: на якій підставі ми висновуємо, що подія А спричинила подію Б, якщо основою для такого висновку є лише наше послідовне чуттєве сприйняття спершу події А, а потім події Б? Ми можемо сприйняти кожну з цих подій, але ми не сприймаємо чуттями той факт, що перша з них спричиняє другу. Цю проблему Г'юм розв'язує посиланням на звичку: якщо ми багато разів сприймаємо однакову послідовність подій А і Б, ми, звикнувши до цієї послідовності, починаємо очікувати Б після А й робимо висновок, що подію Б спричиняє саме подія А. Такою, згідно Г'юму, і є людська природа.

    Згодом ця постановка питання глибоко вразила Іммануїла Канта, який, слідом за Г'юмом, підтвердив непізнаваність для нас навколишніх речей, якими вони є «самі по собі», але замість звички як єдиної основи нашої ідеї каузальності постулював цілу низку вроджених настанов людського розуму і на рівні чуттєвості (так звані «апріорні форми чуттєвості» - простір і час), і на рівні раціональної обробки чуттєвих даних (дванадцять «категорій»).посилання→

    Видання

    [ред. | ред. код]

    Праці українською

    [ред. | ред. код]
    • Девід Г'юм. Трактат про людську природу: Спроба запровадження експериментального методу міркування про об'єкт моралі. З англійської переклав Павло Насада[8].

    Див. також

    [ред. | ред. код]
    • 7009 Юм — астероїд, названий на честь філософа[9].
    • Модель ціни-золото-потоки — модель, розроблена Г'юмом, щоби проілюструвати, як можна виправити сальдо торговельного дисбалансу.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б в Юм, Давид // Малая советская энциклопедия / под ред. Н. Л. Мещеряков — 2 — Советская энциклопедия, 1936.
    2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. ↑ CONOR.Sl
    4. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
    5. ↑ а б в Kindred Britain
    6. ↑ а б LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
    7. ↑ а б BeWeB
    8. ↑ Девід Г'юм. Трактат про людську природу. 16.02.2017, 13:33
    9. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

    Література

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Сковорода Це незавершена стаття про філософа.
    Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дейвід_Г%27юм&oldid=44221469