Перейти до вмісту

Nick Cave and the Bad Seeds

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Nick Cave and the Bad Seeds
Концерт The Bad Seeds (Лондон, 2013 рік)
Концерт The Bad Seeds (Лондон, 2013 рік)
Основна інформація
ЖанрАльтернативний рок, експериментальний рок, артрок, постпанк, готичний рок
Роки1983-донині
КраїнаАвстралія
МістоМельбурн
Моваанглійська
Склад
nickcaveandthebadseeds.com
Nick Cave and the Bad Seeds у Вікісховищі

Nick Cave and the Bad Seeds — австралійський рок-гурт, заснований у 1983 році у Мельбурні вокалістом Нік Кейвом, мультиінструменталістом Міком Гарві та гітаристом-вокалістом Блікса Барґельдом. До складу гурту протягом його існування входили музиканти із різних країн, і наразі гурт складається із Кейва, скрипаля і мультиінструменталіста Воррена Елліса, басиста Мартіна П. Кейсі (всі із Австралії), гітариста Джорджа В'єстіка (Велика Британія), клавішника та перкусіоніста Тобі Дамміта (США), ударника Томаса Відлера (Швейцарія) та Джеймса Склавуноса (США). Завдяки оригінальному звучанню, яке «The Guardian» назвали «брутальним блюзом та готичними кошмарами» [1], Nick Cave and the Bad Seeds вважають «одними із найоригінальніших та найвідоміших гуртів епохи пост-панку та альтернативного року від 80-х і далі»[2]. Загалом колектив випустив 17 студійних альбомів та відіграв велику кількість міжнародних турів.

Гурт заснований у 1983 році після розпаду попереднього колективу Кейва та Гарві «The Birthday Party», члени якого познайомились під час навчання у школі[3]. Випуск п'ятого альбому «Tender Prey» у 1988 році ознаменував зсув звучання гурту із пост-панкового до експериментального альтернативного року, а протягом всієї історії існування гурту у піснях можна почути вплив надзвичайно різних стилів.

Історія

[ред. | ред. код]

Формування (1983—1985)

[ред. | ред. код]

Історія створення гурту, який пізніше перетвориться у «Nick Cave and the Bad Seeds» розпочалась після розпаду гурту «The Birthday Party» у серпні 1983 року. Кейв та Гарві були учасниками згаданого колективу «The Birthday Party» разом із гітаристом Роландом С. Говардом та басистом Трейсі П'ю. Під час запису запланованого міні-альбому «Mutiny/The Bad Seed» зародились внутрішні суперечки, основною причиною яких був різний підхід до написання пісень у Кейва та Говарда. Пізніше в одному із інтерв'ю Кейв згадував: «основною причиною розпаду The Birthday Party було те, що пісні, які я писав та пісні, які писав Говард були абсолютно різними». Після того, як гурт покинув Гарві, колектив остаточно розпався. Кейв також сказав, що «мабуть, це все тривало б довше, проте Мік завжди оцінював речі набагато краще, ніж решта»[4].

Кейв та гітарист Кід Конго Пауерс під час турне гурту у 1986 році

Початкова версія того, що пізніше стане гуртом «Nick Cave and the Bad Seeds» було засновано у Лондоні у вересні 1983 року і складалось із Кейва, Гарві (ударник), гітариста гурту «Einstürzende Neubauten» Блікса Барґельда, басиста гурту «Magazine» Беррі Адамсона та JG Thirlwell. Заснування гурту робилось із думкою про те, що це буде сесійний гурт для сольного проекту Кейва «Man Or Myth?», із яким уже погодились працювати у лейблі «Mute Records». Протягом вересня і жовтня 1983 року вони записували матеріал із продюсером Марком Еллісом[5], хоча сесії були перервані у зв'язку із туром Кейва із гуртом «The Immaculate Consumptive»[6]. У грудні 1983 року Кейв повернувся до Мельбурна, де він сформував інший тимчасовий склад сесійних музикантів через відсутність Барґельда (додались Трейсі Пью та гітарист Гуґо Рес). Гурт зіграв свій перший концерт у містечку Сент-Кілда (поблизу Мельбурна) 31 грудня 1983 року[7].

Після короткого туру Австралією Кейв та музиканти повернулись до Лондона. Кейв, Гарві, Барґельд, Рейс та Адамсон утворили перший постійний склад учасників. Гурт, який на той час був без назви, вирішив назвати себе «Nick Cave and the Cavemen», і ця назва протрималась шість місяців. Вже у травні 1984 році відбулось перейменування гурту на «Nick Cave and the Bad Seeds» (як відсилка до їхнього мініальбому «The Bad Seeds»). Музиканти розпочали запис пісень для свого дебютного альбому у березні 1984 року у лондонській Trident Studios. Пісні, записані на цій студії, а також невидані пісні, записані для «Man Or Myth?» у вересні-жовтні 1983 року, утворили альбом «From Her to Eternity», виданий під лейблом Mute Records у 1984 році. JG Thirlwell покинув гурт під час запису пісень для «Eternity», вказуючи на розбіжності поглядів під час написання пісень та бажання працювати над власним проектом. Рейс та гітарист Едвард Клейтон-Джонс також покинули гурт для того, щоб заснувати власний колектив «The Wreckery» у Мельбурні[8].

Переїзд до Німеччини та зміна стилю (1985—1989)

[ред. | ред. код]

Після того, як колектив залишили Рейс та Лейн, решта учасників переїхали до Західного Берліну (Німеччина) і у 1985 році випустили другий альбом «The Firstborn Is Dead». На цей альбом мали сильний вплив готична американа Півдня США та блюз[9], які яскраво представлені у таких піснях як «Tupelo» та «Blind Lemon Jefferson». У представленому наступного року альбомі каверів «Kicking Against the Pricks» можна почути вплив дещо безпосередніший вплив Джонні Кеша, Джон Лі Гукера та Ледбеллі. У записі цього ж альбому вперше взяв участь ударник Томас Вайдлер, учасник гурту «Die Haut», а також як запрошені гості взяли участь Рейс, П'ю та гітарсит «Birthday Party» Говард.

Гурт отримав більше прихильників завдяки альбому Your Funeral... My Trial, представленому також у 1986 році. У цей же час гурт покинув Беррі Адамсон[10]. У записі наступного альбому Tender Prey взяв участь американський гітарист Кід Конго Паверс (Гарві тим часом став бас-гітаристом) і німецький клавішник Роланд Вольф. У червні 1988 року гурт випустив сингл «The Mercy Seat», у якому описав в'язня, який не розкаявся у камері смертників[3]. Цей сингл ще більше підвищив схвалення музичних критиків і комерційну увагу до колективу. Кавер-версію цієї пісні пізніше випустив Джонні Кеш у альбомі 2000 року American III: Solitary Man. Незважаючи на зростаючий рівень успіху, проблеми з наркотиками у членів гурту стали проблемою[11]. Документальний фільм «The Road to God Knows Where», режисером якого є Улі М. Шуппель, зображує п'ятитижневий період[12]турне гурту Сполученими Штатами у 1989 році[13].

Кейв та його колеги також працювали над іншими творчими проектами в цей час. У 1987 році Bad Seeds знялись у фільмі Віма Вендерса «Небо над Берліном»[14], а Кейв взяв участь у фільмі 1988 року «Примари... цивільних мертвих» (де він і Рейс були співавторами)[15]. Перший роман Кейва «And the Ass Saw the Angel» був опублікований у 1989 році[16].

Зростання успішності (1989—1997)

[ред. | ред. код]

Після проживання у Нью-Йорку Кейв переїхав до Сан-Паулу (Бразилія) незабаром після закінчення туру на підтримку альбому «Tender Prey» і, успішно пройшовши програму реабілітації від наркотиків, почав експериментувати із фортепіанними баладами[3][11]. Результатом цього періоду після реабілітації став альбом The Good Son 1990 року, який отримав хороші відгуки від критиків і мав комерційний успіх[11].

Двоє відомих австралійських музикантів, Кейсі із The Triffids та сольний виконавець і клавішник Savage, замінили Паверса і Вольфа, які пішли з гурту. Поява Кейсі на бас-гітарі дозволила Гарві повернутися до гітари. Їхній наступний альбом 1992 року Henry's Dream ознаменував перехід до більш жорсткого рок-звучання. До процесу запису був залучений продюсер Девід Бріггс, відомий своєю роботою з Нілом Янгом. Турне на підтримку альбому задокументоване на концертному альбомі 1993 року Live Seeds і демонструє агресивне звучання нового гурту.

У середині 1993 року гурт знову повернувся до Лондона і записав альбом Let Love In, наступний після Henry's Dream. Let Love In розширив повніше ансамблеве звучання, яке було закладене в Henry's Dream[17], а до роботи над альбомом долучились Говард, Елліс, Текс Перкінс (Beasts of Bourbon) та Девід Маккомб (The Triffids). Кілька популярних пісень, таких як «Red Right Hand» (яка прозвучала в серії фільмів «Крик»[18][19] і використовувалася як основна тема для серіалу «Гострі картузи») та «Loverman» (кавер на яку пізніше виконав гурт Metallica)[20] були представлені саме в цьому альбомі. Під час промо туру альбому до гурту приєднався американський перкусіоніст та барабанщик Джим Склавунос.

У 1996 році гурт випустив Murder Ballads, свій комерційно найбільш успішний альбом на сьогоднішній день[21]. Ця робота, зосереджена на темі вбивства, містить кавер на народну пісню «Henry Lee» — дует з британської співачкою Пі Джей Гарві, з якою Кейв мав короткі стосунки,[3] і «Where the Wild Roses Grow», дует з австралійським поп-ідолом Кайлі Міноуг. Співпраця з Міноуг стала мейнстрімовим хітом у Великій Британії та Австралії і отримала три ARIA Music Awards, в тому числі у номінації «Пісня року». Саме в цей час Елліс з гурту Dirty Three почав регулярно працювати з гуртом і згодом став основним співавтором Кейва[3].

Звучання альбому The Boatman's Call, випущеного у 1997 році, стало радикальним відходом від архетипних і жорстоких наративів минулого гурту з піснями про стосунки, втрати і тугу, часто з рідкісними аранжуваннями. В інтерв'ю 2008 року Кейв поділився своїми думками під час створення альбому: «Коли я робив половину цього альбому, я був розлючений, тому що в моєму особистому житті ст��лися певні речі, які мене серйозно вивели з себе. І деякі з цих пісень вийшли прямо з цього. Я не шкодую про те, що записав їх… Ці пісні про той момент, коли ти відчував себе певним чином. Коли … ти просто думаєш: „Бляха — будь ласка!“»[22]. Тур на підтримку альбому пізніше був задокументований на концертному записі 2008 року Live at the Royal Albert Hall. Після виходу альбому Кейв взяв невелику перерву, під час якої знову одружився.

Подальше музичне вдосконалення; відхід Барґельда (1997—2005)

[ред. | ред. код]
Blixa Bargeld
Гітарист-засновник Барґельд покинув гурт у 2003 році

Після творчої перерви Кейва гурт випустив альбом Original Seeds, компіляцію матеріалів інших виконавців, які вплинули на їхню музику, а також власний альбом The Best of Nick Cave and The Bad Seeds. У 1999 та 2000 роках гурт зібрався, щоб записати дві музичні імпровізації для альбому Аніти Лейн Sex O'Clock. Повноцінним продовженням альбому The Boatman's Call стала робота 2001 року No More Shall We Part. У записі альбому взяли участь запрошені виконавці Кейт і Анна МакГаррігл. Платівка здобула переважно позитивні відгуки критиків: один з рецензентів описав її як «цілий альбом глибоко трагічних і красивих пісень про кохання без іронії, сарказму чи жорстокої розв'язки», хоча й зазначив, що вона ризикує стати занадто сентиментальною[23].

У 2003 році гурт випустив альбом Nocturama. Ця робота ознаменувала повернення до більш колективних аранжувань, оскільки попередні релізи передбачали меншу залученість учасників гурту. Nocturama отримав змішані відгуки, зокрема критик Ерік Карр зазначив: «По правді кажучи, це все ще може бути найкращою роботою гурту з часів Let Love In, але він мав потенціал стати набагато більшим»[24]. Невдовзі після виходу альбому Блікса Барґельд залишив гурт після 20 років співпраці, щоб більше часу присвятити проєкту Einstürzende Neubauten[25].

У 2004 році гурт випустив відомий дводисковий альбом Abattoir Blues / The Lyre of Orpheus. На місце Блікса Барґельда прийшов англійський актор, гітарист і органіст Джеймс Джонстон, учасник гурту Gallon Drunk і колишній запрошений учасник туру Bad Seeds на Lollapalooza десять років тому (Джонстон грав на органі, а Мік Гарві додав гітарні партії)[26]. Альбом був задуманий як дві окремі, але поєднані роботи, що містять різноманітні стилі, від агресивного року до хорових балад. У 2005 році гурт випустив збірку B-Sides & Rarities — тритомну колекцію з 56 пісень, що включала твори, видані на сторонах Б, рідкісні треки та композиції, випущену на лейблі Mute Records у Європі, США та Великій Британії. Бокс-сет The Abattoir Blues Tour, який включає два CD та два DVD з записами виступів із промо-туру альбому, вийшов у 2007 році в Європі та США. У турі брали участь запрошені бек-вокалістки Асе Бергстром, Гео Онаймаке, Елеонор Палмер і Венді Роуз.

У 2005 році Кейв завершив роботу над сценарієм до фільму «Пропозиція», події якого розгортаються в Австралії XIX століття, а режисером виступив Джон Гілкоут[15][27]. Кейв і Воррен Елліс спільно працювали над музичним супроводом до цього фільму[28]. Ці музиканти пізніше також створили музику до фільмів «Як боязкий Роберт Форд убив Джессі Джеймса» (2007) та «Дорога» (2009)[3][29].

Grinderman; відхід Гарві (2006—2012)

[ред. | ред. код]

Після кількох років роботи як гастрольного гурту для сольних проєктів Кейва учасники Bad Seeds Елліс, Склавунос і Кейсі разом з Кейвом заснували новий сайд-проєкт Grinderman у 2006 році. У цьому гурті Кейв уперше грав на гітарі, а їхня музика, перебуваючи під впливом гаражного року, все ще зберігала елементи звучання The Bad Seeds. Grinderman випустили свій дебютний однойменний альбом у 2007 році[30]. У жовтні 2007 року Кейва ввели до Зали слави ARIA, де він у промові відзначив також учасників The Bad Seeds і The Birthday Party, сказавши: «Я не можу по-справжньому прийняти це, поки ми не з'ясуємо деякі речі. Я не можу зрозуміти, чому я тут, а The Bad Seeds — ні?»[31].

Grinderman
Grinderman ознаменував повернення до первісного звучання, а також дебют Кейва на гітарі.

Гурт Nick Cave and the Bad Seeds випустив свій 14-й студійний альбом Dig, Lazarus, Dig!!! у 2008 році, який отримав високу оцінку критиків. Натхненний біблійною історією про Лазаря з Віфанії[32][33], альбом продовжив дослідження панк- та гаражного року, розпочаті у дебютному альбомі Grinderman. Це дало результат, який NME охарактеризував як «готичний психосексуальний апокаліпсис»[34]. Після випуску альбому гурт вирушив у тур Північною Америкою та Європою у складі семи учасників. У цьому турі вже не брав участі Джеймс Джонстон, який покинув гурт після завершення роботи над альбомом[35].

Кейв і його гурт були кураторами першого австралійського фестивалю All Tomorrow's Parties, який проходив у різних містах Австралії в січні 2009 року. 22 січня, після завершення фестивалю, Мік Гарві оголосив про свій вихід із гурту після 25 років спільної роботи, посилаючись на «різноманітні особисті та професійні причини». У своєму офіційному зверненні Гарві заявив: «Протягом наступного року я продовжу працювати над перевиданням каталогу Bad Seeds і з нетерпінням чекаю на нові можливості, які з'являться завдяки новим обставинам»[36]. Вихід Гарві став завершенням 36-річної музичної співпраці між Кейвом і Гарві, залишивши Кейва єдиним оригінальним учасником гурту.[30]. Гурт запросив гітариста Еда Куеппера, колишнього учасника австралійських гуртів The Saints і Laughing Clowns, як гастрольного музиканта для завершення виступів, запланованих на літні фестивалі 2009 року.[37]. Також у 2009 році Кейв опублікував свій другий роман «Смерть Банні Монро»,[38], а лейбл Mute Records розпочав роботу над серією ремастеринг-альбомів із каталогу Bad Seeds (деякі перевидані альбоми містили документальні матеріали від Iain Forsyth and Jane Pollard).

Після низки цих подій гурт Bad Seeds тимчасово припинив діяльність, а Grinderman знову активувався та випустив альбом Grinderman 2 у 2010 році[30]. Гурт також привернув додаткову увагу, коли їхня пісня «O Children» з'явилася у фільмі Гаррі Поттер і Смертельні реліквії: Частина 1 (2010). У грудні 2011 року Grinderman розпався одразу після гастрольного туру Австралією. Їхній останній виступ відбувся на Meredith Music Festival у сільській місцевості Вікторії[30][39].

Push the Sky Away, Skeleton Tree і Ghosteen (2013—2023)

[ред. | ред. код]

П'ятнадцятий студійний альбом гурту Nick Cave and the Bad Seeds Push the Sky Away був випущений у середині лютого 2013 року[40]. Під час запису альбому колишній учасник Баррі Адамсон повернувся до гурту як басист, а пізніше перейшов до ролі мультиінструменталіста (перкусія, клавішні, вокал) у подальших турах. Куеппер ненадовго повернувся як концертний гітарист гурту[37], але на європейському етапі туру його замінив Джордж Вьєштіца; 12-струнна гітара Вьєштіци була використана в кількох треках альбому Push the Sky Away[41][42].

Під час літнього туру Nick Cave and the Bad Seeds у США у 2013 році менший склад гурту записав альбом Live from KCRW (Кейв, Елліс, Кейсі, Склавунос і Адамсон). У 2014 році Nick Cave and the Bad Seeds вирушили в тур Північною Америкою з Еллісом, Адамсоном, Склавуносом, Кейсі, а також Конвеєм Севеджем і Джорджем Вьєштіцею. В кінці 2014 року Кейв провів сольні тури в Австралії та Новій Зеландії, а у 2015 році — в Європі, де його супроводжували Адамсон (клавішні та перкусія), ритм-секція Вайдлера та Кейсі, а також Елліс як багатофункціональний інструменталіст. У травні 2015 року Ларрі Маллінс замінив Адамсона як запрошеного концертного учасника; Адамсон з того часу не повертався, а Маллінс не брав участі у записі наступного альбому гурту.

2 червня 2016 року на офіційному сайті було оголошено про документальний фільм One More Time with Feeling (режисер — Ендрю Домінік), який було показано 8 вересня 2016 року. Фільм доповнює 16-й альбом гурту Skeleton Tree, випущений 9 вересня 2016 року. У 2017 році Кейв розпочав написання пісень для наступного альбому Bad Seeds, який мав завершити музичну трилогію, розпочату з альбому Push the Sky Away[43]. Елліс і Кейв дали два концерти з оркестром в Hamer Hall у Мельбурні (Австралія) 9 та 10 серпня, виконавши добірку саундтреків зі своїх фільмів[44].

23 вересня 2019 року Кейв офіційно оголосив про вихід альбому Ghosteen, який мав бути випущений на початку жовтня 2019 року[45]. Альбом вперше прозвучав на YouTube-каналі Nick Cave and the Bad Seeds 3 жовтня[46].

22 жовтня 2021 року гурт випустив альбом B-Sides & Rarities Part II — продовження їхньої збірки 2005 року B-Sides & Rarities[47]. У червні 2022 року гурт розпочав свій перший тур з початку пандемії COVID-19, оскільки їхній тур Ghosteen 2020 року було скасовано через пандемію. У цьому турі до гурту приєдналися чотири нових учасники — клавішниця Карлі Параді та бек-вокалістки Джанет Рамус, Ті Джей Коул і Сабріна МакКалла. Також до гурту повернувся гастрольний клавішник Ларрі Маллінс, який тепер виступав у ролі гастрольного барабанщика.

Wild God (2024–донині)

[ред. | ред. код]

18-й студійний альбом гурту Nick Cave and the Bad Seeds під назвою Wild God було анонсовано 6 березня 2024 року і того ж дня вийшов титульний трек як сингл. Другий сингл, «Frogs», вийшов 31 травня, а третій, «Long Dark Night», — 23 липня. Альбом було випущено 30 серпня 2024 року[48].

Учасники

[ред. | ред. код]

Поточні учасники

  • Нік Кейв — вокал, піаніно, орган, клавішні, гармоніка, перкусія, електрогітара (1983–дотепер)
  • Томас Вайдлер — барабани, перкусія, бек-вокал (1985–дотепер; перерва в гастролях з 2018)
  • Мартін П. Кейсі — бас-гітара, бек-вокал (1990–дотепер)
  • Джим Склавунос — перкусія, барабани, ксилофон, клавішні, бек-вокал (1994–дотепер)
  • Уоррен Елліс — скрипка, альт, тенор-гітара, синтезатори, мандоліна, бузукі, лютня, електромандоліна, флейта, програмування, піаніно, перкусія, бек-вокал (1997–дотепер)
  • Джордж Вьєштіца — акустична та електрогітара, піаніно, бек-вокал (2013–дотепер)

Поточні гастрольні музиканти

  • Ларрі Маллінс — барабани, перкусія, клавішні, вібрафон, піаніно, орган, бек-вокал (2015–дотепер)
  • Карлі Параді — клавішні (2022–дотепер)
  • Джанет Рамус — бек-вокал (2022–дотепер)
  • Т. Джей Коул — бек-вокал (2022–дотепер)
  • Міка Таунсенд — бек-вокал (2024–дотепер)
  • Венді Роуз — бек-вокал (2024–дотепер)

Дискографія

[ред. | ред. код]

Студійні альбоми:

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Rock review: Nick Cave, From Her to Eternity/The First Born is Dead/Kicking Against the Pricks/Your Funeral ... My Trail. https://www.theguardian.com. 15 березня 2009. Архів оригіналу за 18 липня 2019. Процитовано 19 вересня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)
  2. ↑ Nick Cave and the Bad Seeds Biography by Mark Deming. https://www.allmusic.com. Архів оригіналу за 17 квітня 2019. Процитовано 19 вересня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)
  3. ↑ а б в г д е Interview with Nick Cave. https://www.theguardian.com. 23 лютого 2008. Архів оригіналу за 23 вересня 2021. Процитовано 21 вересня 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)
  4. ↑ In a Black Box with Nick Cave. http://www.bad-seed.org. травень 1984. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 10 листопада 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)
  5. ↑ (1984) Album notes for 'From Her to Eternity'. Mute Records.
  6. ↑ Thompson, Dave (2000). Alternative Rock: Third Ear - The Essential Listening Companion. Miller Freeman. с. 425. ISBN 0-87930-607-6.
  7. ↑ From The Archives - Nick Cave and the Bad Seeds- Concert Chronology / Gigography. From the Archives. Архів оригіналу за 14 лютого 2012. Процитовано 26 грудня 2020.
  8. ↑ McFarlane, Ian (1999). Encyclopedia entry for 'The Wreckery'. Encyclopedia of Australian Rock and Pop. St Leonards, NSW: Allen & Unwin. ISBN 1-86508-072-1. Архів оригіналу за 3 серпня 2004. Процитовано 4 січня 2021.
  9. ↑ The Firstborn is Dead. https://www.allmusic.com. 6 січня 2012. Процитовано 6 січня 2021. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |вебсайт= (довідка)
  10. ↑ Simpson, Dave (15 лютого 2016). Barry Adamson: 'I've been called the outsider's outsider'. https://www.theguardian.com (англ.) . Процитовано 12 вересня 2022. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |веб-сайт= (довідка)
  11. ↑ а б в Nick Cave & the Bad Seeds - The Good Son review. Drowned in Sound. 6 січня 2012. Архів оригіналу за 31 березня 2013. Процитовано 7 січня 2012. [Архівовано 2013-03-31 у Wayback Machine.]
  12. ↑ The Road to god knows where. Uli M Schueppel. Uli M Schueppel. 2013. Процитовано 19 лютого 2023.
  13. ↑ The Road to God Knows Where (1990). IMDb. IMDb, Inc. 1990–2013. Процитовано 19 лютого 2023.
  14. ↑ esadofe (2 березня 2008). Nick Cave & The Bad Seeds (Video upload). YouTube. Google, Inc. Процитовано 19 лютого 2023.
  15. ↑ а б Richard Metzger (12 лютого 2013). 'GHOSTS… OF THE CIVIL DEAD': NICK CAVE'S PSYCHOTIC CAMEO IN HARROWING 1989 AUSSIE PRISON DRAMA. Dangerous Minds. Dangerous Minds. Архів оригіналу за 20 березня 2013. Процитовано 19 лютого 2023. [Архівовано 2013-03-20 у Wayback Machine.]
  16. ↑ LJ Lindhurst (13 серпня 2003). Book Review And the Ass Saw the Angel. The Modern Word. The Modern Word. Архів оригіналу за 19 січня 2013. Процитовано 19 лютого 2023. [Архівовано 2013-01-19 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Nick Cave and the Bad Seeds - Let Love In review. Sputnik Music. 6 січня 2006.
  18. ↑ SCREAM 3 Movie Soundtrack- Red Right Hand (Scream 3 Version)- 52. YouTube. Google, Inc. 4 грудня 2010. Процитовано 1 квітня 2013.
  19. ↑ SCREAM 2 Movie Soundtrack- Red Right Hand (V2)- 22. YouTube. Google, Inc. 12 серпня 2010. Процитовано 1 квітня 2013.
  20. ↑ Metallica - Loverman (Nick Cave Cover) (Video upload). YouTube. Google, Inc. 29 листопада 2010. Процитовано 1 квітня 2013.
  21. ↑ Nick Cave & The Bad Seeds Return With New Look at Old Themes. billboard. com. 6 квітня 2001. Процитовано 24 березня 2018.
  22. ↑ Old Nick. https://www.theguardian.com. 23 лютого 2008. Процитовано 24 вересня 2024. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |веб-сайт= (довідка)
  23. ↑ No More Shall We Part - Nick Cave & the Bad Seeds. All Music. 6 січня 2012.
  24. ↑ Nick Cave & the Bad Seeds: Nocturama. Pitchfork. 6 січня 2012. Архів оригіналу за 3 листопада 2015. [Архівовано 2015-11-03 у Wayback Machine.]
  25. ↑ Blixa Bargeld to leave Bad Seeds. RTÉ. RTÉ Commercial Enterprises Ltd. 3 березня 2003. Процитовано 1 квітня 2013.
  26. ↑ Джеймс Джонстон. Working With Ken Russell: Actor & Musician James Johnston Remembers. The Quietus. Процитовано 1 квітня 2013 року.
  27. ↑ Margaret Pomerantz (5 жовтня 2005). The Proposition. At The Movies. ABC. Процитовано 1 квітня 2013.
  28. ↑ Gladiator33111 (1 жовтня 2011). Gun Thing (The Proposition) - Nick Cave, Warren Ellis. YouTube. Google, Inc. Процитовано 1 квітня 2013.
  29. ↑ Nick Cave and Warren Ellis The Road Review. BBC Music. BBC. 4 січня 2010. Процитовано 1 квітня 2013.
  30. ↑ а б в г Sean Michael (12 грудня 2011). Nick Cave: Grinderman are 'over'. The Guardian. Процитовано 1 квітня 2013.
  31. ↑ Cave входить до Зали слави Арії на власних умовах. The Age. 29 жовтня 2007. Процитовано 1 квітня 2013.
  32. ↑ Nick Cave Digs Himself a Singular Niche (Audio upload). NPR Music. NPR. 25 квітня 2008. Процитовано 1 квітня 2013.
  33. ↑ Nick Cave and the Bad Seeds release Dig, Lazarus, Dig!!!. 9 січня 2012. Архів оригіналу за 8 липня 2011.
  34. ↑ Nick Cave & The Bad Seeds Dig!!! Lazarus Dig!!! (album review). NME. 21 лютого 2008. Процитовано 2 лютого 2012.
  35. ↑ View topic - James Johnston. Forums.nickcaveandthebadseeds.com. Архів оригіналу за 14 липня 2011. Процитовано 5 липня 2011.
  36. ↑ Bad Seeds co-founder Harvey quits. ABC News. 23 січня 2009. Процитовано 1 квітня 2013.
  37. ↑ а б Interview: Ed Kuepper. eMusic. Rovi Corporation. 18 лютого 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  38. ↑ Sean O'Hagan (13 вересня 2009). The Death of Bunny Munro by Nick Cave. The Guardian. Процитовано 1 квітня 2013.
  39. ↑ Nick Cave announces that Grinderman are "over". The Vine. 7 січня 2012. Архів оригіналу за 8 січня 2012.
  40. ↑ Snapes, Laura (27 листопада 2012). Nick Cave and the Bad Seeds Announce New Album, Push the Sky Away. Pitchfork. Процитовано 27 листопада 2012.
  41. ↑ Nick Cave & The Bad Seeds. George Vjestica. 25 травня 2013. Процитовано 24 серпня 2013.
  42. ↑ Mark Mordue (лютий 2013). ASTRAL TRAVELLING. The Monthly. Процитовано 24 серпня 2013.
  43. ↑ Mordue, Mark (5 травня 2017). Nick Cave: 'I have turned a corner and wandered on to a vast landscape'. The Guardian. Процитовано 22 січня 2018.
  44. ↑ Nick Cave and Warren Ellis announce orchestral shows. Consequenceofsound.com. 10 квітня 2019.
  45. ↑ Zemler, Emily (23 вересня 2019). Nick Cave Confirms New Album 'Ghosteen' is Coming 'Next Week'. Rolling Stone (амер.). Процитовано 23 вересня 2019.
  46. ↑ Ghosteen – Nick Cave and The Bad Seeds (Global Premiere). YouTube.
  47. ↑ B-Sides & Rarities (Part II).
  48. ↑ Lynch, Jessica. Nick Cave & The Bad Seeds Unleash ‘Wild God’. Billboard. Billboard media. Процитовано 30 серпня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Nick_Cave_and_the_Bad_Seeds&oldid=44364558