Перейти до вмісту

Шпак Аліна Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Аліна Володимирівна Шпак
Народилася24 грудня 1980(1980-12-24) (44 роки)
Луцьк, Українська РСР, СРСР
Країна Україна
Діяльністьдослідниця, історикиня, громадська активістка
Alma materВолинський національний університет імені Лесі Українки
Галузьісторія
ЗакладУкраїнський інститут національної пам'яті
Відома завдяки:роботі в УІНП
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шпак.

Аліна Володимирівна Шпа́к (нар. 24 грудня 1980, м. Луцьк) — українська громадська та державна діячка, архівістка, колишній перший заступник голови Українського інституту національної пам'яті, виконувала обов'язки голови інституту. Один з лідерів процесу декомунізації в Україні.

Освіта

[ред. | ред. код]

Закінчила філологічний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки за спеціальністю англійська мова та література, ступінь — магістр[1].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Громадською діяльністю почала займатись з весни 1999 року, вступивши до лав Волинської обласної організації «Молода Просвіта», з осені 2000 року — голова організації. За цей час було здійснено ряд заходів з патріотичного та релігійного виховання молоді, пропаганди здорового способу життя, ознайомлення молоді з її правами, широкої просвітницької діяльності[2][3].

Була членом Правління Центру громадських молодіжних організацій Волині «Наша Справа», директор Центру Європейської Інформації (м. Луцьк). З 18 квітня 2000 року — заступник координатора та член колегії Волинської обласної організації молодіжної ініціативи «Альтернатива»[2].

В 2002 році, разом з Ігорем Гузем та Ігорем Куликом, заснували та, через два роки, зареєстрували Волинську обласну організацію «Молодіжний націоналістичний конгрес», у 2003 році — заступник голови цієї організації. У липні 2003 року, разом з Ігорем Гузем, Оленою Халімон та іншими, брала участь у створенні молодіжного табору «Прощаниця», метою якого було протидіяти вибаченню Кучми перед Польщею, та добиватися встановлення правди про українсько-польське протистояння 1943 року на Волині, однак «Беркут» розігнав цей табір, а його учасників не вдалося арештувати через втручання народного депутата Василя Червонія[4].

У 2003—2004 року була однією з координаторок гуманітарного проєкту МНК «Свій до свого по своє»: в його рамках по Україні поширено близько 3 млн примірників україномовної літератури. В 2004 році була одним із засновників Волинської обласної організації «Студентське Братство Волині», першим керівником якої став член МНК, голова ради честі МНК Ігор Кулик[5]. Вже весною 2004 року були згадані серед керівництва «Пори» лідери — «ідеалістка» Аліна Шпак і «прагматик» Владислав Каськів. У квітні-травні 2005 року координувала акції за звільнення з-під варти Ігоря Гузя та його прибічників, ув'язнених через участь у протестах у Мінську [6].

У 2005—2006 роках керувала штабом виборчого блоку, сформованого на виборах у Луцьку міську раду 5-го скликання — "Блок Ігоря Гузя «Національний Альянс» (список блоку очолили, разом з Гузем і Шпак, також інші колишні активісти МНК: Ігор Кулик, Андрій Бокоч, Микола Господарик, Павло Данильчук, Олександр Панасюк), але блок зазнав поразки, хоча його керівникам фаворизував, обраний 2006 року, новий мер Луцька Богдан Шиба. У 2006—2008 роках працювала в Луцькій міськраді, була начальником управління міжнародного співробітництва та проектної діяльності[7].

У 2008—2010 роках працювала в Службі Безпеки України: консультантом, заступником начальника управління та заступником директора департаменту. Зокрема, на запрошення Володимира В'ятровича, в 2009—2010 роках, працювала на посаді заступника директора Департаменту архівного забезпечення Служби безпеки України[8]. Обох було усунуто з посад, як нелояльних до нового курсу президента Януковича.

У 2010—2012 роках тимчасово не працювала, проживала в Луцьку. У 2012—2013 роках — директор Державної бюджетної установи «Волинський регіональний центр з інвестицій та розвитку»[9]. У 2013—2014 роках згадана у джерелах, як директор Центру досліджень визвольного руху, фактично ж була на той час заступником В'ятровича, який був юридичним головою організації, та керівником її наукової ради.

З 21 червня 2014 року до січня 2015 року — 1-ий заступник директора Українського інституту національної пам'яті[10]. Від 4 лютого 2015 року — перший заступник голови Українського інституту національної пам'яті[11].

У 2014—2015 роках створила ліквідаційну комісію Українського інституту національної пам'яті, яка станом на 1 грудня 2015 року завершила ліквідацію попередньої юридичної особи (номер у ЄДРПОУ 37568550). Паралельно, уже з 10 вересня 2014 року перебувала на реєстрації нова юридична особа Українського інституту національної пам'яті (номер у ЄДРПОУ 39389301), яку очолив Володимир В'ятрович. Як голова ліквідаційної комісії «старого» Українського інституту національної пам'яті, була відповідачем позову одного з колишніх працівників інституту про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Однак у задоволенні позову суд 11 серпня 2015 року відмовив.[12]. В листопаді 2016 року була офіційним представником установи на міжнародних обговореннях перебігу декомунізації в Україні[13].

З 18 вересня 2019 року по 11 грудня 2019 року, після звільнення з посади Володимира В'ятровича, виконувала обов'язки голови УІНП. 19 лютого 2020 року звільнена з посади першого заступника голови Українського інституту національної пам'яти[14].

31 серпня 2020 року призначена першим заступником голови Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови[15].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Батьки — Шпак Володимир Маркович, 1952 року народження, мешканець Луцька, викладач психології ВДУ, та Шпак Алла Дмитрівна, 1959 року народження, мешканка Луцька.

Брат — Шпак Віталій Володимирович, 1986 року народження, уродженець Луцька, був головою голова станичної ради Луцької станиці Української національної скаутської організації «Пласт» у 2005—2007 роках, у 2007—2010 роках займав посаду голови Крайової Пластової Старшини, у 2010—2012 роках очолював київський офіс УКУ, у 2012 р. переїхав до США.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Біографія. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 10 січня 2020. [Архівовано 2020-01-10 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Національний альянс. Біографія Аліни Шпак
  3. ↑ Думки про теперішню Україну
  4. ↑ «Тиждень регіонів»
  5. ↑ Студентське братство Волині
  6. ↑ Яких українців заарештовано у Мінську?
  7. ↑ Аліна Шпак. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 10 січня 2020. [Архівовано 2020-01-10 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Аліна Шпак. Біографія. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 10 січня 2020. [Архівовано 2020-01-10 у Wayback Machine.]
  9. ↑ На Волині відбувся форум розвитку українсько-польської економічної співпраці
  10. ↑ Контакти | Офіційний вебсайт УІНП. www.memory.gov.ua. Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  11. ↑ Кабінет Міністрів України. Розпорядження
  12. ↑ https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/48889190/[недоступне посилання]
  13. ↑ Перший заступник голови інституту Аліна Шпак розповість у Лондоні про виклики декомунізації[недоступне посилання]
  14. ↑ Першу заступницю голови Інституту нацпам'яті Аліну Шпак звільнили, — Гончаренко
  15. ↑ Кліщук, Людмила (1 вересня 2020). Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови очолив Юрій Зубко. Новинарня. Архів оригіналу за 30 квітня 2022. Процитовано 12 лютого 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шпак_Аліна_Володимирівна&oldid=43958662