Церква Святого Спасителя (Ґюмрі)
Церква Святого Спасителя | |
---|---|
40°47′03″ пн. ш. 43°50′29″ сх. д. / 40.7842° пн. ш. 43.8414° сх. д. | |
Тип споруди | церква і пам'ятка культури |
Розташування | Вірменія[1], Ґюмрі[1] |
Архітектор | Tadevos Antikyand |
Початок будівництва | 1860-ті |
Стиль | вірменська архітектура |
Належність | Вірменська апостольська церква |
Єпархія | Diocese of Shirakd |
Стан | пам'ятка культурної спадщини Вірменіїd[1] |
Оригінальна назва | вірм. Սուրբ Ամենափրկիչ Եկեղեցի |
Церква Святого Спасителя у Вікісховищі |
Церква Святого Спасителя, також відома як Церква Всеспасителя або Сурб Аменапркич (вірм. Սուրբ Ամենափրկիչ Եկեղեցի) — вірменська церква XIX століття, розташована в центрі міста Ґюмрі на площі Вардананц. Побудована у 1858—1872 роках за проєктом Тадевоса Андікяна, освячена 1873 року[2]. Нагадує зовні Анійський собор.
У 1850-ті роки в центрі Александрополя (колишня назва Ґюмрі) стояли храм Вірменської апостольської церкви і храм Грецької православної церкви. Вірмени в місті наполягали на будівництві великого храму на місці двох церков.
Будівництво храму під керівництвом Тадевоса Андікяна тривало від 1858 до 1872 року. Місце підшукали на заболоченому березі річки в центрі міста, щоб храм під час землетрусу звів до мінімуму силу підземних поштовхів. Будували коштом населення Александрополя, зокрема багатої родини Дрампянів. Крім Андікяна, в будівництві брав участь майстер Манук Петросян, який керував роботою по дереву. Його прозвали «праведним Мануком» за те, що він сам закріпив великий хрест на головному куполі. Разом з Андікяном він брав участь у реставрації різних храмів[3].
Церкву освятили 1873 року. 1882 року поруч з північним фасадом звели прибудову. При церкві діяла парафіяльна школа. 1926 року церква встояла після Ленінаканського землетрусу, однак у 1930-ті роки церкву націоналізували, підірвавши в 1932 році дзвіницю[4]. 1964 року дзвіницю відновили, однак у цер��ві служби не проводилися — в будівлі розташовувалися музей і філармонія. 1988 року під час Спітакського землетрусу церква майже повністю зруйнувалася. Від 2002 року триває відновлення будівлі[уточнити].
-
Церква 1988 року
-
Руїни після землетрусу
-
Реконструкція 2014 року
1995 року переговори з архітектором Рафіком Єгояном[hy] і диригентом Лорісом Чкнаворяном закінчилися тим, що вирішили відновити церкву — це схвалив губернатор Ширакської області Арарат Ґомцян. Відновлювали споруду на пожертви, однак через фінансову скруту роботи не раз зупинялися. Від 2002 року реконструкцією керує колишній мер Ґюмрі Вардан Гукасян[5]. Відновлення фасаду завершено 2014 року: хрести освятив 21 червня 2014 року Верховний Патріарх і Католикос усіх вірмен Гарегін II, їх встановили на купол і дзвіницю[6].
-
Церква 21 червня 2014 року
-
Під час реставрації
-
Реставрація 2012 року
-
Оздоблення
-
Оздоблення
-
Оздоблення
-
Фреска церковного купола
-
Купол дзвіниці
-
Руїни церкви після землетрусу 1988 року
-
Під час реставрації
-
Пам'ятник «Жертвам безвинним, серцям милосердним[hy]»
-
Реставрація 2018 року
2010 року стараннями Вардана Гукасяна у дворі Шаумянської церкви і на задньому дворі Церкви Спасителя встановили понад 20 хачкарів, зроблених ґюмрійськими майстрами. Територію прозвали Алеєю хачкарів, планується встановити понад 100 таких хачкарів[7].
- ↑ а б в Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
- ↑ В Гюмри расположены 5 церквей и одна русская часовня [Архівовано 18 липня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Հայաստանի Սովետական Հանրագիտարան, հատոր 4 «Լենինական» էջ 547
- ↑ ԳՅՈՒՄՐԻԻ ՍՈՒՐԲ ԱՄԵՆԱՓՐԿԻՉ ԵԿԵՂԵՑԻ (вірм.). Архів оригіналу за 2 березня 2013. Процитовано 19 квітня 2020.
- ↑ Գյումրու նախկին քաղաքապետը վստահ է, որ «Սուրբ Ամենափրկիչ» եկեղեցու խաչերի տեղադրումից հետո գյումրեցիների սոցիալական վիճակը կկարգավորվի (вірм.). Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 19 квітня 2020.
- ↑ Միքայել եպիսկոպոս Աջապահյանը գտնում է, որ պետք է քաջալերել Վարդան Ղուկասյանին (вірм.). 21 червня 2014. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 19 квітня 2020.
- ↑ Գյումրիում կտեղադրվեն Ջուղայի խաչքարերի կրկնօրինակները (вірм.). Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 19 квітня 2020.