Філіпп III Сміливий

Філіпп III Сміливий фр. Philippe III de France
Dei Gratia Franciae Rex
Король Франції
Правління	1270—1285
Коронація	30 серпня 1271
Попередник	Людовик IX Святий
Наступник	Філіп IV Красивий
Біографічні дані
Релігія	католицтво
Народження	30 квітня 1245(1245-04-30) Пуассі
Смерть	5 жовтня 1285(1285-10-05) (40 років) Перпіньян дизентерія
Поховання	Абатство Сен-Дені, Париж, Франція
Дружина	Ізабелла Арагонська
Другий шлюб	Марія Брабантська
Діти	Людовик I, Філіп IV, Карл, Людовик II, Бланка, Маргарита
Династія	Капетинги
Батько	Людовик IX Святий
Мати	Маргарита Прованська
Медіафайли у Вікісховищі

Філіпп III Сміливий (фр. Philippe III de France; 30 квітня 1245, Пуасі — 5 жовтня 1285, Перпіньян) — король Франції з 1270 року до своєї смерті, десятий король із династії Капетингів.

Філіпп був другим сином Людовика IX Святого та Маргарити Прованської. Своє ім'я він отримав на честь свого прадіда Філіпа II Августа^[1]. У 1260 році, після смерті свого старшого брата Людовика, він став спадкоємцем престолу. Разом із батьком брав участь у Восьмому хрестовому поході до Тунісу. Його проголосили королем у 1270 році після смерті батька під час походу.

Філіпп брав участь разом з батьком в його останньому хрестовому поході і був проголошений королем в таборі на африканському березі. Негайно після повернення до Франції він упокорив декількох непокірних васалів і добився визнання своєї верховної влади архієпископом Ліонським.

На початку його правління великим впливом на державні справи користувався П'єр де ла Брос, людина незнатного походження, що була камергером при дворі; але в 1278 році він став жертвою інтриг феодальної знаті, що діяла на Філіппа через королеву Марію Брабантську. Після смерті Броса піднеслися абат монастиря Сен-Дені Матьє де Вансдом і сенешаль Етьєн Бомарше. Окрім них, на слабохарактерного Філіппа мав вплив його дядько Карл I Анжуйський, що був у той час королем Обох Сицилій. Поступаючись його наполяганням, Філіп виставив свою кандидатуру на престол Німецької імперії, але невдало; через Карла він вплутався і в іспанські справи, в яких його чекали поразка і смерть.

Утім, у Філіппа були і власні інтереси в Іспанії. 1275 року він відстояв Наварру від домагань королів Кастилії і Арагону, але його заступництво за французьку принцесу, що була одружена з сином Альфонса X Кастильського і позбавлена прав після смерті чоловіка (1276), не привело до бажаної мети. Більш невдалою була Арагонська експедиція, зроблена після Сицилійської вечерні, за наполяганням Карла Анжуйського. Папа Мартин IV, вірний Карлу і Філіппу, відлучив Педро Арагонського від церкви, оголосив його позбавленим влади і на його місце призначив одного з молодших синів Філіппа. Французьке військо і французький флот, споряджені для здійснення цих проєктів, зазнали повної невдачі: флот був двічі розбитий, а армія, затримана у своєму наступі фортецею Героною, стала жертвою хвороб. Філіпп, який особисто командував своїм військом, також захворів і помер під час відступу від дизентерії^[2].

За правління Філіппа, як і за правління більшості Капетингів, відбулося збільшення французької території. Він забрав виморочний лен графів тулузьких (тобто половину Південної Франції — Пуату, Сентонж, Тулон, Альбіжуа, Овернь, Керсі, Ажене, Руерг, Венсенн), частина якого він, втім, віддав як відступне Англії і Папі; через шлюб спадкоємця престолу з Жанною Наваррською до Франції були приєднані Наварра, Шампань і Брі. Крім того, було підготовлено приєднання Ліона і Монпельє.

Протягом свого правління Філіпп запроваджує певні зміни у внутрішньополітичному житті держави. Він фіксує повноліття французьких королів у 14 років. Філіпп підсилює королівське правосуддя на шкоду сеньйоріальному, запровадивши королівський трибунал у кожному судовому окрузі чи сенешальстві. Він вводить штрафи стосовно дворян, які відмовляються йти до королівського війська. Він вводить податок на перенесення ленних володінь. Філіп інституціоналізує сегрегацію євреїв.

• Від Ізабелли:

• Від Марії: