Перейти до вмісту

Туманський Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Туманський Олександр Григорович
Народився1861
Помер1920
Стамбул, Османська імперія
Діяльністьорієнталіст, військовослужбовець
Alma materQ4248799?

Олександр Туманський (23 червня 1861— 1 грудня 1920) — український аристократ з роду Канцлера Гетьманщини Туманського. Дипломат, сходознавець.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Освіту отримав у 1-й Варшавській гімназії та Михайлівському артилерійському училищі.

У 1880 — 1891 — офіцер Російської імператорської гвардії. Військово-сходознавчу освіту здобув на Офіцерських курсах східних мов при Азійському департаменті (1888 — 1891), вивчав арабську, турецьку і перську мови.

У 1891 — 1895 служив у Закаспійській області.

У 1894 досліджував комунікації Персії.

У 1900 — 1905 служив віце-консулом у Вані (Туреччина), виконуючи обов'язки негласного військового агента.

З 1905 перебував у розпорядженні Намісника на Кавказі.

У 1908 і 1909 знову перебував у Персії.

У 1911 призначений завідувачем підготовчої офіцерської школи східних мов Кавказького військового командування у Тифлісі, читав лекції з арабської мови.

За словами Ігнатія Крачковского, «Туманський був одним із рідкісних сходознавців за покликанням, а не за професією» [1].

Пішов у відставку з військової служби в березні 1917 у званні генерал-майора. [2] Покинув Російську імперію після Жовтневого перевороту в Московщині у 1917.

Помер в Константинополі (нині — Стамбул) 1 грудня 1920.[3]

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Туманський є одним із перших відкривачів ��ля дослідників і читачів Російської імперії бабізму в Персії у середині XIX століття і перших послідовників бахаїзму на Близькому Сході.[4] [5] [6] [7].

Знайшов і переклав російською мовою (1899) «Кітаб-і-Аґдас» Бахаулли. Зараз книга «Кітаб-і-Аґдас» є відкритою, в той час це було епохальне відкриття.[8]

Під час своїх досліджень бабізму Туманський вів переписку з Едвардом Брауном[9] через барона Віктора Розена.

Інше його значне відкриття — віднайдення втраченої роботи Улугбека і переклад з неї стародавнього рукопису під назвою «Оулуз-і-гарбах», частина з якого «Худуд аль-алам» була опублікована в 1930[10] і в 1937[11]. Привертає увагу і його книга «Військове мистецтво давніх арабів» (1897)[12].

Література

[ред. | ред. код]
  • The Encyclopædia Iranica [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.], TUMANSKIǏ (Toumansky), Aleksandr Grigor’evich [Архівовано 8 грудня 2010 у Wayback Machine.]
  • И. Ю. Крачковский, «А. Г. Туманский» [некролог], ‘Новый Восток‘, блокнот 1, Москва и Петроград, 1922, стр. 112.
  • Худуд аль-алам: рукописи Туманского, введение и содержание В. В. Бартольда, Ленинград, 1930 (факсимиле. издание).
  • Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World,’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., ed. and tr. V.Minorsky, London, 1937;
  • Н. А. Кузнецова "К истории изучения Бабизма и Бахаизма в России, Иранский сборник 6, Москва, 1963 г., стр. 90 — 91
  • Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World,’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., 2nd ed. pref. V.V.Barthold, ed. C.E. Bosworth, London, 1970.
  • Идем (Рай), Иран в период революции XIX века, 1983 г., стр. 199—231.
  • Дж. Дорри, «Proceedings of a Seminar on Nabil-i-A‘zam-i-Zarandi» Wienacht, Switzerland, 1996, pp. 125–50. (‘Труды Семинаров о Набиль-и-Азам-и-Заранди’, Wienacht, Швейцария, 1996 г., стр. 125—150.)
  • Абу‘ль-хази Бахадор Хан, Родословная Туркмен (Генеалогическое древо туркменского народа), перевод А. Г. Туманского, Ашхабад, 1897 г.
  • Басханов М. К. Русские военные востоковеды до 1917 года: библиографический словарь. М.: Вост. лит., 2005, С. 242—243. — ISBN 5-02-018435-7.
  • Басханов М. К. История изучения восточных языков в русской императорской армии. СПб.: Нестор-История, 2018. — (Русское военное востоковедение). — ISBN 978-5-4469-1403-6.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ И. Ю. Крачковский, «А. Г. Туманский» [некролог], ‘Новый Восток‘, блокнот 1, Москва и Петроград, 1922, стр. 112.
  2. ↑ М. К. Басханов, «Русские военные востоковеды до 1917 года: библиографический словарь», Москва, 2005, ISBN 5-02-018435-7 стр. 242—243.
  3. ↑ Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., ed. and tr. V.Minorsky, London, 1937, р. XLIV.
  4. ↑ «Два последних Бабидских откровения (Лаух)», Записки Восточного отделения Императорского русского археологического общества (ЗВОИРАО) N6, 1891, стр. 314—321.
  5. ↑ «Последнее слово Бахауллы — книга завета ‘Китаб-и-Ахд‘», ЗВОИРАО N7, 1892, стр. 193—203.
  6. ↑ "К вопросу об авторах истории Бабидов, известной под именем ‘Тарих-и-Манукчи или Тарих-и-Джадид‘, ЗВОИРАО N8, 1893, стр. 33 — 45.
  7. ↑ «По поводу ‘Китаб — Коркут‘» (рассказ о ‘Китаб — Коркут‘) ЗВОИРАО 9, 1896, стр. 269—273.
  8. ↑ ‘Китаб-и-Агдас‘. «Священнейшая книга» современных Бабидов, текст, перевод, введение и содержание А. Г. Туманского, С.-Петербург, 1899 (Записки Императорской Академии Наук, 8-я Серия, Историко-филологическое отделение, том 3, номер 6)
  9. ↑ ‘The Tarikh-i-Jadid’ [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] or ‘New History of Mirza 'Ali Muhammad The Bab, by Mirza Huseyn of Hamadan’, Translated from the Persian with introduction, illustrations, and appendices by Edward G. Browne, p.xxxv
  10. ↑ ‘ Худуд аль-алам‘: рукописи Туманского, введение и содержание В. В. Бартольда, Ленинград, 1930 (факсимиле. издание).
  11. ↑ Hudüd al-‘Ālam: ‘The Regions of the World,’ A Persian Geography 372 A.H.—982 A.D., ed. and tr. V.Minorsky, London, 1937
  12. ↑ «Военное искусство древних арабов», Ашхабад, 1897.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Туманський_Олександр_Григорович&oldid=37565172