Список чемпіонів Формули-1

Титул чемпіона світу з автоперегонів у класі «Формула-1» присуджує Міжнародна Автомобільна Федерація (Fédération Internationale de l'Automobile — FIA) найвдалішому гонщику «Формули-1», який набрав найбільшу кількість очок за підсумками Гран-прі, що були проведені. За регламентом, якщо двоє або більше пілотів набрали однакову кількість очок за всі залікові етапи чемпіонату світу, то переможцем визнається спортсмен, який виграв найбільшу кількість гран-прі у сезоні. Якщо і кількість перемог однакова, то беруть до уваги кількість других місць, третіх і т. д. Перший чемпіонат проведений 1950 року і виграв його «Ніно» Фаріна (Emilio Giuseppe «Nino» Farina). Першим гонщиком, який виграв декілька чемпіонських титулів, став Альберто Аскарі (перемоги у 1952 і 1953 роках).

FIA офіційно не оголошує чемпіона світу до закінчення чемпіонату, однак, практично прийнято вважати, що чемпіон визначився, коли інші гонщики навіть теоретично не можуть набрати більше очок, ніж цей пілот. Чемпіон визначався у фінальних перегонах сезону у 26 сезонах з 61 проведених. Найраніше чемпіон став відомим у 2002 році, коли Міхаель Шумахер виграв чемпіонат за 6 етапів до його закінчення.

Усього 34 гонщики вигравало чемпіонат, при цьому Міхаель Шумахер та Льюїс Гамільтон є рекордсменами — вони вигравали титул 7 разів. Шумахер також є рекордсменом за кількістю титулів, виграних поспіль — 5 разів (з 2000 по 2004 рік). Наразі чинним чемпіоном світу є Макс Ферстаппен, який виграв свій титул у 2024 році.

За сезонами

Грем Гілл, дворазовий чемпіон світу, батько Деймона Гілла, чемпіона 1996 року

Сезон	Чемпіон	Команда пілота	Двигун	Шини	Поули	Перемоги	Подіуми	Найшвидші кола	Очки	Оформлення чемпіонства	Відрив в очках
1950	Ніно Фаріна	Альфа Ромео	Альфа Ромео	P	2	3	3	3	30	Етап 7 з 7	3
1951	Хуан Мануель Фанхіо	Альфа Ромео	Альфа Ромео	P	4	3^[1]	5	5	31	Етап 8 з 8	6
1952	Альберто Аскарі	Феррарі	Феррарі	F P	5	6	6	6	36	Етап 6 з 8	12
1953	Альберто Аскарі	Феррарі	Феррарі	P	6	5	5	4	34.5	Етап 8 з 9	6.5
1954	Хуан Мануель Фанхіо	Мазераті^[2]	Мазераті	P	5	6	7	3	42	Етап 7 з 9	16.86
1954	Хуан Мануель Фанхіо	Мерседес^[2]	Мерседес	C	5	6	7	3	42	Етап 7 з 9	16.86
1955	Хуан Мануель Фанхіо	Мерседес	Мерседес	C	3	4	5	3	40	Етап 6 з 7	16.5
1956	Хуан Мануель Фанхіо	Феррарі	Феррарі	E	6	3^[3]	5^[4]	4	30	Етап 8 з 8	3
1957	Хуан Мануель Фанхіо	Мазераті	Мазераті	P	4	4	6	2	40	Етап 6 з 8	15
1958	Майк Хоторн	Феррарі	Феррарі	E	4	1	7	5	42	Етап 11 з 11	1
1959	Джек Бребем	Купер	Клімакс	D	1	2	5	1	31	Етап 9 з 9	4
1960	Джек Бребем	Купер	Клімакс	D	3	5	5	3	43	Етап 8 з 10	9
1961	Філ Гілл	Феррарі	Феррарі	D	5	2	6	2	34	Етап 7^[5] з 8	1
1962	Грем Гілл	БРМ	БРМ	D	1	4	6	3	42	Етап 9 з 9	12
1963	Джим Кларк	Лотус	Клімакс	D	7	7	9	6	54	Етап 7 з 10	21
1964	Джон Сертіс^[6]	Феррарі	Феррарі	D	2	2	6	2	40	Етап 10 з 10	1
1965	Джим Кларк	Лотус	Клімакс	D	6	6	6	6	54	Етап 7 з 10	14
1966	Джек Бребем	Бребгем	Репко	G	3	4	5	1	42	Етап 7 з 9	14
1967	Денні Хальм	Бребгем	Репко	G	0	2	8	2	51	Етап 11 з 11	5
1968	Грем Гілл	Лотус	Форд	F	2	3	6	0	48	Етап 12 з 12	12
1969	Джекі Стюарт	Матра	Форд	D	2	6	7	5	63	Етап 8 з 11	26
1970	Йохен Ріндт	Лотус	Форд	F	3	5	5	1	45	Етап 12^[7] з 13	5
1971	Джекі Стюарт	Тірелл	Форд	G	6	6	7	3	62	Етап 8 з 11	29
1972	Емерсон Фіттіпальді	Лотус	Форд	F	3	5	8	0	61	Етап 10 з 12	16
1973	Джекі Стюарт	Тірелл	Форд	G	3	5	8	1	71	Етап 13 з 15	16
1974	Емерсон Фіттіпальді	Макларен	Форд	G	2	3	7	0	55	Етап 15 з 15	3
1975	Нікі Лауда	Феррарі	Феррарі	G	9	5	8	2	64.5	Етап 13 з 14	19.5
1976	Джеймс Хант	Макларен	Форд	G	8	6	8	2	69	Етап 16 з 16	1
1977	Нікі Лауда	Феррарі	Феррарі	G	2	3	10	3	72	Етап 15 з 17	17
1978	Маріо Андретті	Лотус	Форд	G	8	6	7	3	64	Етап 14^[8] з 16	13
1979	Джоді Шектер	Феррарі	Феррарі	M	1	3	6	0	51	Етап 13 з 15	4
1980	Ален Джонс	Вільямс	Форд	G	3	5	10	5	67	Етап 13 з 14	13
1981	Нельсон Піке	Бребгем	Форд	M	4	3	7	1	50	Етап 15 з 15	1
1982	Кеке Росберг	Вільямс	Форд	G	1	1	6	0	44	Етап 16 з 16	5
1983	Нельсон Піке	Бребгем	БМВ	M	1	3	8	4	59	Етап 15 з 15	2
1984	Нікі Лауда	Макларен	ТАҐ	M	0	5	9	5	72	Етап 16 з 16	0.5
1985	Ален Прост	Макларен	ТАҐ	G	2	5	11	5	73	Етап 14 з 16	20
1986	Ален Прост	Макларен	ТАҐ	G	1	4	11	2	72	Етап 16 з 16	2
1987	Нельсон Піке	Вільямс	Хонда	G	4	3	11	4	73	Етап 15 з 16	12
1988	Айртон Сенна	Макларен	Хонда	G	13	8	11	3	90	Етап 15 з 16	3
1989	Ален Прост	Макларен	Хонда	G	2	4	11	5	76	Етап 15^[9] з 16	16
1990	Айртон Сенна	Макларен	Хонда	G	10	6	11	2	78	Етап 15 з 16	7
1991	Айртон Сенна	Макларен	Хонда	G	8	7	12	2	96	Етап 15 з 16	24
1992	Найджел Менселл	Вільямс	Рено	G	14	9	12	8	108	Етап 11 з 16	52
1993	Ален Прост	Вільямс	Рено	G	13	7	12	6	99	Етап 14 з 16	26
1994	Міхаель Шумахер	Бенеттон	Форд	G	6	8	10	8	92	Етап 16 з 16	1
1995	Міхаель Шумахер	Бенеттон	Рено	G	4	9	11	8	102	Етап 15 з 17	33
1996	Деймон Гілл^[10]	Вільямс	Рено	G	9	8	10	5	97	Етап 16 з 16	19
1997	Жак Вільньов	Вільямс	Рено	G	10	7	8	3	81	Етап 17 з 17	39^[11]
1998	Міка Хаккінен	Макларен	Мерседес	B	9	8	11	6	100	Етап 16 з 16	14
1999	Міка Хаккінен	Макларен	Мерседес	B	11	5	10	6	76	Етап 16 з 16	2
2000	Міхаель Шумахер	Феррарі	Феррарі	B	9	9	12	2	108	Етап 16 з 17	19
2001	Міхаель Шумахер	Феррарі	Феррарі	B	11	9	14	3	123	Етап 13 з 17	58
2002	Міхаель Шумахер	Феррарі	Феррарі	B	7	11	17	7	144	Етап 11 з 17	67
2003	Міхаель Шумахер	Феррарі	Феррарі	B	5	6	8	5	93	Етап 16 з 16	2
2004	Міхаель Шумахер	Феррарі	Феррарі	B	8	13	15	10	148	Етап 14 з 18	34
2005	Фернандо Алонсо	Рено	Рено	M	6	7	15	2	133	Етап 17 з 19	21
2006	Фернандо Алонсо	Рено	Рено	M	6	7	14	5	134	Етап 18 з 18	13
2007	Кімі Ряйкконен	Феррарі	Феррарі	B	3	6	12	6	110	Етап 17 з 17	1^[12]
2008	Льюїс Гамільтон	Макларен	Мерседес	B	7	5	10	1	98	Етап 18 з 18	1
2009	Дженсон Баттон	Браун	Мерседес	B	4	6	9	2	95	Етап 16 з 17	11
2010	Себастьян Феттель	Ред Булл	Рено	B	10	5	10	3	256	Етап 19 з 19	4
2011	Себастьян Феттель	Ред Булл	Рено	P	15	11	17	3	392	Етап 15 з 19	122
2012	Себастьян Феттель	Ред Булл	Рено	P	6	5	10	6	281	Етап 20 з 20	3
2013	Себастьян Феттель	Ред Булл	Рено	P	9	13	16	7	397	Етап 16 з 19	155
2014	Льюїс Гамільтон	Мерседес	Мерседес	P	7	11	16	7	384	Етап 19 з 19	67
2015	Льюїс Гамільтон	Мерседес	Мерседес	P	10	10	17	8	381	Етап 16 з 19	59
2016	Ніко Росберг	Мерседес	Мерседес	P	8	9	16	6	385	Етап 21 з 21	5
2017	Льюїс Гамільтон	Мерседес	Мерседес	P	11	9	13	7	363	Етап 18 з 20	46
2018	Льюїс Гамільтон	Мерседес	Мерседес	P	11	11	17	3	408	Етап 19 з 21	88
2019	Льюїс Гамільтон	Мерседес	Мерседес	P	5	11	17	6	413	Етап 19 з 21	87
2020	Льюїс Гамільтон	Мерседес	Мерседес	P	10	11	14	6	347	Етап 14 з 17	124
2021	Макс Ферстаппен	Red Bull	Honda	P	10	10	18	6	395.5	Етап 22 з 22	8
2022	Макс Ферстаппен	Red Bull	RBPT	P	7	15	17	5	454	Етап 18 з 22	146
2023	Макс Ферстаппен	Red Bull	Honda RBPT	P	12	19	21	9	575	Етап 17 з 22	290
2024	Макс Ферстаппен	Red Bull	Honda RBPT	P	8	9	14	3	437	Етап 22 з 22	63
Сезон	Чемпіон	Команда пілота	Двигун	Шини	Поули	Перемоги	Подіуми	Найшвидші кола	Очки	Оформлення чемпіонства	Відрив у очках

Примітки

Команди, що виділені жирним шрифтом, виграли також і Кубок конструкторів (розігрується з 1958).

* Сезон не завершено.

↑ Фанхіо розділив перемогу у Гран-прі Франції 1951 року з Луїджі Фаджіолі.
↑ ^а ^б Фанхіо у 1954 році виступав за дві команди: у Гран-прі Аргентини та Бельгії — за «Мазераті», а потім — за «Мерседес».
↑ Фанхіо розділив перемогу у Гран-прі Аргентини 1956 року з Луїджі Муссо.
↑ Фанхіо розділив друге місце у Гран-прі Монако та Гран-прі Італії 1956 року з Пітером Коллінзом.
↑ Філ Гілл виграв чемпіонство на Гран-прі Італії 1961 року після того, як загинув у результаті аварії його партнер по команді, Вольфганг фон Тріпс, який лідирував до цього у чемпіонаті.
↑ Сертіс став першим пілотом, який став чемпіоном світу як у Формулі-1, так і у мотогонках (до цього він завоював 7 титулів у мотогонках як у класі 350 куб.см, так і у класі 500 куб.см).
↑ Ріндт загинув на Гран-прі Італії 1970 року, але ніхто не зміг наздогнати його у гран-прі, що залишились. Остаточно недосяжним він став за одне гран-прі до кінця чемпіонату. Це перший (і єдиний) випадок, коли чемпіоном гонщик став посмертно.
↑ Андретті став чемпіоном після того, як його партнер по команді, Ронні Петерсен, помер після операції, яка стала результатом аварії на Гран-прі Італії 1978 року.
↑ Айртон Сенна виграв Гран-прі Японії 1989 року, але був дискваліфікований через те, що скористався допомогою маршалів, які допомогли йому повернутися у перегони. «Макларен» подав апеляцію, але вона не була ухвалена, що дозволило стати чемпіоном Алену Просту.
↑ Деймон Гілл — це син Грема Гілла, який ставав чемпіоном у 1962 та 1968 роках. Це перша пара батько-син в історії Формули-1, в якій обидва стали чемпіонами.
↑ Міхаель Шумахер набрав 78 очок протягом сезону 1997 року, тільки на 3 очка менше ніж Жак Вільнев. Але Шумахер був дискваліфікований з чемпіонату після останнього гран-прі, що збільшило перевагу чемпіона над другим призером до 39 очок.
↑ Кімі Ряйкконен виграв 1 очко у обох пілотів «Макларену»: Льюїса Гамільтона та Фернандо Алонсо.

За кількістю чемпіонських титулів

Чемпіон	Всього	Сезони
Міхаель Шумахер	7	1994, 1995, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004
Льюїс Гамільтон	7	2008, 2014, 2015, 2017, 2018, 2019, 2020
Хуан Мануель Фанхіо	5	1951, 1954, 1955, 1956, 1957
Ален Прост	4	1985, 1986, 1989, 1993
Макс Ферстаппен		2021, 2022, 2023, 2024
Себастьян Феттель		2010, 2011, 2012, 2013
Джек Бребем	3	1959, 1960, 1966
Джекі Стюарт		1969, 1971, 1973
Нікі Лауда		1975, 1977, 1984
Нельсон Піке		1981, 1983, 1987
Айртон Сенна		1988, 1990, 1991
Альберто Аскарі	2	1952, 1953
Джим Кларк		1963, 1965
Грем Хілл		1962, 1968
Емерсон Фіттіпальді		1972, 1974
Міка Хаккінен		1998, 1999
Фернандо Алонсо		2005, 2006
Ніно Фаріна	1	1950
Майк Хоторн		1958
Філ Хілл		1961
Джон Сертіс		1964
Денні Гальм		1967
Йохен Ріндт		1970
Джеймс Гант		1976
Маріо Андретті		1978
Джоді Шектер		1979
Алан Джонс		1980
Кеке Росберг		1982
Найджел Менселл		1992
Деймон Гілл		1996
Жак Вільнев		1997
Кімі Ряйкконен		2007
Дженсон Баттон		2009
Ніко Росберг		2016

За громадянством

Найбільш успішнішим серед усіх пілотів з Великої Британії є Джекі Стюарт, який тричі вигравав чемпіонат світу. 1969 рік, за кермом Matra MS80.

Країна	Титулів	Чемпіонів
Велика Британія	20	10
Німеччина	12	3
Бразилія	8	3
Аргентина	5	1
Фінляндія	4	3
Австралія	4	2
Австрія	4	2
Франція	4	1
Нідерланди	4	1
Італія	3	2
США	2	2
Іспанія	2	1
Нова Зеландія	1	1
Канада	1	1
Південна Африка	1	1

За командами

Команда	Титулів
Феррарі	15
Макларен	12
Мерседес*	9
Ред Булл	8
Вільямс	7
Лотус	6
Бребгем	4
Купер	2
Рено
Бенеттон
Альфа Ромео
Тірелл
Мазераті*
БРМ	1
Матра
Браун

Команди, що виділені жирним шрифтом, беруть участь у чемпіонаті донині.

*Фанхіо у 1954 році виступав за дві команди: у Гран-прі Аргентини та Бельгії — за «Мазераті», а потім — за «Мерседес». Це чемпіонство зараховано обом командам.

За виробниками двигунів

Виробник двигунів	Титулів
Феррарі	15
Форд	13
Мерседес	13
Рено	11
Хонда	6
Клімакс	4
ТАҐ	3
Альфа Ромео	2
Мазераті
Репко
Honda RBPT
БМВ	1
БРМ
RBPT

Виробники двигунів, що виділені жирним шрифтом, беруть участь у чемпіонаті донині.

За виробниками шин

Виробник		Країна	Титулів
G	Goodyear	Сполучені Штати	24 (7)***
P	Pirelli	Італія	20 (14) * *
B	Bridgestone	Японія	11 (6)***
D	Dunlop	Велика Британія	8
M	Michelin	Франція	6
F	Firestone	Сполучені Штати	4**
C	Continental	Німеччина	2*
E	Englebert	Бельгія	2

*Фанхіо у 1954 році виступав за дві команди: у Гран-прі Аргентини та Бельгії — за «Мазераті» на шинах Pirelli, а потім — за «Мерседес» на шинах Continental. Це чемпіонство зараховано обом виробникам шин.

**У сезоні 1952 року Альберто Аскарі виступав за команду Феррарі на шинах Pirelli, але на перегонах Інді 500 машина була у гумі Firestone. І хоча на Інді 500 Аскарі не набрав жодного очка — чемпіонство зараховано обом виробникам шин.

***Goodyear був єдиним постачальником шин у сезонах 1987, 1988 та 1992—1996; Pirelli був єдиним постачальником шин у сезонах 2011-2024.; Bridgestone був єдиним постачальником шин у сезонах 1999, 2000 та 2007—2010

Рекорди

Наймолодші чемпіони

Нікі Лауда, триразовий чемпіон світу, входить до числа як наймолодших, так і найстаріших чемпіонів Формули-1. За кермом Ferrari 312T2, 1976 рік.

	Чемпіон	Вік	Сезон
1	Себастьян Феттель*	23 роки, 133 дня	2010
2	Льюїс Гамільтон	23 роки, 299 днів	2008
3	Фернандо Алонсо	24 роки, 58 днів	2005
4	Макс Ферстаппен	24 роки, 73 днів	2021
5	Емерсон Фіттіпальді	25 років, 273 дня	1972
6	Міхаель Шумахер	25 років, 314 днів	1994
7	Нікі Лауда	26 років, 197 днів	1975
8	Жак Вільнев	26 років, 200 днів	1997
9	Джим Кларк	27 років, 188 днів	1963
10	Кімі Ряйкконен	28 років, 4 дня	2007

Жирним шрифтом відзначено пілотів, які брали участь у Чемпіонаті 2024 року.

* Себастьян Феттель є наймолодшим дворазовим та триразовим чемпіоном світу.

Найстаріші чемпіони світу

Джек Бребгем, триразовий чемпіон світу, один із найстаріших чемпіонів. Останній свій титул виграв, виступаючи за свою стайню, що носила його ж ім'я. За кермом Brabham BT11, 1965 рік.

	Чемпіон	Вік	Сезон
1	Хуан Мануель Фанхіо	46 років, 41 день	1957
2	Ніно Фаріна	43 роки, 308 днів	1950
3	Джек Бребем	40 років, 155 днів	1966
4	Грем Хілл	39 років, 262 дня	1968
5	Найджел Менселл	39 років, 8 днів	1992
6	Ален Прост	38 років, 214 днів	1993
7	Маріо Андретті	38 років, 193 дня	1978
8	Деймон Гілл	36 років, 26 днів	1996
9	Льюїс Гамільтон	35 років, 313 днів	2020
10	Нікі Лауда	35 років, 242 дня	1984

Жирним шрифтом відзначено пілотів, які беруть участь у Чемпіонаті 2024 року.

Серії перемог у чемпіонатах

Титулів поспіль	Чемпіон	Сезони
5	Міхаель Шумахер	2000, 2001, 2002, 2003, 2004
4	Хуан Мануель Фанхіо	1954, 1955, 1956, 1957
	Себастьян Феттель	2010, 2011, 2012, 2013
	Льюїс Гамільтон	2017, 2018, 2019, 2020
2	Альберто Аскарі	1952, 1953
	Джек Бребем	1959, 1960
	Ален Прост	1985, 1986
	Айртон Сенна	1990, 1991
	Міхаель Шумахер	1994, 1995
	Міка Хаккінен	1998, 1999
	Фернандо Алонсо	2005, 2006
	Льюїс Гамільтон	2014, 2015

Жирним шрифтом відзначено пілотів, які беруть участь у Чемпіонаті 2024 року.

Джерела

http://www.formula1.com/results/season/ [Архівовано 3 червня 2008 у Wayback Machine.] Статистичні дані на офіційному сайті www.formula1.com (англ.)
http://wildsoft.ru/ [Архівовано 21 липня 2009 у Wayback Machine.] Інтернет-енциклопедія про Формулу-1 (рос.)
«Формула-1. Полная иллюстрированная энциклопедия автогонок Гран-при», Росмэн, 2001, ISBN 5-8451-0437-8 (рос.)

Ця сторінка належить до вибраних списків української Вікіпедії.

[1] Фанхіо розділив перемогу у Гран-прі Франції 1951 року з Луїджі Фаджіолі.

[ReferenceA-2] а ^б Фанхіо у 1954 році виступав за дві команди: у Гран-прі Аргентини та Бельгії — за «Мазераті», а потім — за «Мерседес».

[3] Фанхіо розділив перемогу у Гран-прі Аргентини 1956 року з Луїджі Муссо.

[4] Фанхіо розділив друге місце у Гран-прі Монако та Гран-прі Італії 1956 року з Пітером Коллінзом.

[5] Філ Гілл виграв чемпіонство на Гран-прі Італії 1961 року після того, як загинув у результаті аварії його партнер по команді, Вольфганг фон Тріпс, який лідирував до цього у чемпіонаті.

[6] Сертіс став першим пілотом, який став чемпіоном світу як у Формулі-1, так і у мотогонках (до цього він завоював 7 титулів у мотогонках як у класі 350 куб.см, так і у класі 500 куб.см).

[7] Ріндт загинув на Гран-прі Італії 1970 року, але ніхто не зміг наздогнати його у гран-прі, що залишились. Остаточно недосяжним він став за одне гран-прі до кінця чемпіонату. Це перший (і єдиний) випадок, коли чемпіоном гонщик став посмертно.

[8] Андретті став чемпіоном після того, як його партнер по команді, Ронні Петерсен, помер після операції, яка стала результатом аварії на Гран-прі Італії 1978 року.

[9] Айртон Сенна виграв Гран-прі Японії 1989 року, але був дискваліфікований через те, що скористався допомогою маршалів, які допомогли йому повернутися у перегони. «Макларен» подав апеляцію, але вона не була ухвалена, що дозволило стати чемпіоном Алену Просту.

[10] Деймон Гілл — це син Грема Гілла, який ставав чемпіоном у 1962 та 1968 роках. Це перша пара батько-син в історії Формули-1, в якій обидва стали чемпіонами.

[11] Міхаель Шумахер набрав 78 очок протягом сезону 1997 року, тільки на 3 очка менше ніж Жак Вільнев. Але Шумахер був дискваліфікований з чемпіонату після останнього гран-прі, що збільшило перевагу чемпіона над другим призером до 39 очок.

[12] Кімі Ряйкконен виграв 1 очко у обох пілотів «Макларену»: Льюїса Гамільтона та Фернандо Алонсо.

[1]