Созінов Олексій Олексійович

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Созінов Олексій Олексійович
Народився	26 квітня 1930(1930-04-26) с. Єржово, Рибницький район, УРСР.
Помер	4 серпня 2018(2018-08-04) (88 років) м. Київ
Країна	УРСР →  Україна
Діяльність	педагог
Alma mater	Одеський державний аграрний університет
Галузь	генетика
Посада	директор Всесоюзного селекційно-генетичного інституту в 1971—1978 роках, перший президент Української академії аграрних наук — 1990—1996
Вчене звання	академік національної академії аграрних наук Україниd
Науковий ступінь	доктор сільськогосподарських наук
Науковий керівник	Гаркавий Прокіп Хомич
Нагороди

Олексі́й Олексі́йович Со́зінов (26 квітня 1930, с. Єржово Рибницького району УРСР, нині в Республіці Молдова — 4 серпня 2018, м. Київ) — український селекціонер та дослідник, професор — 1977. Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, «За заслуги», Почесними відзнаками Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, НАН України, УААН, медалями, Почесними грамотами, дипломами ВДНГ СРСР і України, 1990 — заслужений діяч науки і техніки України, лауреат: Державної премії Російської Федерації — в галузі науки і техніки, Державної премії України в галузі науки і техніки. Депутат Верховної Ради СРСР в 1988—1991 роках. Іноземний член Російської академії наук^[1]. Почесний професор Болгарської академії наук, Людина року-1997, Людина ІІІ тисячоліття (США).

Життя всесвітньо відомого вченого, автора фундаментальних досліджень з генетики і селекції культурних рослин, фахівця з питань якості зерна Олексія Олексійовича Созінова від самого народження пов'язано з селом і агрономією, любов до яких прищепили йому батьки.

Війна перервала щасливе родинне дитинство хлопця, стала першим жорстоким випробуванням і гартуванням характеру. Загибель рідних, концтабір, картини кривавих розправ окупантів над мирним населенням зробили Олексія Олексійовича мужнім і передчасно дорослим, як і багатьох дітей війни. Вже в 1944 році майбутній вчений почав працювати механізатором у елітгоспі «Дачне» Одеської області і навчався у вечірній школі. А вже восени 1949 оку, подолавши за допомогою професора Вербіна тяжкі життєві обставини, Олексій вступив до Одеського сільськогосподарського інституту, який блискуче закінчив і пішов працювати на Вознесенську рисову сортодільницю Миколаївської області.

1954 року закінчив агрономічний факультет Одеського сільськогосподарського інституту по профілю селекції та насінництва.

Бажання займатись творчою, дослідницькою роботою привело Созінова у 1955 р. до аспірантури Всесоюзного селекційно-генетичного інституту. Його науковим керівником став видатний селекціонер, академік Гаркавий, який помітив молодого здібного аспіранта ще під час навчання в інституті. Завдяки йому Созінов зрозумів, що генетика і селекція рослин є саме його напрямом у науці. З 1955 року працює в Всесоюзному селекційно-генетичному інституті Одеси, у 1971—1978 роках — його директор.

Кандидатську дисертацію — «Пивоварський ячмінь півдня України» — захистив 1959. Як пише про вченого у своїй книжці Ігор Шаров, після закінчення аспірантури Олексій Олексійович пройшов коротке стажування у Світовому Центрі селекції рослин м. Сфалефі (Швеція) і почав займатися селекцією рослин під керівництвом академіка Кириченка. Після захисту кандидатської дисертації Созінов очолив лабораторію якості зерна Селекційно-генетичного інституту, яку поступово перетворив у науково-методичний центр з вивчення цієї проблеми.

У 1970 році Созінов блискуче захистив докторську дисертацію на тему «Якість зерна пшениці півдня України та шляхи його покращення»  в Інституті рослинництва, селекції і генетики ім. В. Я. Юр'єва і отримав призначення на посаду директора Всесоюзного селекційно-генетичного інституту. Завдяки органічному поєднанню адміністративної і наукової роботи О. Созінов створив в інституті творчу, пошукову атмосферу. Започатковуються і розвиваються нові напрями досліджень: клітинна біологія, цитогенетика, генетика якості зерна і генетичні основи селекції, імуногенетика, насіннєзнавство, ембріогенетика, молекулярна біологія, кібернетика. Відбувається ефективний обмін методами, ідеями, селекційним матеріалом, створюється міжнародний обмінний генофонд, який щорічно відвідували селекціонери з різних країн.

В 1978—1982 роках — перший віце-президент ВАСГНІЛ; з 1981 по 1987 рік — директор Інституту загальної генетики ім. М. І. Вавилова АН СРСР в Москві. В 1987—1990 роках — голова Президії Південного відділення ВАСГНІЛ в Києві, заступник голови Держагропрому УРСР.

Був ініціатором створення та керівником Міжнародного центру з генетики і селекції рослин країн РЕВ. Протягом 1980—2001 років — редактор, надалі — заступник головного редактора журналу «Цитологія і генетика».

В 1990—1996 роках — перший президент Української академії аграрних наук, у 1990—2001 роках — член Президії УААН.

Фундатор і директор Інституту агроекології та біотехнології УААН; засновник та завідувач кафедри агроекології та біотехнології Національного аграрного університету в Києві.

3 2000 року завідує відділенням Інституту агроекології та біотехнології УААН, з 2002 року — завідувач лабораторії молекулярної генетики рослин Інституту харчової біотехнології і геноміки НАНУ.

Працював над проблемами геноміки та агросфери XXI століття, збереження біорізноманітності і довкілля, обґрунтування необхідності дослідження агросфери України як єдиної системи.

Автор та співавтор 18 сортів сільськогосподарських культур, отримав 19 авторських свідоцтв та патентів.

Опубліковано понад 600 його наукових праць, з них 8 монографій. 1989 року його монографія «Поліморфізм білків та його значення в генетиці і селекції» (1985) удостоєна Премії ім. В. Я. Юр'єва ААН України.

Підготував 45 кандидатів і 9 докторів наук.

Разом з науковцями працював над проблемами геноміки,

• опрацював генетичну класифікацію проламінів,
• спосіб ідентифікації генотипів сортів та форм культурних рослин за локусами запасних білків.

Помер 4 серпня 2018 року у місті Києві.^[2]

• НААНУ
• Созінов Олексій Олексійович

• Архіви^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Олексій Олексійович Созінов
• Ігор Шаров. Вчені України: 100 видатних імен. — К.: АртЕк, 2006. ISBN 966-505-054-0