Перейти до вмісту

Рябченко Василь Сергійович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Рябченко Василь Сергійович
Народження23 липня 1954(1954-07-23) (70 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Національністьукраїнець
КраїнаСРСР СРСР→Україна Україна
Жанрживопис, графіка, інсталяція, фотографія
НавчанняОдеське художнє училище (1973) і Одеський державний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського (1983)
Діяльністьхудожник, фотограф, художник інсталяцій
Напрямокекспресіонізм, неоекспресіонізм, постмодернізм
БатькоРябченко Сергій Васильович
ДітиРябченко Степан Васильович
Сайтvasiliyryabchenko.com
CMNS: Рябченко Василь Сергійович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рябченко.

Василь Сергійович Рябченко (нар. 23 липня 1954, Одеса, СРСР) — український живописець, графік, фотохудожник, автор об'єктів та інсталяцій. Один із ключових художників сучасного українського мистецтва і «Нової української хвилі»[1][2].

Біографія

[ред. | ред. код]
«Дафна», 200 х 150 см, полотно, олія, 1989 (Одеський національний художній музей)

Василь Рябченко народився 23 липня 1954 року в Одесі в сім'ї радянського художника-графіка Сергія Рябченка[3].

Художню освіту починає у 1966 році в художній школі, розташованій на території Одеського художнього училища. У 1969 році вступає до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова на відділення живопису.

З 1974 по 1976 — навчання як вільного слухача в ЛВХПУ ім. Мухіної у Ленінграді, а після повернення в Одесу — знайомство та дружба із Валентином Хрущем й одеськими «нонконформістами»[4].

У 1978 — 1983 роках навчався в Одеському державному педагогічному інституті ім. К. Д. Ушинського на художньо-графічному факультеті, де його викладачами були Зінаїда Борисюк та Валерій Гегамян[5].

З 1987 — член Спілки художників СРСР, згодом — Національної спілки художників України[6]. Цього періоду виникає одеська група художників — Сергій Ликов, Олена Некрасова, Олександр Ройтбурд, Василь Рябченко — маловідома в «офіційному» середовищі Спілки художників та не пов'язана із середовищем неофіційним — «нонконформістським», яка наприкінці 1980-х провела дві великі резонансні виставки «Після модернізму 1» та «Після модернізму 2» у просторі державної установи Одеського художнього музею[4][7]. Тематика, сюжети робіт, їх масштабні формати поклали початок нового напряму образотворчого мистецтва Одеси[8]. До цього періоду відносяться живописні роботи: «Берег невиявлених персонажів» (1989), «Червона кімната» (1988), «Жертва» (1989), «Смерть Актеона» (1989), диптих «Ловці» (1989), «Метод спокуси» (1990) та інші.

У проміжку між двома вищезгаданими, відбулася виставка «Нові фігурації» в Одеському літературному музеї, до участі в якій були залучені молоді художники Києва[9]. Це стало початком інтеграції «Одеської групи» у контекст актуального на той період загальноукраїнського артруху[10]. З цією виставкою пов'язані роботи Рябченко: «Відмова від благодаті» та «Любов — не любов» (обидві 1988).

Василь Рябченко одним з перших починає працювати в жанрі інсталяції. Першою роботою цього напряму стала «Гойдалки для пеньків» для кураторського проекту Єжи Онуха «Степи Європи» (1993)[10]. Надалі були створені інсталяції «Великий Бембі» (1994), «Посвята мадам Рекам'є» (1994), «Принцеса» (1996), «Академія холоду» (1998) та інші. З початку 1970-х художник активно експериментує із фотографією[11]. Основними сюжетами спочатку були непостановочні натюрморти із побутових предметів, пізніше — фотофіксація імпровізацій за участі предметів та людського тіла, у компонуванні яких художник використовує «порожнистість» та асиметрію, властиву східної традиції[4]. За цикл цих фотографій, об'єднаних в проекті «Naked Dream» (1995), отримує премію та звання «Кращий художник України» за підсумками першого всеукраїнського Артфестивалю «Золотий перетин» 1996 року. Цього ж року започатковує творче об'єднання «Арт Лабораторія»[2].

Живе та працює в Одесі[6].

Творчість

[ред. | ред. код]
«Обійми», 110 х 110 см, полотно, олія, 1986
«Смерть Актеона», 200 х 300 см, холст, олія, 1989

Володимир Левашов виділяє кілька періодів у творчості Василя Рябченка. Ранні роботи художника, що відносяться до 1970-м-початку 1980-х років, відрізняються синтезом «західного» і «східного» підходів до живопису — майже «англійським» аристократичним аскетизмом мови, що органічно перетікає в китайський «танець пензля», стриманість врівноважується свободою і легкістю.

У другій половині 1980-х Василь Рябченко переймається ідеями трансавангарду. Але якщо в цілому український трансавангард тяжів до естетики бароко, роботи Рябченко цього часу можна позначити як «нове рококо». Для «трансавангардного» періоду художника характерні програмна пустотність, вивірений естетизм, легковажна грайливість і механістична комбінаторика[12]. Як приклад робіт другої половини 1980-х років — «Коти», сюжет про двох котів-суперників. В подальшому варіанті, написаному в період фінального загострення відносин між двома наддержавами, що призвели до розпаду СРСР, сюжет поміняв свій смисловий контекст за рахунок зміни розміру, колориту, манери написання і назви — «Залякування»[13].

«Лінія рококо» простежується і в наступних роботах Рябченка, аж до зроблених останнім часом. Однак вони стають більш емоційними і злегка заплутаними, в них з'являються нотки ірраціоналізму і занепокоєння. Пасторальна безпечність починає поступатися місцем рефлексії і наростаючого драматизму[12].

Про художника

[ред. | ред. код]
Творчість одеського художника Василя Рябченка належить до найяскравіших явищ «нової української хвилі», що перекодувала розвиток вітчизняного малярства, залучивши його до постмодерних практик, наповнила його новими образами та новою неоднозначною художньою мовою, де змішалися між собою цитати з історії мистецтва, вільна авторська фантазія, іронія та гротесковість.

 — Галина Скляренко, мистецтвознавець[14].

Василь Рябченко в своїх творах є медіатором об'єктивної пустотности за законами краси. Причому фігуративність не применшує, а посилює цю інтенцію. Для втілення вакууму художник примножує витонченість рокайля, стилізованість модерну і розкіш великосвітського бароко на абсолютну деконструкцію міфологічних смислів.

 — Михайло Рашковецький, мистецтвознавець[15].

Обрані виставки

[ред. | ред. код]
«Гойдалки для пеньків», дерев'яна конструкція, пенька, ланцюги (1993)
«Великий Бембі», інсталяція, бочки, лінійні лампи, роги оленя (1994)
«Naked Dream», фотографія (1995)

Перелік виставок за даними сайта художника (станом на 2024 рік)[16]:


Колекції

[ред. | ред. код]
Музеї[61]
Приватні колекції (обрані)[61]

Abramovych Foundation, Grynyov Art Collection[65]. Voronov Art Foundation, Галерея сучасного мистецтва NT-Art[66], тощо

Галерея

[ред. | ред. код]
  • "Пора цвітіння", 70 х 75, см, полотно, олія, 1987
    "Пора цвітіння", 70 х 75, см, полотно, олія, 1987
  • "Виховання Балбесіна", 110 х 110, см, полотно, олія, 1987
    "Виховання Балбесіна", 110 х 110, см, полотно, олія, 1987
  • "Жінка-Змія", 140 х 160, см, полотно, олія, 1988
    "Жінка-Змія", 140 х 160, см, полотно, олія, 1988
  • "Ігри з персонажами", 90 х 85, см, полотно, олія, 1988
    "Ігри з персонажами", 90 х 85, см, полотно, олія, 1988
  • "Ігри з персонажами", 90 х 85, см, полотно, олія, 1988
    "Ігри з персонажами", 90 х 85, см, полотно, олія, 1988
  • "Поцілунок крадькома", 180 х 170, см, полотно, олія, 1988
    "Поцілунок крадькома", 180 х 170, см, полотно, олія, 1988
  • "Берег невиявлених персонажів" (диптих), 200 х 400 см, полотно, олія, 1989
    "Берег невиявлених персонажів" (диптих), 200 х 400 см, полотно, олія, 1989
  • "Балерина", 200 х 150 см, полотно, олія, 1989
    "Балерина", 200 х 150 см, полотно, олія, 1989
  • "Ігри з персонажами", 90 х 85, см, полотно, олія, 1989
    "Ігри з персонажами", 90 х 85, см, полотно, олія, 1989
  • "Сусса і старці", 200 х 200, см, полотно, олія, 1989
    "Сусса і старці", 200 х 200, см, полотно, олія, 1989
  • "Червона кімната", 200 х 200, см, полотно, олія, 1989
    "Червона кімната", 200 х 200, см, полотно, олія, 1989
  • "Відмова від благодаті", 200 х 300, см, полотно, олія, 1989
    "Відмова від благодаті", 200 х 300, см, полотно, олія, 1989
  • "Самсончик". Із серії "Героїчні пупсики", 80 х 60 см, полотно, олія, 1989
    "Самсончик". Із серії "Героїчні пупсики", 80 х 60 см, полотно, олія, 1989
  • "Його крихітка". Із серії "Героїчні пупсики", 80 х 60 см, полотно, олія, 1989
    "Його крихітка". Із серії "Героїчні пупсики", 80 х 60 см, полотно, олія, 1989
  • "Принц", 65 х 50, см, папір, пастель, олівці, 1994
    "Принц", 65 х 50, см, папір, пастель, олівці, 1994
  • "Принц", 65 х 50, см, папір, пастель, олівці, 1994
    "Принц", 65 х 50, см, папір, пастель, олівці, 1994
  • "Купорос", 196 х 146 см, полотно, олія, 2008
    "Купорос", 196 х 146 см, полотно, олія, 2008

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Vasiliy Ryabchenko. Strange Time (англ.). Процитовано 11 червня 2020.
  2. ↑ а б Віртуозність як ідеологія. odessa-journal.com (англ.). 23 травня 2020. Процитовано 14 червня 2020.
  3. ↑ Віра Савченко, кандидат філософських наук, мистецтвознавець. Одеський художник Сергій Рябченко: справжнє мистецтво не старіє : [укр.] // Вікна-Одеса. — 2013.
  4. ↑ а б в 25 років присутності. Сучасні українські художники. Issuu (англ.). Процитовано 10 липня 2020.
  5. ↑ Валерій Гегамян: геніальний рисувальник I | Худком��інат (укр.). Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  6. ↑ а б Сучасні українські художники — Родовід, 2012. — c. 136—143
  7. ↑ Після модернізму — 2 (рос.). Худкомбінат. Архів оригіналу за 12 липня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  8. ↑ Євген Голубовський. Заперечення заперечення. msio.com.ua. Архів оригіналу за 4 липня 2020. Процитовано 4 липня 2020. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  9. ↑ Нові фігурації (рос.). 1989.
  10. ↑ а б Василь Рябченко про Василя Рябченка. МіТЄЦ (рос.). 10 жовтня 2019. Процитовано 4 липня 2020.
  11. ↑ Сучасне мистецтво України. Портрети художників (укр.). ArtHuss. 2018. с. 354—371. ISBN ISBN 978-617-7110-17-9.. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка); Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  12. ↑ а б АлІса Ложкина «ЧУДОВА ДЕСЯТКА» одеських художників в «ХудПромо»
  13. ↑ Галина Скляренко. 25 років присутності. — ISBN 978-617-7518-27-2.
  14. ↑ Гаряча хвиля Чорного моря. Творчість одеського художника Василя Рябченка | Антиквар (укр.). 28 червня 2024. Процитовано 22 липня 2024.
  15. ↑ Михаил Рашковецкий о Василие Рябченко. www.100artists.com.ua. Архів оригіналу за 4 липня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  16. ↑ Виставки — Василь Рябченко (англ.). Vasiliy Ryabchenko. Процитовано 9 серпня 2017.
  17. ↑ Протагоністи. Живописний заповідник / Паризька комуна. www.uadim.in.ua (укр.).
  18. ↑ Kunst(Zeug)Haus Rapperswil-Jona - Ausstellung Unfolding Landscapes. www.kunstzeughaus.ch. Процитовано 29 листопада 2022.
  19. ↑ Admin (4 серпня 2022). У столиці Бельгії відкрили масштабну виставку українських художників. Marbeks (укр.). Процитовано 29 листопада 2022.
  20. ↑ Unfolding Landscapes. www.silkeborgbad.dk. Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 4 травня 2022. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  21. ↑ Vasiliy Ryabchenko. Strange Time (англ.). Процитовано 10 липня 2020.
  22. ↑ В Одессе откроется «Салон отверженных». ART Ukraine (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  23. ↑ Выставка «Холодная вера». web.archive.org (рос.). 28 жовтня 2017. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 10 липня 2020.
  24. ↑ Выставка «Дух времени». Zenko Foundation (рос.). Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 10 липня 2020.
  25. ↑ "Рецепт для утопии" в Институте проблем современного искусства (рос.). 23 серпня 2016. Процитовано 10 липня 2020.
  26. ↑ "Лихі 90-ті" (рос.). Музей сучасного мистецтва Одеси. 2016.
  27. ↑ Ergo Sum. Виставка автопортретів (рос.). Галерея "Дукат". 2016.
  28. ↑ ЕрмиловЦентр » Три покоління українських митців у колекції Тетяни та Бориса Гриньових. web.archive.org (укр.). 28 липня 2017. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 10 липня 2020. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  29. ↑ Національний художній музей України — Перегляд виставки Архівована копія. Архів оригіналу за 12 липня 2020. Процитовано 8 листопада 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  30. ↑ New Now Gallery - Виставки — Музейне зібрання. Українське сучасне мистецтво. 1985–2015. newnow.gallery (укр.). Процитовано 12 липня 2020.
  31. ↑ УКРАЇНСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ. Арсенал (укр.). Процитовано 10 липня 2020.
  32. ↑ ОДЕСЬКА ШКОЛА. ТРАДИЦІЇ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ (МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ, КИЇВ) – NT Art gallery. nt-art.net (укр.). Процитовано 10 липня 2020.
  33. ↑ Масштабный проект «Современные украинские художники». ART Ukraine (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  34. ↑ В ДЕСЯТКУ! Новая галерея «ХудПромо» открылась выставкой «Топ10 одесских художников». ART Ukraine (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  35. ↑ «Звездные войны» в Одессе. artinvestment.ru (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  36. ↑ Центр сучасного мистецтва «Совіарт». web.archive.org (рос.). 26 травня 2017. Архів оригіналу за 26 травня 2017. Процитовано 10 липня 2020. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  37. ↑ Выставка «Restart» - расписание, рецензия, фотография. today.od.ua (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  38. ↑ «ОДЕССА-2008». Выставка изобразительного искусства, посвященная Дню города. msio.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  39. ↑ Михайло Рашковецький «ОДЕСЬКА бієнале» і «ПОРОЖНІЙ ТУНЕЛЬ» Ігоря Гусєва (рос.). msio.com.ua. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 31 липня 2017. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |lang= та |language= (довідка); Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  40. ↑ Одесскому отделению союза художников — 70 лет. vo.od.ua (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  41. ↑ Арсенал: история одного разоружения. ART Ukraine (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  42. ↑ В центральном доме художника можно увидеть… Штирлица с обезьянкой на руках и инопланетян... fakty.ua (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  43. ↑ "Академия холода" - Выставочные залы Одесского художественного музея. ofam.od.ua (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  44. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — с. 164—167
  45. ↑ KARAS GALLERY - KARAS GALLERY. web.archive.org (рос.). 11 квітня 2017. Архів оригіналу за 11 квітня 2017. Процитовано 10 липня 2020. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  46. ↑ Фестиваль "Два дня і дві ночи" 1998. anm.odessa.ua. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 10 липня 2020.
  47. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — c. 92 — 93
  48. ↑ KARAS GALLERY - KARAS GALLERY. web.archive.org (рос.). 11 квітня 2017. Архів оригіналу за 11 квітня 2017. Процитовано 10 липня 2020. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  49. ↑ Two days and two nights. anm.odessa.ua (укр.). 1996. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 10 липня 2020.
  50. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — c. 90 — 91
  51. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — c. 79
  52. ↑ Художественный журнал N 29. old.guelman.ru (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  53. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — c. 68 — 69
  54. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — c. 62
  55. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — c. 65
  56. ↑ Портфоліо . Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — c. 60
  57. ↑ top10_kiev (22 березня 2010). Новейшая история украинского искусства. Point Zero. top10_kiev (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  58. ↑ "После модернизма - 2" - Выставочные залы Одесского художественного музея. ofam.od.ua (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  59. ↑ "После модернизма..." - Выставочные залы Одесского художественного музея. ofam.od.ua (рос.). Процитовано 10 липня 2020.
  60. ↑ Інтерв'ю: Олександр Соловйов про виставку-ярмарку Fine Art Ukraine 2013 і Всесоюзну виставку молодих художників 1988 року. Elle (рос.). 14 лютого 2013.
  61. ↑ а б Біографія - Василь Рябченко (англ.). Процитовано 9 серпня 2017.
  62. ↑ Удмуртський республіканський музей образотворчих мистецтв. Василь Рябченко "Залякування" (рос.). www.urmii.ru.
  63. ↑ Василь Рябченко, «Молитва» — Музей сучасного мистецтва України [Архівовано 2017-07-28 у Wayback Machine.] // http://modern-museum.org.ua
  64. ↑ Василь Рябченко (рос.). msio.com.ua. Архів оригіналу за 28 липня 2017. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |lang= та |language= (довідка); Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  65. ↑ Рябченко Василь — Grynyov Art Collection. Grynyov Art Foundation (укр.). Процитовано 10 липня 2020.
  66. ↑ Василь Рябченко – NT Art gallery. nt-art.net. Процитовано 10 липня 2020.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  1. Музейне зыбрання «Українське сучасне мистецтво 1985—2015 з приватних колекцій» / Мистецький Арсенал — Київ, 2015. — c. 52 — 53
  2. Contemporary ukrainian artist. — Родовід, 2012. — c. 136—143
  3. Міф. Українське Бароко / Національний художній музей України. — Київ, 2012. — c. 39, 161
  4. Всеукраїнське трієнале живопису, Київ — 2010 / Національна спілка художників України. — 2010. — c. 37
  5. Українська Нова Хвиля / Національний художній музей України. — Київ, 2009. — c. 164—171
  6. Візуальне мистецтво. Від авангардних зрушень до новітніх напрямків. Розвиток візуального мистецтва України ХХ-XXI століття. — Інститут проблем сучасного мистецтва. — Київ, 2008. — с. 119
  7. Сучасне мистецтво часів незалежності України: 100 імен. — Мысль. — 2008. — с. 536—539, с. 640 
  8. Одеська обласна організація Національної спілки художників України. — Grafikplus, 2006. — c. 117
  9. Прощавай, зброє / Мистецький Арсенал. — Київ, 2004. — с. 67, 121
  10. Портфоліо. Мистецтво Одеси 1990-х. Збірник текстів / Центр сучасного мистецтва Сороса-Одеса. — Одеса, 1999. — с. 13, 15, 22, 24-26, 36, 52-53, 60-65,164-167, 294—301, 312
  11. Ukrainian art 1960s — 1980s. — Soviart. — Mammens Bogtrykkeri A/S. — c. 9 — 20. c. 88 — 89

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рябченко_Василь_Сергійович&oldid=44211891