Помори
Помори Поморы | |
---|---|
![]() Помори, світлина кінця XIX - початку ХХ ст. | |
Кількість | понад 10 тис. чол. (оцінка) |
Ареал | ![]() Архангельська область, Мурманська область, Республіка Карелія |
Близькі до | росіяни, слов'яни, заволоцька чудь |
Входить до | Субетнічні та етнографічні групи росіянd ![]() |
Мова | російська мова, одна з поморських говірок[ru] |
Релігія | старообрядництво, православ'я, слов'янськие язичництво |
Помо́ри (рос. помо́ры) — невеликий за чисельністю слов'янський етнос у Росії.
Помори — мешканці узбережжя Білого моря, яке здавна отримало назву Помор'я. Власне від цього топоніму і походить на тверде переконання вчених-етнографів етнонім помори.
Помори проживають у північно-західних областях (Архангельська і Мурманська області) і автономіях (Республіці Карелія, Республіка Комі) сучасної Російської Федерації.
Оскільки за СРСР (і частково у сучасній Росії) за поморами не визнавалося окремої етнічності, про чисельність поморів можна судити лише оціночно. Безсумнівним позитивом є включення поморів у перелік етній під час останнього за часом (2002 рік) перепису населення РФ. Згідно з його даними, поморами себе назвали 6571 осіб, з них у Архангельській області — 6295 осіб, у Мурманській області — 127 осіб.[1]. Оціночно кількість поморів сягає понад 10 тисяч осіб.
На даному етапі, помори одна з етнографічних груп росіян.
Говір поморів — одна з поморських говірок російської мови. Характерними ознаками поморських говірок є:
- окаюча говірка і довгота голосних у фонетиці.
- багато специфічних слів, в тому числі успадкованих від давньоруської мови, які ріднять поморську з українською, російською та білоруською мовами; наявність численних новотворів, зокрема пов'язаних з природними умовами і господарською діяльністю поморів, а також фіно-угорських субстратів в різноманітних проявах: лексиці, акценті, фонетиці тощо, з (мов кольських саамів, карельської мови) і скандинавських (норвезька, шведська) мов у лексиці.
- деякі особливості у творенні дієслівних форм, вибіркове вживання аористу[2].
За віросповіданням більшість поморів традиційно були старовірами, зараз — православні Російської православної церкви. Раніше серед поморів побутувала і так звана древлєправославна поморська церква[3].
Щодо походження поморів сьогодні існують дві діаметрально протилежні думки. Одну обстоюють нечисленні представники поморської інтелігенції — згідно з нею помори є автохтонами на Північному Заході сучасної Росії, більше того за походженням навіть не слов'янами, а слов'янізованими (русифікованими) нащадками давнього народу чудь[4][5]. Які закріплялися за погостами (карели, саами, вепси), та з часом синтезувались у поморів через християнізацію.
Генетичні дослідження останнього часу надали вагомих аргументів цій теорії, оскільки згідно з ними північні росіяни значно відрізняються від усіх інших і дуже схожі на сусідні фіно-угорські народи. Традиційна версія наполягає на тому, що помори походять від слов'ян, що селилися з ХІ століття на південно-західному і південно-східному узбережжі Білого моря (Помор'я). Однак, звичайно, не варто відкидати так званої компромісної точки зору на предмет етногенезу поморів, за якою помори — це сплав різних культурних традицій, як місцевих поморських, так і прийшлих, російських. На користь існування чудинів, чуді доволі сильним аргументом є народна творчість саамів і карелів регіону, яка містить численні згадки про боротьбу з цим
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/3/3d/Pomor.jpg/146px-Pomor.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/3/3d/Pomor.jpg 2x)
загадковим народом. Нарешті, варто згадати і про теорію північно-руської народності славетного російського вченого Дмитра Зеленіна, яка підтверджує архаізацію північно-руського типу у переселенців до Помор'я після остаточного зруйнування державних утворень Північної Русі (Псковське князівство і Новгородська республіка) у XV столітті.
Помор'я було данницькою територією, пізніше колонією Новгородського князівства, за чиї території постійно велися локальні війни між Новгородом і Швецією. Після зруйнування Новгородського князівства і включення його до свого складу Московської держави у 1478 році Помор'я стає частиною Московської держави.
У XVI—XVII століття помори відіграли значну роль в освоєнні півночі майбутьної Російської імперії — на вітрильниках коч вони відвідували полярні райони, острови Колгуєв, Нова Земля (поморська назва Матка), Шпіцберген (поморська назва Ґрумант), на схід сягали північного Сибіру, де поклали поч��ток місту Мангазея. Помори здійснювали плавання, що могли тривати місяцями; на відміну від норвежців їхні човни мали властивості криголамів. Саме помори першими дослідили Баренцеве і Охотське (поморська назва Ламське) моря, відкривши північний шлях до Сибіру. Мореплавську майстерність поморів свого часу високо оцінив Вітус Беринг.
За пізнього Середньовіччя Московія активно закріплюється на Помор'ї — будуються численні фортеці: Кола — одна з перших поморських фортець; Архангельськ, заснований у 1584 році, перетоврився на головний поморський осередок, тут діяли найважливіший рибний ринок і порт для експорту деревини; Мурман (пізніше Мурманськ), що став одним з найбільших портів Північної Європи і чиє процвітання тривало аж до кінця XVIII століття. У цей же час засновуюються православні монастирі (найвідоміший Соловецький монастир було засновано у 1436 році), які крім релігійних відігравали оборонні функції й водночас були великими землевласниками. Запроваджується погостна система, яка затрималася в цій частині Російської імперії найдовше і навіть діяла ще впродовж 70 років опісля у затвердженій 1708 року Архангельській губернії.
Північна війна 1700—1721 років надовго закріпила паритет сил у регіоні. Російська імперія зміцнила позиції у Помор'ї і розпочала активне промислове освоєння краю.
Російські переселенці у Помор'ї користалися з деяких привілеїв — звільнялися на певний період від оподаткування, мали право на вільну торгівлю з іноземцями, а з 1764 року стають т. зв. державними селянами, відтак вони не зазнали гноблення кріпосного права.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/ec/Gorskii_03961u.jpg/285px-Gorskii_03961u.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/ec/Gorskii_03961u.jpg/380px-Gorskii_03961u.jpg 2x)
Усе це, а також неможливість у Помор'ї займатись землеробством через природні і кліматичні умови спричинили створення неповторної поморської господарської культури. У поморів розвинулось риболовецько-промислове господарювання. Серед них було багато заможних підприємців і торговців (купців), що скопили цілі статки на мореплавстві, будуванні суден, заготівлі деревини, морському рибальстві, морській торгівлі тощо.
Помор'я постійно було місцем висилки неугодних царату діячів, як росіян, так і представників інших національностей, в тому числі і українців.
Зокрема, сюди на початку XVIII століття було заслано чимало прихильників гетьмана Івана Мазепи. А у період 1776-1803 років за правління Катерини II бранцем Соловецького монастиря був останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський. Пізніше, у XIX столітті у поморське заслання вирушили члени таємного Кирило-Мефодіївського братства.
Протягом XIX століття у Помор'ї бурхливо розвиваються капіталістичні відносини. Регіон у цей час більше нагадує норвезькі провінції Телемарк і Сетесдал, ніж центральні райони Росії.[6]
Поморський регіон на початку XX століття бурхливо розвивається — процвітають морські промисли (рибальство і забій морського звіра) і торгівля (один з найвідоміших у Росії Маргаритинський ярмарок). Навіть після революції 1917 року ще деякий час Помор'я являло «оазу благополуччя», але вже незабаром, на початку 20-х років XX століття, як і всюди в СРСР, починаються будівництво колгоспної системи, відтак колективізація, репресії та розкуркулювання заможного селянства. У середовищі поморів було немало постраждалих від репресивної економічної політики перших п'ятирічок Країни Рад. В цей час Соловецький монастир перетворено на горезвісний ГУЛАГ, де серед інших утримувалося чимало діячів української інтелігенції. Дармову силу в'язнів радянських концтаборів на початку 1930-х років використовували на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. У період Другої світової війни на території Помор'я частково відбувалися воєнні дії.
У повоєнний час в СРСР провадиться уніфікація поморського населення, помори не визнаються окремою етнічною групою. Лише наприкінці 1980 — на початку 1990-х років місцеві інтелігенція і влада вперше за дуже тривалий час ставлять питання про визнання поморів окремою етнічною одиницею. Навіть у сучасній Російській федерації Міністерство регіонального розвитку РФ відмовляє Національно-Культурній автономії поморів у включенні поморів у Єдиний перелік корінних малочисельних народів Росії[7], попри оскаржування таких дій з боку самих поморів. Офіційно ж — це відомство заявляє про готовність підготувати комплексний план соціально-економічного і етнокультурного розвитку російських поморів[8].
Основні заняття поморів традиційно пов'язані з морем — вилов тріски на Мурмані, забій морського звіра (тюлені, моржі, білий ведмідь), промислове рибальство у Білому морі (сьомга, оселедець). Чимало поморів були капітанами суден, були і власники човнів. Тут же, у Помор'ї, будували і ремонтували судна. Помори також вправні гандлярі, які нерідко вели торгові справи з іноземними партнерами (норвежцями, шведами, німцями і навіть англійцями). Крім морських промислів, було розвинуте солеваріння.
У той час, як чоловіки перебували на промислах, жінки опікувалися домашнім хазяйством — зазвичай родина тримала худобу (корів, коні, вівці). Умови життя поморів в цілому нагадували побут північно-норвезьких селян-рибалок[6].
У поморів здебільшого великі родини, які об'єднувалися у основу соціальної організації — сільську общину (так званий мир).
Для ведення спільної промислової діяльності чоловіки-помори вступали до артілей (поморське орті́ль). Як форма безкоштовної колективної допомоги була поширена толока (поморське по́мочь).
Зазвичай поселення (погости) помори засновували біля гирла річок, з вуличним (одна довга вулиця дворів) або без чіткого планування.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/4e/Malye_Korely.jpg/300px-Malye_Korely.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/4e/Malye_Korely.jpg/400px-Malye_Korely.jpg 2x)
Ще Д. Зеленін зазначав, що регіон Північного Заходу Росії є яскравим виразником північно-руської культури, зокрема і в архітектурі — це шатрове будівництво (у поморів так званий дерев'яний верх, конус). У Помор'ї воно сягнуло вершин майстерності. Відомі дуже значні заввишки дерев'яні споруди шатрового зодчества і притому дуже стійкі, цілі комплекси таких споруд (Соловки, Кижі). Пізніше шатрові традиції дерев'яної архітектури перейшли у російське кам'яне зодчество, ставши характерним російським архітектурним стилем.
Ще одна традиція поморського будування, яка, до речі, більше ніде в Росії не фіксується, — це огорожі з похилих жердин (йози), натомість, знаходить відповідність у культурі скандинавських країн та вепсів і колишніх територіях вепсів. Такими загорожами обносили не будинки, а пасовиська від лісових звірів.
Національна одіж поморів або дуже схожа, або й повністю ідентична одягу сусідніх північних народів — комі-зирян та ненців, що продиктовано в першу чергу кліматичними передумовами і схожістю культур і ведення господарства.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/3/36/Rich_pomor_woman.jpg/240px-Rich_pomor_woman.jpg 1.5x, //upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/3/36/Rich_pomor_woman.jpg 2x)
За основні матеріали для виготовлення одягу правили шкури пушного і морського звіря, свійської худоби і овеча вовна.
Зимовий костюм помора складався з верхнього одягу з оленячого хутра, який являв собою сорочку, до якої окремо пришивали каптур і рукава (малиця, її також носили і жінки́), підперезаний ремінем з ножнами, на ногах — водостійкі довгі з високою халявою під стегна шкуряні панчохи з підв'язками (бахіли), як головний убір — хутряна шапка-вушанка у вигляді круглого шолома з довгими, аж до пояса ву́хами (цебака). Ідучи на промисел і у сильні морози поверх малиці надягали совік — верхній одяг з оленячої шкури навиворіт, який одягався через голову, також з каптуром.
Літній костюм поморів близький до північноросійського, але з особливими деталями — у чоловіків суконна або вовняна видовжена сорочка з високим коміром (бузурунка), поверх неї зазвичай безрукавка, у жінок — верхній одяг з лямками на зразок сарафана поверх сорочки і численних пишних спідниць. Літнє взуття — на зразок капців, з цільного обміру шкури без окремої підошви (струсні).
Традиційно основу раціону поморів складали рибні і м'ясні продукти. Їх споживали смаженими, вареними, в'яленими і мороженими. З напоїв традиційно вживали молоко, як оленяче, так і у пізніший час коров'яче, тощо.
Зерно і зелень (до XIX століття) були привозними. Придбати продукти можна було на численних ринках поморських міст. Починаючи з другої половини XIX століття з приміських поселень їх щоденно підвозили на ринки торговці. Цукор став відомий поморам не раніше XVIII століття.
Споживання яєць в силу дорожнечі було обмеженим. На свята (раніше тільки раз на рік — на Різдво) поморські господині пекли з борошна козулі — солодкі пряники.
- ↑ Перепис населення в Росії 2002 року (рос.). Архів оригіналу за 1 лютого 2013. Процитовано 27 квітня 2008.
- ↑ Особливості поморської мови (го́ворі). Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
- ↑ Традиційна поморська віра. Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
- ↑ Поморье - кто такие поморы?. Архів оригіналу за 11 травня 2008. Процитовано 27 квітня 2008.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б Ким були помори ? - Стаття норвезького журналіста Кароліне Серк-Хансен. Архів оригіналу за 6 травня 2005. Процитовано 27 квітня 2008.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 лютого 2009. Процитовано 27 квітня 2008.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 лютого 2009. Процитовано 27 квітня 2008.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Помор'я — сайт, цілком присвячений поморській історії та культурі (рос.)
- Герасименко Є. Чому помори співали українські билини? [Архівовано 23 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Кольскі карти [Архівовано 14 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Ким були помори ? — Стаття норвезького журналіста Кароліне Серк-Хансен (рос.)