Перейти до вмісту

Пойченко Михайло Іванович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пойченко Михайло Іванович
рос. Михаил Иванович ПОЙЧЕНКО
Дата народження1 листопада 1909(1909-11-01) або 1909
Місце народженняФурманівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія або Херсонська губернія, Російська імперія
Дата смерті16 червня 1992(1992-06-16) або 1992
Місце смертіКиїв, Україна
Громадянство Російська імперія
 СРСР
 Україна
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії
Професіякінооператор
ЗакладУкраїнська студія хронікально-документальних фільмів
ЧленствоНаціональна спілка кінематографістів України
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За трудову доблесть» медаль «За оборону Кавказу»
заслужений діяч мистецтв УРСР
IMDbID 1865380; ID 12534580

Михайло Іванович Пойченко (1 листопада 1909, Фурманівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 16 червня 1992, Київ) — радянський і український кінооператор документального кіно. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988). Член Спілки кінематографістів СРСР (1962).

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Народився 1 листопада 1909 року у с. Фурманівка (нині Кіровоградської області) у селянській родині.

У 1930 році закінчив 2 курси заочного відділення Київського робітфаку.

У 1929—1933 роках навчався на заочному відділенні операторського факультету Державного технікуму кінематографії (ДІКу).

У 1936—1940 роках — асистент-оператор, з 1941 — оператор Краснодарського корпункту Ростовської студії кінохроніки.

Фронтовий кінооператор у роки німецько-радянської війни. Оператор кіногруп Південного, Північно-Кавказького, 2-го Білоруського, 2-го Українського фронтів. Його фронтові сюжети використано у серіалі «Велика Вітчизняна війна» (1978–1980).

У 1945—1950 роках — оператор Литовської студії кінохроніки, у 1950—1957 роках — оператор Ростовської студії кінохроніки.

Був членом Спілки кінематографістів УРСР. Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України.

Помер 16 червня 1992 року у Києві.

Михайлу Пойченку присвячено документальний фільм «Сорок років по тому» (1984; режисери: П. Гіржман, В. Шкляревський).

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • «Співак народу» (1937);
  • «Комсомольці» (1943);
  • «Визволення Новоросійська» (1943);
  • «Битва за Севастополь» (1944);
  • «Кавказ» (1944);
  • «Перемога на Правобережній Україні» (1944, у спіавт.; реж. О. Довженко), Ю. Сонцева, Я. Авдієнко);
  • «Звільнена Чехословаччина» (1945);
  • «На австрійській землі» (1946);
  • «Радянська Литва» (1950);
  • «Живи, Україно!» (1957, у співавт. з І. Кацманом, О. Ковальчуком, Ф. Камінським);
  • «В сім'ї єдиній» (1958);
  • «Україна. 1960» (1960, у співавт.);
  • «Володимир Гургаль» (1961);
  • «Чарівники» (1962);
  • «Здрастуйте, Ганно Дмитрієвно!» (1964);
  • «Кораблі не вмирають» (1965, у співавт. Перша премія зонального огляду. Ленінград, 1966);
  • «Люди, смаки, час» (1968);
  • «Між вільними вільна» (1970);
  • «Україна, земля, люди» (1970);
  • «Обличчям до вогню» (1971, Диплом Всесоюзного кінофестивалю фільмів на робітничу тему, Горький, 1972);
  • «Поема про донецький край» (1974, у співавт.);
  • «П'ять пісень про комуністів» (1975, Спеціальна премія журі IX Всесоюзного кінофестивалю. Фрунзе, 1976);
  • «На всю широчінь душі» (1975, Почесний диплом журі XIX Міжнародного кінофестивалю. Лейпциг, 1976);
  • «Місто робітничої слави» (1976);
  • «Марія з Малої землі» (1980, у співавт.);
  • «Головиха», «Гончар», «Без строку давності» (1981);
  • «Балада про лісовий фронт» (1986);
  • «Іван Франко і світова культура» (1987).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами та медалями, серед яких[1]:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Создатели фронтовой кинолетописи, 2016.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Михаил Пойченко. csdfmuseum.ru (рос.). Музей ЦСДФ. Архів оригіналу за 19 липня 2023. Процитовано 6 серпня 2023.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пойченко_Михайло_Іванович&oldid=40108585