Перейти до вмісту

Патті Пейдж

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Патті Пейдж
англ. Patti Page
Основна інформація
Повне ім'яангл. Clara Ann Fowler
Дата народження8 листопада 1927(1927-11-08)[1][2][…]
Місце народженняКлермор, Оклахома
Дата смерті1 січня 2013(2013-01-01)[1][2][…] (85 років)
Місце смертіЕнсінітас, Каліфорнія
Причина смертіхвороба
ПохованняКаліфорнія
Роки активності1946 — 2012
Громадянство США
Професіїспівачка, авторка-виконавиця, студійна виконавиця
ОсвітаWebster High Schoold
Співацький голосконтральто
Інструментивокал[d]
Жанритрадиційна попмузика і кантрі
ПсевдонімиPatti Page
ЛейблиMercury Records, Columbia Records, Epic Records і Philips Recordsd
Нагороди
last.fm/music/Patti+Page/
CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пейдж.

Патті Пейдж (англ. Patti Page; справжнє ім'я: Клара Енн Фаулер, 8 листопада 1927(19271108) — 1 січня 2013) — американська співачка, зірка естради 1950-х років, за понад п'ять десятиліть творчої діяльності продала у світі більше 100 мільйонів платівок[4].

Пейдж підписала контракт з Mercury Records в 1947 і стала першою знаменитою співачкою цього лейбла, почавши своє сходження у хіт-парадах з пісні «Confess» (1948). Перший великий успіх приніс їй в 1950 році сингл-бестселер «With My Eyes Wide Open, I'm Dreaming».

У період з 1950 по 1965 Пейдж випустила 14 хітів-«мільйонників». Найвідомішим з них залишається «Tennessee Waltz»: записана в 1950 році, пісня протрималася 13 тижнів на вершині списків «Біллборда» (тоді — Billboard's Best-Sellers List)[5], стала одним з бестселерів XX століття, і одним з двох офіційних гімнів штату Теннессі. На вершину американського хіт-параду піднімалися і три інших її сингли початку 1950-х років: «All My Love (Bolero)», «I Went to Your Wedding» і «(How Much Is That) Doggie in the Window»[6].

На відміну від багатьох популярних естрадних виконавців 1950-х років, відтиснутих на узбіччя зірками рок-н-ролу, Патті Пейдж не здала позицій. Збагативши свій стиль мотивами музики кантрі, вона продовжувала випускати хіти і в 1960-х роках («Old Cape Cod», «Allegheny Moon», «A Poor Man's Roses (Or a Rich Man's Gold)», «Hush, Hush, Sweet Charlotte»). Сингли Патті Пейдж з'являлися в кантрі-чартах «Біллборда» аж до 1982. У 1997 Пейдж була введена в Зал музичної слави штату Оклахома[6].

Співачка записала 50 альбомів, а також 19 золотих і 14 платинових синглів.

Померла в будинку для літніх людей у штаті Каліфорнія на 86-му році життя. Причиною смерті співачки стала серцева недостатність.[7]

У лютому 2013 року їй мали вручити премію «Греммі» за заслуги в галузі музики. Організатори премії оголосили, що нагорода буде присуджена виконавиці посмертно.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Патті Пейдж (справжнє ім'я Клара Енн Фаулер) народилася 8 листопада 1927 року в Клерморі (штат Оклахома, США) у великій та бідній родині залізничника. Мати і старші сестри Енн працювали складальницями на бавовняній плантації. Багато років потому співачка згадувала, що у будинку не було електрики, і після настання темряви вона не мала можливості навіть читати.

Енн навчалася у середній школі Д��ніела Вебстера (Daniel Webster High School) в Талсі, яку закінчила у 1945 році.

У 18 років Фаулер стала регулярно виступати в радіопрограмі станції KTUL (Талса, Оклахома), спонсором якої була молочна компанія «Page Milk Company». Саме на честь останньої співачку початківицю стали представляти в ефірі як Патті Пейдж (Patti Page). У 1946 році саксофоніст і менеджер оркестру Джек Раель, який приїхав в Талсу заради одного концерту, почув Пейдж по радіо і одразу запропонував їй увійти до складу свого оркестру «Jimmy Joy Band». Пізніше, залишивши оркестр, Раель став персональним менеджером співачки.

У 1947 році Пейдж підписала контракт з «Mercury Records» і стала першою знаменитою співачкою цього лейблу.

Свій перший синґл, пісню «Confess», Патті Пейдж записувала у 1947 році під час страйку, тому не виявилося виконавців, які могли б додати бек-вокал до її вокальній партії. За згодою лейбла співачка вирішила записати вокал методом накладання. Завдання було здійснено продюсером Мітчем Міллером, що працювали в «Mercury Records» і знайомим з цією технологією. Таким чином Патті Пейдж стала першою попвиконавицею, яка випустила платівку із записом багаторазово накладеного вокалу.

Пізніше метод був використаний багаторазово в найпопулярніших її платівках 1950-х років, з цієї причини ім'я співачки класифікувалося у чартах як назва гурту, причому в одному випадку, коли вона заспівала чотирма голосами, як «The Patti Page Quartet». У 1948 році «Confess» піднявся до 12 сходинки в списку «Billboard Best-Sellers». За ним пішли ще чотири релізи в 1948—1949 роках, з яких у двадцятку увійшли «So in Love і Money», «Marbles, and Chalk».

У 1950 році Пейдж випустила свій перший бестселер, тираж якого перевищив мільйон: «With My Eyes Wide Open, I'm Dreaming». За ним пішов All My Love (Bolero), що став її першим чарттоппером в «Біллборді»: синґл п'ять тижнів очолював списки. У тому ж році гітами стали синґли «I Dont Care If the Sun Dont Shine і Back in Your Own Backyard».

Наприкінці 1950 року вийшов Tennessee Waltz: він піднявся на першу сходинку і ознаменував найбільше комерційне і творче досягнення в кар'єрі співачки, протримавшись на вершині хіт-параду 13 тижнів. До кінця 1950-х років пісня розійшлася більш ніж 7-мільйонним накладом, ставши згодом одним з найвидатніших американських бестселерів усіх часів. У 1983 році пісня прозвучала у фільмі «Справжні чоловіки» (The Right Stuff).

У 1951 році послідувала серія гітів: «Would I Love You» (Love You, Love You), «Mockin 'Bird Hill» (кавер-версія гіта Леса Пола і Мері Форд), «Mister and Mississippi», «And So to Sleep Again» та перший студійний альбом «Folk Song Favorites». У 1952 році Патті Пейдж втретє піднялася на вершину американського гіт-параду з «I Went to Your Wedding». Увійшли в чарти і три інших сингли Пейдж: «Come What May, Once In a While і Why Dont You Believe Me».

У 1953 році Патті Пейдж записала для альбому дитячих пісеньок, гумористичну композицію Боба Мерілла (How Much Is That) Doggie in the Window і з нею в четвертий раз піднялася на вершину чартів. За нею послідували хіти Changing Partners, Cross Over the Bridg, Steam Heat і Let Me Go Lover.

Патті Пейдж регулярно з'являлася в телепрограмах, у неї з'явилися і авторські телепрограми: Scott Music Hall (NBC, 1952-53), серія програм для Oldsmobile під назвою The Patti Page Show (1955), The Big Record (CBS, 1957-58) і The Patti Page Olds Show (ABC, 1958-59). У 1960 році Пейдж дебютувала на кіноекрані у фільмі Elmer Gantry, потім знялася в Boys Night Out, також записавши пісню для саундтрека.

У 1961 році Пейдж повернулася в чарти з хітами Youll Answer to Me і Mom and Dads Waltz; останній успіх в Billboard Pop Chart приніс їй сингл Hush … Hush Sweet, Charlotte (1965) з однойменного фільму. Незадовго до цього Пейдж підписала контракт з Columbia Records, її сингли входили в чарт Hot Adult Contemporary: мали успіх, зокрема, кавер-версії You Can't Be True, Dear, Gentle On My Mind і Little Green Apples — з нею Пейдж в останній раз увійшла в основний американський хіт-парад.

Після повернення в Mercury Records в 1970 році в репертуарі Пейдж стали переважати кантрі-кавери, а альбом 1971 Id Rather Be Sorry складався з одних тільки кантрі-номерів.

Потім у кар'єрі Патті Пейдж настала пауза; вона повернулася до активної музичної діяльності лише в 1980 році, коли стала записуватися на Plantation Records.

У 1988 році Пейдж дала концерт у Нью-Йорку, де до цього не з'являлася 20 років. Її виступ в Ballroom було тепло зустрінутий критикою. У 1990-х роках вона заснувала власний лейбл звукозапису CAF Records. Приблизно в цей же час переїхала в Сан-Дієго (Каліфорнія). У 1998 році вийшов її перший концертний альбом Live at Carnegie Hall: The 50th Anniversary Concert, що отримав Греммі в категорії Best Traditional Pop Vocal Performance.

1 січня 2013 Патті Пейдж померла в старечому будинку в штаті Каліфорнія на 86-му році життя. Причиною смерті співачки стала серцева недостатність.

Дискографія

[ред. | ред. код]

Альбоми

[ред. | ред. код]
  • 1951 — Folksong Favorites
  • 1954 — And I Thought About You
  • 1954 — Just Patti
  • 1954 — Patti Sings for Romance
  • 1954 — Patti's Songs
  • 1954 — So Many Memories
  • 1954 — Song Souvenirs
  • 1955 — Christmas with Patti Page
  • 1955 — I've Heard That Song Before Mercury
  • 1955 — Indiscretion
  • 1955 — Let's Get Away from It All
  • 1955 — Patti Page on Camera
  • 1955 — Romance on the Range
  • 1955 — The Waltz Queen
  • 1955 — Three Little Words
  • 1956 — I'll Remember April
  • 1956 — In the Land of Hi Fi
  • 1956 — Manhattan Tower
  • 1956 — Music for Two in Love
  • 1956 — My Song
  • 1956 — Page 1
  • 1956 — Page 2
  • 1956 — Page 3
  • 1956 — Page 4
  • 1956 — The East Side
  • 1956 — The Voices of Patti Page
  • 1956 — You Go to My Head
  • 1959 — The West Side
  • 1960 — Just a Closer Walk with Thee
  • 1960 — Patti Page Sings and Stars in 'Elmer Gantry'
  • 1961 — Country & Western Golden Hits
  • 1962 — Go on Home
  • 1962 — Sings Golden Hits of the Boys
  • 1963 — Patti Page on Stage
  • 1963 — Say Wonderful Things
  • 1963 — The Singing Rage
  • 1964 — Blue Dream Street
  • 1964 — The Nearness of You
  • 1965 — Hush, Hush, Sweet Charlotte
  • 1968 — Gentle on My Mind
  • 1970 — Stand by Your Man
  • 1971 — I'd Rather Be Sorry
  • 1993 — Christmas with Patti Page
  • 1998 — Live at Carnegie Hall: The 50th Anniversary Concert
  • 1998 — Allegheny Moon
  • 1998 — Love After Midnight[8].

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • 1960 : «Елмер Гантрі» / (Elmer Gantry) — Сестра Рахіль
  • Dondi (1960)
  • Boys' Night Out (1962)
  • 2004: The Patti Page Video Songbook
  • 2004: Patti Page — Sings the Hits
  • 2005: In Concert Series: Patti Page

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #134478983 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Patti Page still is a 'Singing Rage'. South Coast Today. 17 лютого 1999. Архів оригіналу за жовтень 18, 2015. Процитовано 23 липня 2008.
  5. ↑ Spirus-Temporis.com (англійською) . Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 23 липня 2008.
  6. ↑ а б John Bush (2008). Patti Page. Allmusic. Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 10 вересня 2009.
  7. ↑ Померла легенда американської естради
  8. ↑ Patti Page. Discography (англійською) . Архів оригіналу за 7 квітня 2012. Процитовано 10 вересня 2009.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Патті_Пейдж&oldid=43346690