Матіас Кастрен
| Матіас Кастрен | ||||
|---|---|---|---|---|
| Matthias Castrén | ||||
 Матіас Кастрен | ||||
| Ім'я при народженні | Matthias Alexander Castrén | |||
| Народився | 2 грудня 1813 с. Тервола (Фінська Карелія) | |||
| Помер | 7 травня 1853 (39 років) Гельсінки ·туберкульоз  | |||
| Громадянство |  Російська імперія | |||
| Національність | фін | |||
| Діяльність | вчений-лінгвіст, філолог та етнограф | |||
| Сфера роботи | мовознавство і філологія | |||
| Alma mater | Гельсінський університет і Гельсінський університет[d] | |||
| Заклад | Гельсінський університет і Гельсінський університет[d] | |||
| Мова творів | німецька | |||
| Роки активності | 30—50-і роки XIX ст. | |||
| Напрямок | угрознавство, алтаїстика | |||
| Рід | Castrénd | |||
| Батько | Kristian Castrénd | |||
| У шлюбі з | Natalia Castrénd | |||
| Діти | Robert Castrénd | |||
|
| ||||
 Матіас Кастрен у Вікісховищі | ||||
Ма́тіас Кастре́н (швед. Matthias Alexander Castrén, повне ім'я — Матіас Александр Кастре́н; 2 грудня 1813 року — 7 травня 1853 року) — фінський вчений-лінгвіст, філолог та етнограф, який своїми працями фактично поклав початок науковому дослідженню низки угрофінських народів Північної Європи й Західного Сибіру (саами, комі, марійці, обські угри — ханти і мансі), а також ненців, кетів тощо.
Матіас Кастрен народився 2 грудня 1813 року в селищі Тервола (Кемська Карелія) в багатодітній родині лютеранського пастора, шведськомовного фіна. Коли Матіасу було 12 років, у 1825 році, помер його батько, і за допомогою дядька Матіас Кастрен вирушив до Оулу, де вчиться у школі. Вже змалку Кастрен заробляв собі на життя вчителюванням, навчаючи молодших віком дітей.
У 1828 році Матіас Кастрен вступив до Александрівського університету в Гельсінки. Спочатку Кастрен присвятив себе вивченню грецької та давньоєврейської мов, маючи намір, як і батько, податися до церкви. Та згодом майбутній засновник угрознавства втягнувся і цілком присвятив себе дослідженням фінської та інших фіно-угорських мов, фольклору та міфології фіно-угрів.
По закінченні університету для Кастрена стало очевидною необхідність безпосереднього вивчення неписемних і маловідомих на той час угро-фінських народностей Російської імперії. Саме тому в 1838 році для збору матеріалів з етнографії та мов цих народів він разом зі своїм університетським товаришем доктором Ернстрьомом (Dr. Ehrström) здійснив свою першу наукову поїздку — Лапландією. У наступному, 1839 році коштом Фінського Літературного товариства він вирушив до Карелії. Плодом цих перших мандрівок Кастрена стала його перша дисертація «Про спорідненість відмінків фінської, естонської та саамської мови».
У 1841 році Матіас Кастрен видав шведський переклад фінського епосу Калевала, оригінал якого у 1835—1836 роках опублікував знаний фінський філолог Еліас Леннрот.
Саме з Леннротом у 1842 році Матіас Кастрен вирушив на Урал у свою першу тривалу наукову мандрівку, яка тривала 3 роки до 1844 року. Протягом цього часу Кастрен вивчав мови і побут та збирав матеріали з фольклору і матеріальної культури як угро-фінів, так і ненців. Результатом його досліджень стала публікація після повернення з експедиції у 1844 році двох монографій «Граматична будова мови зирян» (лат. «Elementa grammatices Syrjaenae») та «Граматична будова мови чемерисів» (лат. «Elementa grammatices Tscheremissae»), присвячених відповідно граматикам ��омі та марійської мов.
Після захисту докторської дисертації в 1845 році Кастрен за дорученням Санкт-Петербурзької академії наук вирушив у своє найтриваліше чотирьохрічне наукове відрядження до Сибіру, що тривало в період 1845—1849 років. За цей час Кастрен зібрав величезну кількість наукових матеріалів, але, на жаль, остаточно підірвав своє здоров'я.
По поверненні з мандрівки, Матіас Кастрен викладав у Гельсінському університеті та опублікував ще дві монографії — у 1849 році дослідження, присвячене хантській мові, «Спроба вивчення мови остяків» (нім. «Versuch einer ostjakischen Sprachlehre»), а в наступному, 1850 році трактат «Про особові афікси в алтайських мовах» (лат. «De affixis personalibus linguarum Altaicarum»).
У 1850 році Кастрен одружився з 19-річною донькою професора Тенґстрьома, з якою мав сина.
Від 1851 року — професор новоутвореної кафедри фінської філології Гельсінського університету.
Кастрен тяжко хворів, та до кінця життя не полишає наукової діяльності, працюючи над словником самодійських мов. Він помер 7 травня 1853 року від сухот.
Після смерті Матіаса Кастрена його наукові праці видавалися в різних країнах і різними мовами.
Зокрема, були видані німецькою роботи, які Кастрен не встиг опублікувати за життя: у 1854 році «Граматика самодійських мов» (нім. «Grammatik der samojedischen Sprachen»), а в наступному 1855 році «Покажчик слів самодійських мов» (нім. «Wörterverzeichnis aus den samojedischen Sprachen»).
Відразу після 1851 року в період з 1852 по 1858 роки побачили світ п'ять томів досліджень Кастрена шведською мовою, розділені хронологічно і тематично:
- Reseminnen från åren 1838—1844
- Reseberättelser och bref åren 1845—1849
- Föreläsningar i finsk mytologi
- Ethnologiska föreläsningar öfver altaiska folken
- Smärre afhandlingar och akademiska dissertationer
Німецький переклад цих праць опубліковано Антоном Шіфнером (Anton Schiefner), який також видав деякі рукописи Кастрена й низку зібраних ним матеріалів. У 1860 році було опубліковано російською «Мандрівку Лапландією, Північною Росією та Сибіром» (рос. «Путешествие по Лапландии, Северной России и Сибири»).
Значно пізніше, вже у ХХ столітті, фінські вчені, зокрема Т. Лехтісало (Lehtisalo), видали праці Кастрена фінською, а також опублікували чимало зібраних ним матеріалів з лінгвістики й фольклору народів Поволжя та Західного Сибіру.
Значення і геній Матіаса Кастрена як у тому, що він фактично фундатор теоретичного угрознавства й вивчення деяких неугорських народів Сибіру, так і в колосальності й виключній цінності зібраного ним матеріалу. Кастрен самотужки створив писемність на латинці для деяких народів — саме його працю використали вже у СРСР, спочатку «створуюючи» абетки для хантів, ненців, а потім переводячи їх у 1930-х роках на кирилицю.
(рос.)
- Шегрен А. Очерк жизни и трудов Кастрена // «Вестник Русского географического общества», 1853, ч. 7, кн. 2. (рос.)
- «Памяти Кастрена». Збірник статей, Ленінград, 1927. (рос.)
- Народы Сибири. Этнографические очерки, М.-Л., 1956. (рос.)
- Токарев С. Этнография народов СССР, М., 1958 (рос.)
