Марк Юліано

Марк Юліано
Особисті дані
Народження	12 серпня 1973(1973-08-12) (51 рік)
	Козенца, Італія
Зріст	187 см
Вага	83 кг
Громадянство	Італія
Позиція	захисник
Юнацькі клуби
	«Кампанья»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1990–1996 «Салернітана» 83 (1) 1992–1993 →  «Болонья» 24 (1) 1993–1994 →  «Монца» 16 (0) 1996–2004 «Ювентус» 187 (7) 2005 «Мальорка» 29 (4) 2006 «Сампдорія» 4 (0) 2006–2007 «Мессіна» 21 (0) 2008 «Равенна» 10 (2) 2010–2012 «Сан Дженезьо» 15 (7)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1998–2002 Італія 19 (1)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 2012–2014 «Павія» (підлітки) 2014–2015 «Латина» (дублери) 2015 «Латина» 2017– «Комо»
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Марк Юліано (італ. Mark Iuliano, нар. 12 серпня 1973, Козенца) — італійський футболіст, що грав на позиції зах��сника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Кавалер ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» (2000).

Провів більшу частину своєї кар'єри у «Ювентусі» в Серії А, з яким він виграв кілька національних (чотириразовий чемпіон Італії та триразовий володар Суперкубка Італії) і міжнародних (володар Суперкубка УЄФА, Міжконтинентального кубка та Кубка Інтертото) трофеїв. Вважається одним з найкращих італійських захисників свого покоління^[1][2]. Також виступав за національну збірну Італії, з якою став фіналістом Євро-2000 і учасником чемпіонату світу 2002 року.

Народився 12 серпня 1973 року в місті Козенца. Вихованець футбольної школи клубу «Кампанья».

У дорослому футболі дебютував 1990 року виступами за команду «Салернітана», в якій провів два сезони, взявши участь у 29 матчах чемпіонату. У сезоні 1992/93 виступав на правах оренди у «Болоньї», після чого ще рік провів в оренді в «Монці». З 1994 року знову став виступати за «Салернітану», де провів ще два роки.

Влітку 1996 року калабрійський захисник став гравцем «Ювентуса» і 15 вересня дебютував у Серії А в матчі проти «Кальярі». Юліано відразу ж зміг взяти участь у тріумфах команди Марчелло Ліппі: в листопаді того ж року клуб виграв Міжконтинентальний Кубок, на початку року наступного — Суперкубок Європи, а за підсумками сезону 1996/97 клуб став чемпіоном Італії^[3]. На початку того дебютного сезону, коли після відходу основих центрбеків П'єтро Верховода і Массімо Каррери Ліппі ще не визначився з новою парою центральних захисників, Юліано порівняно часто потрапляв в основний склад. Але до середини сезону трійка Чіро Феррара-Паоло Монтеро-Серджіо Порріні впевнено застовпила за собою основу і запас в центрі захисту, і Юліано міцно сів на лавку. Втім, у передостанньому 33 турі чемпіонату Італії, коли Ліппі перед фіналом Ліги чемпіонів дав відпочити деяким гравцям основи, Марк Юліано зрівняв рахунок у матчі проти «Аталанти» і, забивши свій перший м'яч за новий клуб, приніс йому двадцять четверте чемпіонство в історії. У лігочемпіонівському фіналі Юліано також провів на полі усі 90 хвилин, проте туринці поступились 1:3 дортмундській «Борусії» і не здобули трофей.

В наступному сезоні, незважаючи на перехід Серджіо Порріні в «Глазго Рейнджерз», Марк Юліано не став частіше з'являтися на полі, оскільки зв'язка Феррара-Монтеро грала відмінно і не потребувала заміни. Так і було протягом усього першого кола, аж до 18 туру Серії А, коли в матчі з «Лечче» важку травму — подвійний перелом гомілкової кістки лівої ноги — отримав Чіро Феррара, вибувши до кінця сезону. Саме Юліано був покликаний замінити Феррару в основі і зробив це дуже якісно. Феррара, спостерігаючи за матчами з трибун і відповідаючи на питання про гру Юве, жартував: «Трохи турбує захист — так, чого доброго, і без мене обійдуться!»^[4].

У тому сезоні Юліано встиг відзначитися у двох найважливіших поєдинках. Першим з них став матч 31-го туру чемпіонату з відстаючим на 2 очки «Інтернаціонале» на «Делле Альпі», матч за скудетто. У другому таймі за безпосередньої участі Юліано сталася пригода, яка згодом стала причиною палких дискусій. Роналду увірвався в штрафну Юве, напоровся на Юліано і впав. Суддя пенальті не дав, захисники «чорно-білих» швидко переправили м'яч Зідану, який проник на половину поля міланської команди і віддав м'яч Дель П'єро, який, в свою чергу, також впав у штрафному майданчику, але цього разу суддя дав пенальті. Незважаючи на те, що Джанлука Пальюка удар Дель П'єро з точки парирував, «Ювентус» той матч виграв і захистив титул чемпіона країни. Другим «матчем сезону» став фінал Ліги Чемпіонів проти мадридського «Реала», який закінчилися для Юліано особисто і «Ювентуса» в цілому не настільки добре. Саме від Юліано м'яч відскочив до югославського форварда мадридців Предрага Міятовича, який і забив єдиний та вирішальний гол у матчі, змусивши туринців вдруге поспільт капітулювати у фіналі Ліги чемпіонів.

Наступний сезон, 1998/99 років, став продовженням кошмару фіналу Ліги Чемпіонів проти «Реала». Вся команда грала слабко, не став винятком і Юліано. Крім того, практично в самому початку сезону Марк отримав серйозну травму і вибув на тривалий час. Сам же «Ювентус» за підсумками сезону зайняв лише 7 місце, і навіть поступився в матчі плей-оф місцем у Кубку УЄФА «Удінезе» (0:0, 1:1). Щоправда, перемога в Кубку Інтертото все ж дозволив команді на наступний сезон взяти участь у другому за престижністю європейському змаганні.

Після провального попереднього сезону в «Ювентусі» з'явився новий тренер — Карло Анчелотті, який змінив стандартну ігрову схему 4-4-2 на 3-5-2, і захисне тріо Монтеро-Феррара-Юліано пропустило рекордно низьку кількість м'ячів у Серії А за новітню історію «Ювентуса» — всього 20. Проте зоряний напад на чолі з Зіданом забив лише 46 м'ячів, що, в кінцевому підсумку, зупинило Стару Синьйору за одне очко від скудетто, а чемпіоном стало «Лаціо».

У сезоні 2000/01 років Анчелотті тасуванням нападників (Дель П'єро, Індзагі, Трезеге, Ковачевич, Фонсека, Еснайдер) істотно підвищив результативність, але це не принесло йому успіху — «Ювентус» забив 61 м'яч (третій результат після чемпіона «Роми» та бронзового призера «Лаціо»), але посів все те ж друге місце в чемпіонаті Італії. А захист теж став другим з 27 м'ячами, поступившись першістю пармезанцям Каннаваро і Тюраму, які пропустили на м'яч менше. Крім того, на початку сезону через травми ветеранів (в тому числі і Юліано) у захисті грали Марко Дзанкі та Ігор Тудор. Дзанкі після серії провальних матчів був відправвлений в оренду, а Ігор Тудор, який чудово зарекомендував себе протягом всього сезону, продовжував надавати серйозну конкуренцію основному тріо центральних захисників, не забуваючи при цьому підключатися до атаки — він забив аж 6 голів, стільки ж, скільки Зідан, і на м'яч більше нападника Ковачевича.

Влітку 2001 року «стару сеньйору» знову очолив Марчелло Ліппі, разом з яким повернулася і схема 4-4-2. Новим складом чемпіонської оборони Ліппі наступних двох років стали Тюрам — праворуч, Феррара і Монтеро в центрі, Пессотто — зліва. Юліано було місце лише на заміні. Але і там він вже не був першим. Щоправда саме Юліано провів увесь матч на Суперкубок Італії 2002 року і допоміг команді виграти трофей.

У наступному сезоні Юліано залишився запасним гравцем. Так на фінал Ліги Чемпіонів 2003 року Ліппі в основу не виставив Пессотто і змістив ліворуч Монтеро, а в пару до Феррари поставив не Юліано, а молодого Тудора. Коли ж хорват ще у першому таймі отримав травму, то Монтеро повернувся в центр, а Тудора змінив Бірінделлі, який і закрив ліву бровку. Цей фінал «Ювентус» знову програв, цього разу у серії післяматчевих пенальті, через що Юліано так і не зміг з трьох спроб виграти найпрестижніший європейський трофей. Проте вже за кілька місяців туринці взяли реванш у «Мілана» за поразку у фіналі Ліги чемпіонів, здолавши їх також у серії пенальті в матчі на Суперкубок Італії, в якому Юліано взяв безпосередню участь.

Сезон 2003/2004 років став найгіршим в історії захисту Юве за багато десятиліть — 42 пропущених м'ячі і лише третє місце. Для порівняння, «Рома» Капелло, що посіла друге місце змогла перекрити навіть рекорд «Ювентуса» Анчелотті — всього 19 м'ячів, а скудетто здобув «Мілан», який пропустив 25 м'ячів. До такого провалу захисних порядків був причетний і Юліано, який став виходити значно частіше, оскільки Ліппі старанно тасував захисників в надії знайти хоч-якусь комбінацію, яка гарантувала б менше 2 голів за гру. А комбінацій було чимало, адже до Монтеро, Феррари, Юліано і Тудора додався молодий Нікола Легроттальє з «К'єво» і ветеран Сальваторе Фрезі з «Болоньї». Але навіть переведення Тюрама в центр не допомогло у тому сезоні і вже тоді стало зрозуміло, що в наступному сезоні захисна лінія піддасться серйозній чистці. Тому в тому сезоні Марк востаннє вписав себе в історію «Ювентуса» — він вперше в своїй кар'єрі забив 2 голи в чемпіонаті, по м'ячу в кожному з матчів проти «Болоньї», принісши своєму клубу 6 очок.

Влітку 2004 року команду очолив Фабіо Капелло, який серйозно зайнявся захистом і привів в команду Каннаваро і Зебіну, натомість позбавився від Легроттальє, Фрезі, Тудора і Юліано. Всього у складі «чорно-білих» Юліано провів у Серії А 187 матчів і забив 7 м'ячів.

На початку 2005 року Марк став гравцем іспанської «Мальорки», де досить стабільно виступав до кінця 2005 року, після чого повернувся на батьківщину в «Сампдорію».

31 серпня 2006 року Юліано перейшов у «Мессіну», де відіграв наступний сезон, але не врятував команду від вильоту з Серії А. Після цього Юліано пів року залишався без клубу і лише взимку 2008 року відправився в «Равенну» з Серії Б. Граючи за цей клуб, Юліано виявився втягнутим у скандал, пов'язаний з тим, що тест на допінг дав позитивний результат — Марк вживав кокаїн^[5]. За рішенням Федерації Футболу Італії термін дискваліфікації склав два роки^[6].

Після завершення дискваліфікації Юліано протягом 2010–2012 років виступав за аматорський клуб «Сан Дженезьо»^[7], після чого у віці 38 років остаточно завершив кар'єру^[8].

Всього за свою кар'єру він провів 212 матчів у Серії А і забив 7 голів, а також 94 гри і 2 голи в Серії Б.

Після хорошого сезону 1997/98 Юліано міг опинитись в заявці збірної Італії на чемпіонаті світу у Франції, куди він міг потрапити завдяки травмі Феррари. Проте травмованого вже по ходу чемпіонату Несту Чезаре Мальдіні замінив не на перспективного і молодого Юліано, а на досвідченого ветерана Джузеппе Бергомі. Ставши в центрі оборони скуадри адзурри разом з Фабіо Каннаваро, він не дозволив пробити Пальюку навіть майбутнім Чемпіонам Світу французам, які пройшли збірну Італії лише у серії післяматчевих пенальті. Після мундіалю Бергомі завершив кар'єру у збірній, що відкрило дорогу молодому Юліано.

5 вересня 1998 року він дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в першому матчі відбору на чемпіонат Європи 2000 року проти збірної Уельсу (2:0). Незважаючи на те, що цей матч став для нього єдиним у вдалій для італійців кваліфікації, Діно Дзофф включив Юліано у заявку на фінальний турнір у Бельгії та Нідерландах. У збірній на чемпіонаті Європи Дзофф використовував Марка на не зовсім звичній для нього позиції лівого захисника. В результаті Юліано зіграв у всіх шести матчах і разом зі своїми партнерами дійшов до фіналу, де «сквадра адзурра» знову поступилася французам у драматичному поєдинку.

У відборі на наступний чемпіонат світу Юліано знову зіграв лише в одному матчі, але знову був включений в заявку на турнір в Японії і Південній Кореї, незважаючи на те, що навіть в клубі Марк не завжди потрапляв у склад на гру. На мундіалі команда Джованні Трапаттоні в одній восьмій фіналу зазнала несподіваної поразки від господарів корейців (1:2), а цей матч став єдиним для Юліано на турнірі.

Останній матч за збірну Юліано провів 20 листопада 2002 року у товариській грі проти збірної Туреччини (1:1)^[9]. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 19 матчів, забивши 1 гол.

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця^[10], 2012 року, увійшовши до тренерського штабу клубу «Павія».

В подальшому входив до тренерського штабу клубу «Латина»^[11]. 4 січня 2015 року Юліано став головним тренером «Латини»^[12], де працював до 2 листопада, після чого був звільнений після чергової поразки від «Брешії»^[13].

Чемпіонат			Ліга
Сезон	Клуб	Ліга	Ігри	Голи
Італія			Ліга
1990/91	«Салернітана»	Серія B	2	0
1991/92		Серія C1	27	0
1992/93	«Болонья»	Серія B	24	1
1993/94	«Монца»		16	0
1994/95	«Салернітана»		22	0
1995/96			32	1
1996/97	«Ювентус»	Серія А	21	1
1997/98			25	1
1998/99			20	1
1999/00			32	0
2000/01			23	0
2001/02			27	1
2002/03			21	1
2003/04			18	2
Іспанія			Ліга
2004/05	«Мальорка»	Ла Ліга	15	1
2005/06			14	3
Італія			Ліга
2005/06	«Сампдорія»	Серія А	4	0
2006/07	«Мессіна»		21	0
2007/08	«Равенна»	Серія B	10	2
Країна	Італія		345	11
	Іспанія		29	4
Всього			374	15

 Статистика матчів і голів за збірну —  Італія

Дата	Місто	Господарі	Результат	Гості	Турнір	Голи	Примітки
5-9-1998	Ліверпуль	Уельс	0 – 2	Італія	Відбір до ЧЄ 2000	-
13-11-1999	Лечче	Італія	1 – 3	Бельгія	товариський матч	-	46'
23-2-2000	Палермо	Італія	1 – 0	Швеція	товариський матч	-	76'
26-4-2000	Реджо-Калабрія	Італія	2 – 0	Португалія	товариський матч	1
3-6-2000	Осло	Норвегія	1 – 0	Італія	товариський матч	-	87'
11-6-2000	Арнем	Туреччина	1 – 2	Італія	ЧЄ 2000 - 1-й етап	-	62'
14-6-2000	Брюссель	Італія	2 – 0	Бельгія	ЧЄ 2000 - 1-й етап	-
19-6-2000	Ейндговен	Італія	2 – 1	Швеція	ЧЄ 2000 - 1-й етап	-	46'
24-6-2000	Брюссель	Італія	2 – 0	Румунія	ЧЄ 2000 - чвертьфінал	-
29-6-2000	Амстердам	Італія	0 – 0 д.ч. (3-1 п.п.)	Нідерланди	ЧЄ 2000 - півфінал	-
2-7-2000	Роттердам	Франція	2 – 1	Італія	ЧЄ 2000 - Фінал	-	2-ге місце
3-9-2000	Будапешт	Угорщина	2 – 2	Італія	Відбір до ЧС 2002	-
7-11-2001	Сайтама (Сайтама)	Японія	1 – 1	Італія	товариський матч	-
13-2-2002	Катанія	Італія	1 – 0	США	товариський матч	-
27-3-2002	Лідс	Англія	1 – 2	Італія	товариський матч	-	57'
18-5-2002	Прага	Чехія	1 – 0	Італія	товариський матч	-	46'
18-6-2002	Теджон	Італія	1 – 2	Південна Корея	ЧС 2002 - 1/8 фіналу	-
21-8-2002	Трієст	Італія	0 – 1	Словенія	товариський матч	-	46'
20-11-2002	Пескара	Італія	1 – 1	Туреччина	товариський матч	-
Усього		Матчів	19		Голів	1

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

• Чемпіон Італії (4):

«Ювентус»: 1996-97, 1997-98, 2001-02, 2002-03

• Володар Суперкубка Італії з футболу (3):

«Ювентус»: 1997, 2002, 2003

• Володар Суперкубка УЄФА (1):

«Ювентус»: 1996

• Володар Міжконтинентального кубка (1):

«Ювентус»: 1996

• Володар Кубка Інтертото (1):

«Ювентус»: 1999

• Віце-чемпіон Європи: 2000
• Кавалер ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»: 2000^[14].

Примітки

[ред. | ред. код]

1. ↑ Euro 2000 Profile: Mark Iuliano. Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 11 вересня 2014.
2. ↑ John Ley (9 червня 2000). http://www.telegraph.co.uk/sport/4746336/Italy-Team-Details.html. The Telegraph. Архів оригіналу за 20 травня 2015. Процитовано 18 травня 2015.
3. ↑ С Днём Рождения, Морини и Юлиано!. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
4. ↑ ЧЕЛОВЕК XXIV-ГО СКУДЕТТО. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
5. ↑ "Cocaina, Iuliano positivo" [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.], www.gazzetta.it
6. ↑ Doping: due anni di squalifica per Mark Iuliano espnfc.com. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
7. ↑ Mark Iuliano torna a in campo: farà l'attaccante [Архівовано 10 вересня 2010 у Wayback Machine.], www.datasport.it
8. ↑ San Genesio, l'ex Juventus Mark Iuliano si ritira [Архівовано 12 березня 2022 у Wayback Machine.] Lombardiacalcio.it
9. ↑ Марк Юлиано / Mark Iuliano — footballplayers.ru. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
10. ↑ Master Uefa a Coverciano: iscritti anche Stramaccioni e Inzaghi [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.] calciomercato.com, 5 dicembre 2012
11. ↑ Settore giovanile, il nuovo staff tecnico nerazzurro: Iuliano la grande novità. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
12. ↑ Mark Iuliano è il nuovo allenatore del Latina. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.
13. ↑ Latina, esonerato Mark Iuliano. Al suo posto arriva Somma [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.], Gazzetta dello Sport, 2 novembre 2015.
14. ↑ Cavaliere Ordine al merito della Repubblica Italiana Sig. Mark Iuliano. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 1 грудня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]

• Марк Юліано на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Статистика на сайті www.tuttocalciatori.net [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (італ.)
• Марк Юліано на сайті National-Football-Teams.com (англ.)

Портал «Біографії»   Портал «Футбол»