Максимон

Максимон (планкеон^[2]) — гіпотетична частинка, маса якої дорівнює (можливо, з точністю до безрозмірнісного коефіцієнта порядку одиниці) планківській масі — як припускають, найбільшій можливій масі в спектрі мас елементарних частинок^[3],

M _P ≈ 1,2209 × 10¹⁹ ГеВ/c² = 2,176 × 10⁻⁵ г. Радіус максимона × 10⁻³³ м^[4].

Таким чином, всі «елементарні об'єкти» можна розділити на елементарні частинки (їхня комптонівська довжина хвилі більша за їхній гравітаційний радіус) і чорні діри (довжина хвилі менша за гравітаційний радіус). Тобто максимон можна назвати елементарною чорною дірою. Планківська чорна діра є межовим об'єктом, вона тотожна максимону, назва якого вказує на те, що це найважча з можливих елементарних частинок. Інший іноді вживаний на її позначення термін — планкеон.

Енергія, що відповідає масі спокою максимона, m_Pc² ≈ 5·10²⁸ еВ.

Максимони можуть бути електрично зарядженими і нейтральними, зі внутрішньою гранично великою температурою або бути абсолютно холодними, представлятися чорною дірою 1-го або 2-го роду^[5], мати спін^[6].

1965 року радянський академік М. О. Марков припустив, що існує верхня межа маси елементарних частинок^[7], а 1966 року він припустив існування цієї частинки в природі^[8]. Максимон Марков запропонував як частинку, яка є причиною баріонної асиметрії Всесвіту^[9].

Згідно з деякими моделями, чорна діра наприкінці свого життя не зникає без сліду, а залишає після себе стабільний релікт такої ж планківської маси — максимон^[10].

Можливо, максимон визначає масу мінімона^[11]. В інших Всесвітах маси мінімона та максимона можуть бути іншими^[12].

• Мінімон — частинка з найменшою можливою не рівною нулю масою на протилежність максимону^[12]
• Фрідмон та планкеон^[13]
• Геон^[14]
• Планківська чорна діра
• Квантова гравітація
• Магнітний монополь

• Марков М. А. Элементарные частицы максимально больших масс (кварки, максимоны). «ЖЭТФ», 1967, т.51, с 878.
• Марков M. А., О «максимоне» и «минимоне» в свете возможной формулировки «элементарной частицы», «Письма в ЖЭТФ», 1987, т. 45, с. 115
• О геометрической модели излучающего планкеона Ю. Н. Барабаненков, В. В. Гоняев, К. П. Станюкович
• Марков М. А. Предельная плотность материи как универсальный закон природы. //Письма в ЖЭТФ. — 1982. Т. 36. С. 214.
• Сферическая волна скалярного планкеона К. П. Станюкович
• Ограничение спектра масс фермионов в PT-симметричных системах и их применение в изучении темной материи В. Н. Родионов, А. М. Мандель, Г. А. Кравцова
• К развитию неэрмитовой алгебраической теории с γ5-расширением массы В. Н. Родионов, Г. А. Кравцова
• Существенно-нелинейные поля и поляризация вакуума Д. И. Блохинцев
• Стохастическое пространство и нелокальное поле Д. И. Блохинцев
• Новиков И. Д. Фролов В. П. Физика черных дыр. М. 1986.
• Rosen N. General relativity cosmological models without the big bang. «Astrophys. J» 1985, v.297, p.347.
• Коккедэ Я. Теория кварков. — М. : Мир, 1971. — С. 28.
• ВОПРОСЫ ВЗАИМОСВЯЗИ СТРУКТУРЫ И ЭНЕРГЕТИКИ МАКРОИ МИКРОМИРА: ФИЗИЧЕСКИЕ И ФИЛОСОФСКИЕ АСПЕКТЫ. КиберЛенинка. Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 27 грудня 2017.