Очікує на перевірку

Кормесій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кормесій
6-й Хан Болгарії
721 — 738
Попередник: Тервел
Спадкоємець: Севар
 
Народження: невідомо
Смерть: 738(0738)
Країна: Перше болгарське царство
Рід: Дуло
Батько: Тервел
Діти: Севар[1]

Кормесій (болг. Кормесий) — хан Болгарії з династії Дуло від 721 до 738 року.

Даних про Кормесія дуже мало. Вперше він згадується в літописі Феофана Сповідника 716 року, тим що брав участь у підписанні мирного договору з Візантією. На основі цього деякі історики вважають його співправителем або, що мало ймовірно, сином хана Тервела.

Під пам'ятником Мадарський вершник є написи про правління хана Кормесія. На жаль, час їх пошкодив і точний зміст точно невідомий. З того, що вдалося розшифрувати, вчені дізналися, що під час володарювання Кормесія мир з Візантією зберігався. Вже під кінець правління він навіть подарував імператору озеро. Але відносини між ними зіпсувалися і був оголошений початок війни.

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Андреев, Йордан, «Българските ханове и царе VII—XIV век (Историко-хронологичен справочник)».
  • Андреев, Й., Лазаров, Ив. и Павлов, Пл., «Кой кой е в средновековна България», София, 1999.
  • Диамандиев, Светослав, «Датите на възцаряване на българските канове до Умор».
  • Москов, Моско, «Именник на българските ханове (ново тълкуване)», София, 1988.
  • Curta, Florin (2006). Southeastern Europe in the Middle Ages, 500—1250. Cambridge Medieval Textbooks. ISBN 0-521-81539-8
  • Ангелов Д. Образуване на българската народност. — София: Наука и изкуство, 1971. — 400 с.
  • Андреев Й., Пантев А. Българските ханове и царе. От хан Кубрат до цар Борис III. — Велико Търново: Абагар, 2004. — 368 с.
  • Божилов И. А., Гюзелев В. Т. История на България. — София: Анубис, 1999. — Т. 1. — 704 с.
  • Златарски В. История на Българската держава през средните векове. — София: Захарий Стоянов; Св. Климент Охридский, 2007. — Т. 1. Първо Българско царство. Ч. 1. Епоха на хунобългарското надмощие. — 486 с.