Кифоренко Борис Борисович

Кифоренко Борис Борисович
Полковник
Загальна інформація
Народження	11 квітня 1974(1974-04-11) Вінниця, Українська РСР, СРСР
Смерть	29 серпня 2014(2014-08-29) (40 років) під Новокатеринівкою, Старобешівський район, Донецька область, Україна (загибель під час артилерійського обстрілу)
Alma Mater	Київський військовий інститут управління і зв'язку Національний університет оборони України імені Івана Черняховського
Військова служба
Роки служби	1996—2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Війська зв'язку
Формування	121 ОБрЗ
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Савур-Могилу (2014) Бої за Іловайськ
Командування
2014  121 ОБрЗ, командир
Нагороди та відзнаки

Бори́с Бори́сович Кифо́ренко (11 квітня 1974(19740411), Вінниця, Українська РСР, СРСР — 29 серпня 2014, під Новокатеринівкою^[1], Старобешівський район, Донецька область, Україна) — український військовик, полковник, командир 121-ї бригади зв'язку Збройних Сил України. Учасник російсько-української війни.

Народився у Вінниці 11 квітня 1974 року. Ріс і навчався у селі Демівка Чечельницкого району.^[2] Батько, Борис Микитович, працював в ракетній частині поблизу села. Мати, Ірина Василівна, була завучем в школі.^[3]

Закінчив Київський військовий інститут управління і зв'язку (1996) та Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського (2004). Службу проходив у Одесі на різних посадах у військових частинах А4139, А3714, А2171. У 2014 році призначений на посаду командира 121-ї бригади зв'язку (в/ч А1214). Разом з підлеглими проходив службу в зоні проведення АТО.

Загинув смертю хоробрих 29 серпня 2014 року під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ, під Новокатеринівкою. За словами співслужбовців, яким вдалося вижити, у його УАЗ, який рухався головним в колоні техніки, потрапив ворожий снаряд. Тоді ж загинув майор Андрій Гладков і капітан Олександр Світличний. Поранений водій підповз до командира та хвилин 15 вони ще розмовляли, поки до УАЗа не під'їхала російська БМП-2, десантники з російськими шевронами на рукавах пораненим зв'язали руки скотчем та кинули напризволяще, поїхавши далі. Помирати під палючим сонцем довелося 4 години.

Похований в передмісті Одеси — смт Авангард.

Без Бориса лишились дружина та дві доньки — Вероніка 2001 р.н. та Марина 2013 р.н.

• орден Богдана Хмельницького III ступеня — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни(31 жовтня 2014, посмертно)^[4]
• Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 5, місце 14
• Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[5]
• Іловайський Хрест (посмертно)
• в селі Демівка центральну вулицю (колишню Леніна) перейменовано на вулицю Комбрига Бориса Кифоренка
• на його честь названий провулок в Одесі.

• http://memorybook.org.ua/14/kiforenko.htm [Архівовано 5 Квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Останній бій комбрига Кифоренка… [Архівовано 6 Вересня 2018 у Wayback Machine.] (архів) // Крила України, 10 вересня 2014
• http://ak-inzt.net/faces/4185-08-09-2014-kak-pogib-kombrig-kiforenko [Архівовано 25 Листопада 2014 у Wayback Machine.]
• http://rupor.od.ua/news/Odessa-proschaetsya-s-geroyami-031989/ [Архівовано 27 Червня 2015 у Wayback Machine.]
• http://ukr-online.com/society/9866-ostanny-by-kombriga-kiforenka^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• http://www.odessa.ua/ru/news/28922/ [Архівовано 12 Листопада 2014 у Wayback Machine.]