Жигимонт II Ракоці

Жигимонт II Ракоці
Народився	14 липня 1622(1622-07-14)[1][2] Шарошпатак, Боршод-Абауй-Земплен, Угорщина
Помер	4 лютого 1652(1652-02-04)[1][2] (29 років) або 11 лютого 1652(1652-02-11)[3] (29 років) Фегераш, Брашов, Румунія
Країна	Угорщина
Діяльність	офіцер
Знання мов	угорська[4]
Посада	Ішпан і губернатор
Військове звання	генерал
Рід	Ракоці
Батько	Юрій I Ракоці
Мати	Жужанна Лорантффі
Брати, сестри	Юрій II Ракоці
У шлюбі з	Henriette Marie of the Palatinated

Жигимонт Ракоці (угор. Zsigmond Rákóczi; 14 липня 1622, Шарошпатак — 4 лютого 1652, Фогараш) — князь ��рансільванії з угорського кальвіністського шляхетського роду Ракоці та граф Монгача. Претендент на корону під час виборів польсько-литовського короля 1648 року від протестанстської та православної опозиції.

Родина Ракоці походила з Земплінського комітату. Коріння роду сягає першої половини XIV століття. Балаш (* 1328; † 1361) був першим, хто використав прізвище «Ракоці».

Жигимонт народився в Шарошпатаку в 1622 році як другий син Дєрдя I Ракоці та його дружини Сусанни Лорантффі. Його назвали на честь діда по батьківській лінії Жигимонта І Ракоці. Він був вихований німецьким філософом і теологом Йоганном Генріхом Бістерфельдом, який справив на нього великий вплив. Хоча Жигимонт народився лише як друга дитина свого батька після брата, він був його улюбленим сином. Зворушений батьківською гордістю, Дєрдь I Ракоці так сказав про свого друга народженого сина під час війни 1644 року: «Він поводиться настільки пристойно до всіх класів і з такою твердістю і таким зрілим розумом, що тепер ми не можемо очікувати від нього нічого більшого». Літописці-сучасники надзвичайно позитивно відгукувалися про княжого сина. Янош Саларді назвав князя «повним надії, богобоязливим і благочестивим»^[5]. Янош Бетлен, який не дуже любив Ракоці, також описав його як «шляхетного, мудрого молодого чоловіка, якого справедливо покликали до великого щастя».^[5] Його улюблений батько дарував йому титул графа Монгача (Мукачава).

1648 року виставив свою кандидатуру на виборах польсько-литовського короля 1648 року. Як протестант користувався переважно підтримкою дизунівців, протестантських і православних дисидентів, а спочатку й лідера козацького повстання Богдана Хмельницького^[6].

З династичних і політичних міркувань його батько вирішив одружити сина з важливою європейською королівською родиною. Його зразком для наслідування був колишній князь Трансільванії Жигимонт Баторі, який свого часу одружився з Марією Христиною Габсбурзькою і тим самим покращив вплив свого роду. Крім того, Дєрдь I шукав політичного союзу проти Габсбургів. Зрештою вибір упав на пфальцську принцесу Генрієтту Марію з дому Віттельсбахів, яка була онукою короля Англії, Шотландії та Ірландії через свою матір Єлизавету Стюарт і яка також була пов'язана з будинками Оранських і Гогенцоллернів через свого батька, Фредерік V. Хоча Генрієтта Марія спочатку чинила опір шлюбу в численних листах до свого брата, її тітка, курфюрстиня Елізабет Шарлотта Бранденбурзька, зрештою проштовхнула союз на тій підставі, що родина Ракоці була заможною протестантською родиною того часу.

Пара провела два весілля: перше 24 травня 1651 року в Кроссені, де Жигимонта представляв як наречений депутат Ференц Редей, і знову 26 червня 1651 року в Шарошпатаку, де пара вперше зустрілася особисто. До того моменту вони знали одне одного лише за малюнками, якими вони обмінювалися. Багато членів угорської аристократії, посланці Бранденбурга та Пфальцу, литовський князь Ян Радзивілл і князь Віктор I Амадей Ангальт-Бернбурзький взяли участь у складних урочистостях. Генрієтта писала своїй родині про свого чоловіка: «… сміливий, щасливий молодий джентльмен, спритний, досить освічений, очевидно, мав хороші якості в розмові».

Пара прожила у шлюбі лише три місяці, оскільки 18 вересня 1651 року незабаром після свого прибуття до Трансільванії Генрієтта раптово й несподівано померла. Через п'ять місяців після її смерті помер і Жигимонт. Він був похований поруч із нею в церкві Св. Михайла у Вайсенбурзі.

За словами Габора Кармана, Сигізмунд є «єдиною постаттю в історії Угорщини, про яку повідомляють лише позитивні речі без винятку».

• Anna Wendland: Die Heirat der Prinzessin Henriette Marie von der Pfalz mit dem Fürsten Sigmund Rákoczy von Siebenbürgen. Ein Beitrag zur Geschichte des Fürstenhauses Pfalz-Simmern. In: Neue Heidelberger Jahrbücher. Band 14, 1906, S. 241—278.
• Gábor Kármán: Die beiden Hochzeiten des Zsigmond Rákóczi. Die Selbstdarstellungsmöglichkeiten des Fürstentums Siebenbürgen im Rahmen der dynastischen repräsentativen Öffentlichkeit Mitteleuropas nach dem Dreißigjährigen Krieg. In: Geteilt-Vereinigt. Beiträge zur Geschichte des Königreichs Ungarn in der Frühneuzeit (16.–18. Jahrhundert). Band 1, 2011, S. 303—329.