Ерні Чатфілд

Ерні Чатфілд Ernle Chatfield
Народження	27 вересня 1873(1873-09-27) Саутсі, Гемпшир
Смерть	15 листопада 1967(1967-11-15) (94 роки) Фарнам Коммон, Бакінгемшир
Країна	Велика Британія
Приналежність	Військово-морські сили Великої Британії
Рід військ	військово-морські сили
Роки служби	1886–1938
Партія	Консервативна партія
Звання	Адмірал флоту
Формування	«Британія» «Клеопатра» «Воспайт» «Роял Соверін» «Віндзор Касл» «Сізар» «Гуд Хоуп» «Венерабл»
Командування	«Албемарл» «Лондон» «Медина» «Абукір» «Саутгемптон» «Лайон» «Айрон Дюк» «Квін Елізабет» Середземноморський флот Атлантичний флот Перший морський лорд Міністр координації оборони
Війни / битви	Перша світова війна Битва в Гельголандській бухті Бій при Доггер-банці Ютландська битва
Титул	барон
Діти	Ernle Chatfield, 2nd Baron Chatfieldd[1], Angela Chatfieldd[1] і Mary Katharine Medina Chatfieldd[1]
Нагороди
Ерні Чатфілд у Вікісховищі

Ерні Чатфілд (англ. Alfred Ernle Montacute Chatfield, 1st Baron Chatfield; 27 вересня 1873, Саутсі, Гемпшир — 15 листопада 1967, Бакінгемшир) — британський воєначальник, флотоводець, адмірал флоту (1935) Королівського військово-морського флоту Великої Британії, учасник Першої світової війни.

Альфред Ернл Монтегю Чатфілд народився в родині британського адмірала Альфреда Джона Чатфілда та Луїзи Чатфілд (уродженої Фолконер). Освіту здобув у школі Святого Ендрю в Тенбі, перш ніж у 1886 році вступити до лав Королівського флоту кадетом на навчальний корабель «Британія». В листопаді 1888 року він вийшов у море мічманом на корветі «Клеопатра», а в 1890 році перейшов на крейсер «Воспайт», флагман Тихоокеанської станції.

У травні 1894 року Ерні Чатфілд продовжив службу на пре-дредноуті «Роял Соверін», флагманському кораблі флоту Ла-Маншу. У 1895 році поступив на навчання до морської артилерійської школи HMS Excellent, а в серпні 1897 року — продовжив вчитися в артилерійській школі HMS Cambridge у Девонпорті. У січні 1899 року Чатфілд став офіцером артилерії на лінкорі «Сізар» Середземноморського флоту, а з січня 1900 року навчався у школі артилеристів HMS Wildfire у Ширнессі. У листопаді 1902 року став першим лейтенантом і артилерійським офіцером на крейсері «Гуд Хоуп» Атлантичного флоту. В січні 1904 року він перейшов на лінкор «Венерабл» Середземноморського флоту.

У березні 1906 року він повернувся на HMS Excellent і незабаром став командиром лінкора «Албемарл», капітаном флагманського корабля контрадмірала сера Коліна Кеппела, другого командувача Атлантичного флоту. В лютому 1910 року Чатфілд призначений командиром лінкора «Лондон». Після навчання в Королівському військово-морському військовому коледжі в Портсмуті він служив капітаном переобладнаного лайнера «Медина» у Королівському турі по Індії в 1911 році. Влітку 1912 року він отримав під своє командування спочатку панцерний крейсер «Абукір» у складі Резервного флоту, у вересні 1912 року став командиром крейсера «Саутгемптон», а потім — лінійного крейсера «Лайон», флагмана 1-ї ескадри лінійних крейсерів контрадмірала Девіда Бітті.

Під час Першої світової війни Чатфілд брав участь у битві в Гельголандській затоці в серпні 1914 року, у битві при Доггер-банці в січні 1915 року, а також в Ютландській битві в травні 1916 року як флагман Бітті на «Лайоні». Саме в Ютландській битві, після вибуху двох британських лінійних крейсерів, Бітті зробив своє знамените зауваження: «Здається, щось не так з нашими клятими кораблями сьогодні».

Чатфілд продовжив командувати лінкором «Айрон Дюк», флагманом Бітті як головнокомандувача Великого флоту в листопаді 1916 року, а в лютому 1917 року очолив лінкор «Квін Елізабет», новий флагман адмірала Бітті. 5 квітня 1919 року Чатфілд став кавалером ордена Святого Михайла і Святого Георгія.

Після війни, з липня 1919 року, Чатфілд служив Четвертим морським лордом. 26 січня 1920 року призначений військово-морським ад'ютантом короля. В лютому 1920 року став помічником Начальника військово-морського штабу. У вересні 1922 року він був призначений командиром 3-ї ескадри легких крейсерів, а у квітні 1925 року — Третім морським лордом і контролером Королівського флоту.

В березні 1929 року Ерні Чатфілд став командувачем Атлантичного флоту під своїм прапором на лінкорі «Нельсон», а у травні 1930 року він став командувачем Середземноморського флоту під прапором на лінкорі «Квін Елізабет». У січні 1933 року Чатфілд став Першим морським лордом. Як Перший морський лорд він відстоював аргументи, що Королівський флот повинен мати 70 крейсерів, а не 50 крейсерів, які були погоджені на Лондонській військово-морській конференції 1930 року. Також Чатфілд відстояв позицію, що Повітряні сили флоту Великої Британії мають залишатися частиною Королівського флоту, а не Королівських повітряних сил.

3 травня 1935 року він отримав звання адмірала флоту, а в серпні 1938 року пішов у відставку з Королівського флоту.

У 1939-1940 pоках Ерні Чатфілд Міністр координації оборони Об'єднаного Королівства. На цій посаді виступав за збільшення виробництва боєприпасів. Вийшовши у відставку, очолив комітет з евакуації лікарень Лондона, а потім поїхав у свій маєток у Бакінгемширі.

• Ендрю Браун Каннінгем
• Джон Джелліко, 1-й Ерл Джелліко
• Альфред фон Тірпіц
• Вільям Бойл
• Людвіг фон Ройтер
• Паоло Таон ді Ревель
• Ебергард Андрій Августович

Джерела

Виноски

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ерні Чатфілд

• Heathcote, Tony (2002). The British Admirals of the Fleet 1734 – 1995. Pen & Sword Ltd. ISBN 0-85052-835-6.
• Alastair Wilson, Joseph F. Callo: Who's Who in Naval History: From 1550 to the present. Abingdon: Routledge, 2004.
• Mordal, Jacques (1974). 25 Centuries of Sea Warfare. Futura. ISBN 978-1299679412

• Alfred Ernle Montacute Chatfield, First Baron Chatfield(англ.)