Еластичні волокна

Еластичні волокна — складова частина екстрацелюлярного матриксу. Тип волокон, що надають тканинам еластичних властивостей.

Будова

Еластичні волокна складаються з полімеру еластину і з еластичних мікрофібрил, які утворен із з фібриліну та інших білків (напр. фібулін-5). Фібулін-5 сприяє сполученню еластичних волокон в міжклітинній речовині з оточуючими клітинами через зв'язок з інтегринами. Еластин відповідальний за пружність еластичних волокон, завдяки йому вони й отримали свою назву. Окремі еластичні мономери зв’язані ковалентними зв’язками з 4-гліцин боковими ланцюгами. І утворюють Random Coil-структури, які грають велику роль для еластичності еластичних волокон.^[1]

Властивості і функція

Еластичні волокна володіють гумоподібними властивостями.^[2] Наразі з пружністю вони надають тканинам мобільності.^[3] Вони можуть збільшувати свою довжину в 1,5 рази, а при розслабленні знову приймати свою вихідну довжину.^[1] Міцність на розрив у еластичних волокон становить приблизно 300 Н/см².^[3] Опір збільшується зі збільшенням розтягнення.^[3]

Якщо в тканині міститься велика кількість еластичних волокон, то вони набувають жовтого забарвлення. Типовим прикладом такої тканини є жовта зв’язка (ligamentum flavum), що зв'язує хребці.^[2]

Пружність еластичних волокон зменшується з віком.^[4] Найбільшою пружністю вони володіють при нормальній температурі тіла. При температурі менше 20°C еластичні волокна кристалізуються в склоподібні структури та стають крихкими.^[3] Еластичні волокна утворюють трьохвимірну сітку і мають діаметр приблизно від 0,2 до 5 мкм.^[4]

Присутність в тканинах

Еластичні волокна присутні у багатьох тканинах. Найбільше їх там де еластичні властивості відіграють важливе значення для функціонування органу чи тканини. У великій кількості еластичні волокна містяться в шкірі, еластичному хрящі, судинній стінці, тканинах легень і у голосових зв’язках.^[2] Еластичні волокна утворюються ембріональними чи ювенільними фібробластами і гладкими міоцитами.^[4]

Гістологія

У гістології еластичні волокна видно тільки при спеціальних методах фарбування. До них належать забарвлення орсеїном, фуксиліном (резорцин-фуксином) за Вейгертом, альдегід-фуксином.^[4]

Література

О. Д. Луцик, А. Й. Іванова, К. С. Кабак, ��. Б. Чайковський Гістологія людини. — К.: Книга плюс, 2003 — ISBN 966-7619-39-7
Гистология: Учебник / Под ред Ю. И. Афанасьев, Н. А. Юриной — М.:Медицина, 2002 — ISBN 5-225-04523-5

Примітки

↑ ^а ^б Luiz Carlos Uchôa Junqueira, José Carneiro: Histologie. Springer Verlag, 2004, ISBN 978-3540219651, S. 63
↑ ^а ^б ^в Luiz Carlos Uchôa Junqueira, José Carneiro: Histologie. Springer Verlag, 2004, ISBN 978-3540219651, S. 64
↑ ^а ^б ^в ^г Frans van den Berg: Angewandte Physiologie. Georg Thieme Verlag, 2003, ISBN 978-3131160324, S. 30
↑ ^а ^б ^в ^г Theodor H. Schiebler, Horst-W. Korf: Anatomie. Histologie, Entwicklungsgeschichte, makroskopische und mikroskopische Anatomie, Topographie. Springer, 2007, ISBN 978-3798517707, S. 39

[Junqueira63-1] а ^б Luiz Carlos Uchôa Junqueira, José Carneiro: Histologie. Springer Verlag, 2004, ISBN 978-3540219651, S. 63

[Junqueira64-2] а ^б ^в Luiz Carlos Uchôa Junqueira, José Carneiro: Histologie. Springer Verlag, 2004, ISBN 978-3540219651, S. 64

[Berg30-3] а ^б ^в ^г Frans van den Berg: Angewandte Physiologie. Georg Thieme Verlag, 2003, ISBN 978-3131160324, S. 30

[Schiebler-4] а ^б ^в ^г Theodor H. Schiebler, Horst-W. Korf: Anatomie. Histologie, Entwicklungsgeschichte, makroskopische und mikroskopische Anatomie, Topographie. Springer, 2007, ISBN 978-3798517707, S. 39

[1]