Голландсько-Ост-Індійська операція

Голландсько-Ост-Індійська операція
	Друга світова війна, Війна на Тихому океані
	Голландський крейсер «Де Рейтер»
Дата	14 грудня 1941 — 1 березня 1942
Місце	Голландська Ост-Індія, Саравак, Північний Борнео, Бруней
Причина	Спроба Японії захопити Голландську Ост-Індії
Результат	Перемога Японії. Японія окупує Голландську Ост-Індію
Сторони
Нідерланди; Британська імперія: Велика Британія; Австралія; Нова Зеландія; США	Японія
Командувачі
Карел Доорман; Арчибальд Вейвелл; Томас Харт; Хейн Тер Порті	Хісаїті Терауті; Ібо Такахасі; Дзісабуро Одзава
Сили
67 000 голландських солдатів, 8000 англійських і американських; 7 крейсерів; 27 есмінців; 39 підводних човнів; 58 літаків	50 000 солдат; 3 лінкора; 8 авіаносців; 9 крейсерів; 48 есмінців; 18 підводних човнів; до 500 літаків
Втрати
2383 людини загинуло,; 59 733 потрапило в полон; 5 крейсерів; 3 есмінця потоплені	671 людина загинула; 2 есмінця; 11 транспортів; 1 тральник потоплені

Голландсько-Ост-Індійська операція (1941–1942) — військова операція військ Нідерландів, Великої Британії, США та Австралії з захисту Голландської Ост-Індії (наразі Індонезія) і британських протекторатів на острові Борнео: Саравак, Північний Борнео та Бруней (зараз — частина Малайзії і Брунею) від вторгнення з боку Японії, проведена на Тихоокеанському театрі військових дій під час Другої світової війни.

Після оголошення Сполученими Штатами ембарго^{[L 2]} на постачання нафти, збройні сили Японії (і особливо її військово-морський флот) опинилися в дуже важкому становищі. Існуючих нафтових запасів вистачило б ненадовго. Тому доступ до покладів нафти був для Японії одним із найважливіших завдань^{[L 3]}. Найближчі такі поклади були розташовані в Голландській Ост-Індії. Крім того там були поклади й іншої стратегічної сировини (каучук, олово).

Японські удари було завдано на п'яти напрямках, три з яких було спрямовано на Голландську Ост-Індію:

Операції в Південно-Китайському морі (Саравак, Північний Борнео, пізніше — південно-західне Борнео);
Операції в Макасарській протоці (Таракан і Балікпакан);
Операції на островах Молуккського архіпелагу (Целебес, Амбон, Тимор і Балі)^[2].

Два інших напрямки (Перл-Гарбор і Малайя) були якоюсь мірою допоміжними, спрямованими на те, щоб убезпечити операції в Голландській Ост-Індії та отримати доступ до ост-індійської нафти^{[L 2]}.

На початковому етапі операції командування японським флотом створило два оперативних з'єднання. Ці з'єднання отримали назви: Східне з'єднання вторгнення та Центральне з'єднання вторгнення. Східне з'єднання мало блокувати Яву зі сходу, захопивши острів Целебес (Кема, Манадо і Кендарі), острови Амбон, Макасар, Балі, Ломбок, а також Тимор. Центральне з'єднання повинно було діяти в першу чергу проти Борнео.

Для операцій на суходолі було створено Південну групу армій під командуванням генерала Хісаїті Терауті. Безпосередньо в Голландській Ост-Індії діяла 16-та японська армія.

Голландська колоніальна адміністрація розгорнула енергійну діяльність з організації оборони островів. Призовна кампанія розгорнулася як серед європейців, так і серед місцевого населення. На колоніальних верфях розпочалось будівництво торпедних катерів, патрульних суден і тральщиків. Проте всі зусилля виявилися марними через відсутність в Ост-Індії необхідного озброєння і бойової техніки. Сформовані підрозділи були озброєні, практично, тільки стрілковим озброєнням. Не вистачало навіть гвинтівок. Дуже поганими були справи і з авіацією.

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Peter Post, William H. Frederick, Iris Heidebrinki and Shigeru Sato, ред. (2010). The War in the Pacific. The Encyclopedia of Indonesia in the Pacific War. Leiden: BRILL. ISBN 9004168664.
↑ The Dutch East Indies Campaign 1941—1942. Архів оригіналу за 17 квітня 2011. Процитовано 17 грудня 2014.