Валюти, засновані на часовому факторі
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (листопад 2016) |
В економіці, валюта заснована на часовому факторі — це альтернативна валюта, вартість якої складає людино-годину або іншу одиницю часу. У системах, заснованих на такій валюті, волонтер за кожну свою роботу отримує запис в одну годину. Також можуть використовуватись інші одиниці часу, засновані на часових проміжках, менших за годину (наприклад: десять хвилин — 6 од/год або 15 хвилин — 4 одиниці/год). Також може бути використана середня погодинна заробітня платня для формування вартості послуг. Особливо це характерно для бірж часу.
Вперше зазначені системи з'явились на початку XIX ст. у національній біржі справедливої праці, що була створена Робертом Оуеном в Бірмінгемі (Англія). Він видав «робочої Записки», схожі на банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 40, 80 годин.[1]
У 1848 році соціаліст П'єр-Жозеф Прудон постулює систему «часових читів». У 1875 році Карл Маркс писав про «трудові сертифікати» (Arbeitszertifikaten) в своїй Критиці Готської програми «сертифікат від суспільства, що [робітник] виконав певну кількість праці», які можуть бути використані для використання «із суспільних запасів такої вартості, скільки коштує така ж кількість праці».[2] Джосайе Воррен опублікував книгу, яка описує трудові банкноти в 1852 році.[3]
Едгар С. Кан ввів термін «тайм-долар» в книзі у співавторстві з Джонатан Роу в 1992 році.[4] Він також зарезервував товарний знак термінів «Банк часу» та «Часовий кредит».[5][6]
Тайм-долари — це валюта вільна від відсотку[7] , що використовується як засіб забезпечення взаємного кредиту в банку часу. Вони зазвичай називаються «часові кредити» або «кредити» за межами Сполучених Штатів. Кожна біржа реєструє відповідні кредитні і дебетові надходження на рахунках учасників. Одна година коштує один долар, в незалежності від послуг, що надаються протягом однієї години. Ця система, що спирається на великий ресурс призначена для визнання і заохочення взаємних громадських робіт, протистояння інфляції, для уникнення накопичення, допомагає розвитку торгівлі, а також заохочує співпрацю між учасниками.[8][9][10][11]
Банки часу були створені в 34 країнах, при цьому як мінімум 300 банків, створені в 40 штатах США та інші 300 на всій території Сполученого Королівства.[12][13] Банки часу набули значного поширення у Японії, Південній Кореї, Новій Зеландії, Тайвані, Сенегалі, Аргентині, Ізраїлі, Греції та Іспанії.[14][15][16] Банки часу використовуються для того, щоб зменшити показники рецидивізму неповнолітніх правопорушників; полегшення реабілітації колишніх засуджених; надання послуг в галузі охорони здоров'я, професійної підготовки і соціального обслуговування в державних житлових комплексах; сприяння реабілітації токсикоманів; включення в суспільство інвалідів; забезпечення догляду за престарілими, надання їм медичних послуг та хоспісної допомоги.[17][18][19][20][21][22]
Банк часу являє собою інструмент розвитку суспільства і працює, сприяючи обміну вміннями і досвідом у рамках общини. Він спрямований на створення ядра економіки, сім'ї і громади щодо оцінки та винагороди за роботу, проведену в ній. Перший у світі банк створений у Японії Теруко Мідзусімою в 1973 році з ідеєю, що учасники можуть заробити часові кредити, які вони потім можуть витратити. В основу банку покладена концепція, що кожна година часу, яку витрачають для надання послуги іншим можна отримати у вигляді послуги, яку інші нададуть вам в майбутньому, особливо в старості, коли ви потребуєте цього найбільше. У 1940-х роках, Мідзусіма вже передбачав проблеми, що виникнуть у зв'язку зі старінням нації.
У філософському сенсі банк часу засновано на наступних принципах:[23]
- Все це актив
- Деякі роботи виконуються за грошову винагороду
- Взаємодопомога
- Необхідність існування общини
- Повага до всіх людей
Деякі критики зауважують, що валюти засновані на часовому факторі не виконують функції інформування в економіці. Так, Франк Фішер з Масачусетського технологічного інституту стверджував у 1980-ті роки, що така валюта «буде призводити до спотворення ринкових сил, які підірвали економіку Росії.»[24]
Дослідження д-ра Джилл Сейфганг, одне з небагатьох досліджень банків часу проведене науковцем, — визначило ряд інших практичних проблем банку часу. Перша — це труднощі спілкування з потенційними членами аби «змусити людей зрозуміти різницю між банком часу і волонтерством».[25] Вона також зазначає, що немає ніякої гарантії, що кожна людина отримати необхідну їй послугу з Банку тому, що певних спеціалістів може бути недостатньо в суспільстві.[25]
Один із найсильніших критичних заперечень до банку часу є питання його організаційної стійкості. У той час як деякі послуги мають відносно низькі накладні витрати,[26] інші мають значно більші витрати на оплату праці та організацію надання таких послуг чи виробництва товарів. Це може бути досить дорого для невеликих організацій і без довгострокового джерела фінансування, вони можуть відмовитися від такої системи.[25][27]
- ↑ TUC – History Online. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Tadayuki Tsushima. Understanding "Labor Certificates" on the Basis of the Theory of Value―The Law of Value and Socialism― 1956. Архів оригіналу за 23 вересня 2014. Процитовано 24 лютого 2015.
- ↑ Warren, Josiah (1852). Equitable Commerce: A New Development of Principles (PDF). New York: Burt Franklin Press. с. 117. Архів оригіналу (PDF) за 27 вересня 2007. Процитовано 12 листопада 2016.
- ↑ Cahn, Edgar (1992). Time Dollars: The New Currency That Enables Americans to Turn Their Hidden Resource-Time-Into Personal Security & Community Renewal. Emmaus, Pennsylvania: Rodale Press. ISBN 978-0-87857-985-3.
- ↑ TIME BANKS Trademark. TrademarkHound. US PatentOffice. Архів оригіналу за 2 липня 2016. Процитовано 12 листопада 2016.
- ↑ TIME CREDITS Trademark. TrademarkHound. US Patent Office. Архів оригіналу за 2 липня 2016. Процитовано 12 листопада 2016.
- ↑ Lietaer, Bernard; Dunne, Jacqui (2013). Chapter5: The Future Has Arrived But Isn't Distributed Evenly...Yet!. Rethinking Money: how new currencies turn scarcity into prosperity. San Francisco, CA: Berrett-Koehler Publishers, Inc. с. 85. ISBN 978-1-60994-296-0.
- ↑ Ryan-Collins, Josh; Stephens, Lucie; Coote, Anna (2008). The new wealth of time: how timebanking helps people build better public services. London, UK: New Economics Foundation. с. 3—4. ISBN 978-1-904882-45-9.
- ↑ Ferrara, Peter (1 березня 2013). Rethinking Money: The Rise Of Hayek's Private Competing Currencies. Forbes Magazine. Архів оригіналу за 14 березня 2013. Процитовано 17 березня 2013.
- ↑ Lietaer, Bernard; Dunne, Jacqui (2013). Rethinking Money: how new currencies turn scarcity into prosperity. San Francisco, CA: Berrett-Koehler Publishers, Inc. с. 5, 79—85. ISBN 978-1-60994-296-0.
- ↑ Collom, Ed; Lasker, Judith (2012). Equal Time, Equal Value: Community Currencies and Time Banking in the US. Burlington, VT: Ashgate Publishing Limited. с. 19—20. ISBN 978-1-4094-4904-1.
- ↑ Cahn, Edgar (17 листопада 2011). Time Banking: An Idea Whose Time Has Come?. Yes Magazine. Архів оригіналу за 28 березня 2013. Процитовано 7 квітня 2013.
- ↑ Cahn, Edgar (19 липня 2011). Beyond Bartering: Banking On Community Connections. National Public Radio: Tell Me More (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Michel Martin. Washington, DC.
{{cite interview}}
:|access-date=
вимагає|url=
(довідка); Вказано більш, ніж один|authorlink=
та|author-link=
(довідка) - ↑ Simon, Martin (2010). Your Money or Your Life: Time for Both. Gloucestershire, UK: Freedom Favours. с. 110—115. ISBN 978-0-9566556-0-8.
- ↑ Minister hails Japan care scheme. BBC News UK. 30 жовтня 2010. Архів оригіналу за 15 січня 2014. Процитовано 7 квітня 2013.
- ↑ Madaleno, Margarida (29 серпня 2012). Time-banking offers hope to the dispossessed youth of Europe. New Statesman. Архів оригіналу за 1 червня 2013. Процитовано 7 квітня 2013.
- ↑ Shah, Angana; Samb, Pape (October 2011).
- ↑ Building Social and Economic Support Networks with Time Dollars [Архівовано 4 листопада 2011 у Wayback Machine.] (Report).
- ↑ Ryan-Collins, Josh; Stephens, Lucie; Coote, Anna (2008). The new wealth of time: how timebanking helps people build better public services. London, UK: New Economics Foundation. с. 19—51. ISBN 978-1-904882-45-9.
- ↑ Phelps Stokes Fund (November 2008).
- ↑ Letcher, Abby S.; Perlow, Kathy M. (December 2009). Community-Based Participatory Research Shows How a Community Initiative Creates Networks to Improve Well-Being. American Journal of Preventive Medicine. Т. 37, № 6S1. с. S292—S299. doi:10.1016/j.amepre.2009.08.008. PMID 19896032.
- ↑ Miyashita, Mitsunori (June–July 2008). The Japan HOspice and Palliative Care Evaluation study (J-HOPE study): study design and characteristics of participating institutions. American Journal of Hospice & Palliative Medicine. Т. 25, № 3. с. 223—232. doi:10.1177/1049909108315517. PMID 18573997.
- ↑ The Five Core Values. Архів оригіналу за 11 липня 2007. Процитовано 12 листопада 2016.
- ↑ Cahn, (2004), с. 6
- ↑ а б в Seyfang, (2004), с. 69
- ↑ e.g., the Cape Ann Time Bank [Архівовано 30 червня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Sustainability — The Business of Timebanking. Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 12 листопада 2016.