Битва при Пальцигу

Битва при Пальцигу
	Семирічна війна
	Схема битви при Пальцигу
Дата	23 липня 1759
Місце	Пальциг, Пруссія
Результат	Перемога росіян, відступ пруссаків
Сторони
Пруссія	Росія
Командувачі
Карл Генріх фон Ведель	Петро Салтиков
Сили
27 400 вояків, 56 гармат	52 300 вояків, 188 гармат
Втрати
8300 вояків убитими і пораненими, 14 гармат, 4 прапори і 3 штандарти	5000 вояків убитими і пораненими

Битва при Пальцигу (битва при Каї) — битва Семирічної війни, яка відбулася 23 (12 за старим стилем) липня 1759 року між російською армією генерала Салтикова і прусським корпусом генерала Веделя на території між містечком Пальциг (біля сучасного польського міста Сулехув) і селом Кай (звідси німецька назва битви — битва при Каї). Битва закінчилася перемогою російського війська і відступом пруссаків.

Передумови

Улітку 1759 року російська армія генерал-аншефа Петра Салтикова почала наступ проти прусських військ з ціллю виходу до Одера і з'єднання з австрійськими військами^[1]. Салтиков завдав поразки прусському корпусу генерала Дона. Прусський король Фрідріх ІІ був стривожений успіхами союзників і тому направив на Одер корпус генерала Веделя. Ведель мав за будь-яку ціну зупинити просування російських військ і не дати їм форсувати Одер. Фрідріх наказав Веделю негайно атакувати росіян і відкинути їх на схід.

14 липня 1759 року армія Салтикова почала наступ у напрямку Кроссена. 19 липня російські війська зайняли Цюлліхау, де Салтиков дав своїй армії можливість перепочити. 20 липня до Цюлліхау підійшов корпус Веделя, але прусський командувач вирішив не поспішати з атакою. Тимчасом росіяни зайняли висоти біля села Кай. 22 липня Ведель отримав наказ Фрідріха про атаку на росіян. В той же день росіяни відновили свій марш до Одера.

Сили сторін

Прусський корпус Веделя налічував 18 тисяч піхотинців і 9380 кінноти — разом 27 400 вояків, а також 56 гармат^[2]. Російська армія Салтикова мала 52 300 вояків (з них близько 10 тисяч — кіннота) і 188 важких гармат^[2].

Хід битви

Ведель вирішив атакувати російські війська, коли ті перебували на марші. Для атаки він вирішив зайняти висоти в районі містечка Пальциг, однак він недооцінив противника і не провів належної розвідки. Росіяни зайняли Пальцизькі висоти раніше пруссаків о 13.00 23 липня. Зайнявши Пальциг російський командувач Салтиков дізнався від своїх розвідників про початок прусського наступу і наказав негайно зайняти оборону. Місцевість сприяла успішній обороні — навколо Пальцига були ліси, пагорби і водойми. Тим часом у пруссаків не було простору для маневру.

О 14.30 російська армія завершила бойове шикування. В першій лінії стояла дивізія генерала Фермора, зліва від неї — обсерваційний корпус генерала Голіцина і кіннота генерала Тотлебена, в другій лінії стояла дивізія генерала Вільбоа, кирасири генерала Єропкіна і полк Томаса Деміку. На правому фланзі була зосереджена артилерія.

Пруссаки переправилися через джерело Ейхмюлен і атакували фланги армії Салтикова. Ведель вважав що перед ним лише передові частини армії Салтикова, але він прорахувався. Пруссаки кинулися в атаку без артилерійської підтримки і потрапили під потужний артилерійський вогонь росіян.

Пруссаки намагалися прорвати оборону росіян на їхніх флангах, але всі їхні атаки були відбиті з величезними втратами^[3]. Спроба прусської кінноти вийти в тил російським військам закінчилася повною поразкою. Однак, пруссакам вдалося потіснити росіян на їхньому правому фланзі. Але цю атаку успішно відбили російські кирасири. До 19.00 прусські війська були розбиті і почали відступ. Росіяни не переслідували відступаючого противника.

Підсумки битви

Під Пальцигом пруссаки втратили 8300 вояків убитими і пораненими. 14 гармат, 4 прапори і 3 штандарти стали трофеями росіян. Росіяни втратили до 5 тисяч вояків убитими і пораненими.

Ведель не зміг зупинити наступ росіян. Салтиков зміг форсувати Одер і з'єднатися з австрійським корпусом генерала Лаудона. Фрідріх II був змушений особисто на чолі прусських військ йти зупиняти союзників і незабаром був розбитий у битві під Кунерсдорфом.

Примітки

↑ David T. Zabecki, Germany at War: 400 Years of Military History. ABC-CLIO, 2014, pp. 231–233.
↑ ^а ^б Franz Szabo, The Seven Years War in Europe: 1756–1763. Routledge, 2013, p. 232.
↑ Henry Lloyd, The History of the Late War in Germany, T. and J. Egerton, 1790, pp. 136–137.

Джерела

David T. Zabecki, Germany at War: 400 Years of Military History. ABC-CLIO, 2014, pp. 231—233.
Керсновский А. А. История русской армии. — М.: Эксмо, 2006. — ISBN 5-699-18397-3.
Коробков, Николай Михайлович (ред.): Семилетняя война, Москва 1948.

[1] David T. Zabecki, Germany at War: 400 Years of Military History. ABC-CLIO, 2014, pp. 231–233.

[:0-2] а ^б Franz Szabo, The Seven Years War in Europe: 1756–1763. Routledge, 2013, p. 232.

[3] Henry Lloyd, The History of the Late War in Germany, T. and J. Egerton, 1790, pp. 136–137.

[1]