Перейти до вмісту

А. Р. Пенк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
А. Р. Пенк
нім. Ralf Winkler
Народження5 жовтня 1939(1939-10-05)[1][2][…]
Дрезден, Саксонське королівство[4]
Смерть2 травня 2017(2017-05-02)[5][6][…] (77 років)
 Цюрих, Швейцарія
(цереброваскулярні хвороби)
Країна Німеччина[8]
 НДР
Діяльністьскульптор, художник, джазмен, викладач університету, ілюстратор, рисувальник, музикант, wood engraver, візуальний митець, перкусіоніст
Напрямокнеоекспресіонізм
Роки творчості1995[9]
ПрацівникДюссельдорфська академія мистецтв
Роботи в колекціїМузей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтва, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національна галерея Канади, Національний музей світових культурd[10], Музей мистецтва Метрополітен, Міський музей (Амстердам)[9][11][12], Phillips Collectiond, Музей Гронінгена, Музей ван Аббе[13], Баварські державні колекції картин, Державні художні зібрання Дрездена, Художня галерея Олбрайт-Ноксd, Художній музей Сент-Луїса, Strasbourg Museum of Modern and Contemporary Artd, Паризький міський музей сучасного мистецтва, CODA Museumd[14], Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[15], Nederlands Tegelmuseumd[16], Гарвардський художній музей, Busch–Reisinger Museumd, ZKM Center for Art and Media Karlsruhed[4], Hessel Museum of Artd[17], Design Museum Den Boschd[18] і Print Collectiond[19]
Нагороди
CMNS: А. Р. Пенк у Вікісховищі

Ральф Вінклер, більш відомий під псевдонімом А. Р. Пенк, також використовував псевдоніми Майк Гаммер, Т. М., Міккі Спілейн, Теодор Маркс, «а. Y.» або просто «Y» (нар. 5 жовтня 1939 — пом. 2 травня 2017) — німецький художник, гравер, скульптор і джазовий барабанщик.[20] Неоекспресіоніст, став відомим завдяки своєму візуальному стилю, що нагадує вплив примітивного мистецтва.

Життя і кар'єра

[ред. | ред. код]

Східна Німеччина (до 1980 р.)

[ред. | ред. код]
Майбутнє солдатів (1995) (Kunstmuseum, Бонн)

Пенк народився в Дрездені, Німеччина. У ранньому підлітковому віці він брав уроки живопису та малювання у Юргена Бьотхера, відомого під псевдонімом Стравальде, і разом з ним створив групу художників-відступників Erste Phalanx Nedserd («Дрезден», написане задом наперед). Група прагнула творчості без компромісів. З цієї причини їхні учасники відмовлялися вчитися в академії. Учасникам групи також було відмовлено в членстві в Асоціації образотворчих художників НДР. Тому вони мусили заробляти на життя як робітники чи ремісники. Згодом він рік працював стажистом-креслярем[21] у державному рекламному агентстві в Дрездені. З 1955 по 1956 рік Вінклер працював креслярем у рекламному агентстві DEWAG. З 1956 року він намагався, але не зміг вступити до Дрезденської академії образотворчих мистецтв та Берлінського університету мистецтв у Східному Берліні. Пенк кілька років працював кочегаром, рознощиком газет, пакувальником маргарину та нічним сторожем[22]. Він також зіграв невелику акторську роль у фільмі «Вінтаж 45» (1966) режисера Юргена Бьотхера.

У 1966 році Вінклер став кандидатом на вступ до Асоціації пластичних художників, тепер під художнім псевдонімом А. Р. Пенк, обраним на честь геолога Альбрехта Пенка. З 1969 року у нього дедалі частіше виникали проблеми з Міністерством державної безпеки НДР. Його картини були конфісковані, а членство в Асоціації образотворчих художників НДР (VBK) було відхилено.

У травні 1971 року Вінклер став одним із засновників групи художників GAP (проіснувала до 1976 року) разом зі Штеффеном Терком, Вольфгангом Опіцем і Гаральдом Галлашем. З 1973 року працював під псевдонімами Майк Гаммер і ТМ. Після служби в армії в 1974 році він був нагороджений премією Вілла Громана в 1975 році Академією мистецтв у Західному Берліні. У цей час над ним також посилився контроль з боку органів державної безпеки. У 1976 році Пенк познайомився із західнонімецьким художником Йорґом Іммендорфом, з яким співпрацював протягом наступних років. У своїх роботах вони агітували за скасування внутрішнього німецького кордону та за дисидентів, серед яких Рудольф Баро та Роберт Гавеман. З 1976 року він також використовував для підпису літеру Y. 1977 року у нього конфіскували деякі з його картин. У травні 1979 року кілька його робіт і записів було знищено під час вторгнення в його майстерню.[23][24]

Пенк брав участь у Documenta 5 у Касселі в 1972 році, а також у Documenta 7 (1982) і Documenta IX у 1992 році. Він мав брати участь у виставці Documenta 6 (1977), але йому завадив вплив неофіційного співробітника держбезпеки НДР на одного з депутатів гессенського парламенту.[25]

Після 1980 року

[ред. | ред. код]

3 серпня 1980 року він переїхав до Західної Німеччини. Спочатку він жив у Керпені, на південний захід від Кельна. Після еміграції Пенк став одним із найвидатніших представників нової фігурації поряд з Йорґом Іммендорфом, Георгом Базеліцем і Маркусом Люперцем. Їхні роботи демонструвалися в найбільших музеях і галереях Заходу протягом 1980-х років. Вони брали участь у низці важливих виставок, включаючи знамениту виставку Подих часу у музеї Мартіна Гропіуса Бау та виставку New Art у Тейті 1983 року. У 1981 році фонд Гете присудив йому премію Рембрандта в Базелі, Швейцарія . У 1983 році Вінклер переїхав до Лондона, Англія, і був нагороджений Аахенською мистецькою премією за 1985 рік. У 1988 році брав участь у виставці Made in Cologne. Того ж року його призначили професором живопису в Академії мистецтв у Дюссельдорфі.

Після виходу на пенсію в 2003 році він переїхав до Дубліна, Ірландія, де жив і працював протягом наступних років.[22] На момент смерті Пенк жив і працював у Берліні, Дюссельдорфі, Дубліні та Нью-Йорку. Він помер 2 травня 2017 року в Цюриху у віці 77 років.[26]

Праці

[ред. | ред. код]

Пенк був самоуком, створював у своїх картинах «світи» та «простори досвіду», наповнені символічними абревіатурами. Він використовував фігурки з паличок та графічні ікони, що нагадують наскальні малюнки, азіатську каліграфію та графіті. У 1960–1970-х роках він створив серію картин і скульптур, які назвав Standarts, поєднанням слів «стандарт» і «мистецтво» що перегукується з німецьким словом Standarte, що означає банер або прапор.[22] Під цим терміном Пенк розумів форму мистецтва, яка використовує прості та архаїчні графічні символи, такі як дорожні знаки чи торгові марки. У 1980-х роках став відомим у всьому світі завдяки своїм картинам з піктографічними, неопримітивістськими зображеннями людських фігур та інших тотемних форм. Він брав участь у багатьох важливих шоу як у Лондоні, так і в Нью-Йорку.

Скульптури Пенка, хоч і менш відомі, передають ті ж самі первісні теми, що й його картини та малюнки, і використовують звичайні матеріали, такі як дерево, пляшки, картонні коробки, банки, пакувальна стрічка, олов’яна та алюмінієва фольга, дріт і паста, виконуючи все з простотою та спонтанністю.[27]

Завзятий барабанщик, він був учасником і співзасновником, разом із Френком Вольні, фрі-джазового гурту Triple Trip Touch (також відомого як T.T.T. або TTT), і мав можливість грати з деякими з найкращих джазових музикантів кінця 1980-х, включаючи Бутча Морріса, Френка Райта, Біллі Бенга, Луї Мохоло і Френка Лоу. У 1990 році він організовував заходи у своєму заміському особняку в Гаймбаху, включаючи інсталяції Ленні Лі, перформанси Анни Гомлер і картини Крістін Кун.

Die himmlischen Stürzer у Вупперталі

Він також писав вірші, есе та теоретичні тексти.

Виставки (вибране)

[ред. | ред. код]
  • 1968: Deutsche Avantgarde 3: A.R. Penck, Bilder, Galerie Hake, Кельн.
  • 1968: A.R. Penck: Erstes Training mit Standart, Галерея Міхаеля Вернера, Кельн.
  • 1972: Documenta 5, Фрідеріцианум, Kassel.
  • 1977: Documenta 6, Фрідеріцианум, Кассель.
  • 1982: Documenta 7, Фрідеріцианум, Кассель.
  • 1984: Венеціанська бієнале, Венеція.
  • 1992: Documenta 9, Фрідеріцианум, Кассель.

Арт-ринок

[ред. | ред. код]

Найдорожчою картиною Пенка на арт-ринку стала праця 1981 року Welt des Adlers I (з нім. — «Світ орла I») , яка була продана за 687 201 долар на Сотбі в Лондоні 11 лютого 2020 року.[28][29]

Колекції

[ред. | ред. код]

AR Penck представлений у багатьох державних колекціях, зокрема: Kunstsammlung Deutsche Bundesbank та музей Штедель у Франкфурті-на-Майні, Museum Küppersmühle für Moderne Kunst у Дуйсбурзі, Гамбурзька картинна галерея у Гамбурзі, Галерея нових майстрів у Дрездені, Kunstmuseum Walter в Аугсбурзі, Kunstmuseum Bonn у Бонні, Ludwig Museum у Кельні, Kunstpalais Erlangen в Ерлангені, Пінакотека сучасності у Мюнхені, Музей сучасного мистецтва Мігрос у Цюриху, Музей Стеделек в Амстердамі, Страсбурзький музей сучасного мистецтва в Страсбурзі, Hugh Lane Gallery в Дубліні, Музей колекції Беррдо в Лісабоні, Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку, Національна галерея мистецтв у Вашингтоні, округ Колумбія, Художній інститут Чикаго та Музей сучасного мистецтва Гуландріс в Афінах, Греція.[30]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ RKDartists
  2. ↑ Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б ZKM Center for Art and Media Karlsruhe — 1997.
  5. ↑ Discogs — 2000.
  6. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  7. ↑ Filmportal.de — 2005.
  8. ↑ Museum of Modern Art online collection
  9. ↑ а б Olé njet
  10. ↑ NMVW-collection website
  11. ↑ Untitled
  12. ↑ A.R. Penck, Arnolfini
  13. ↑ Was ist Gravitation? I
  14. ↑ On People
  15. ↑ Artists + Artworks
  16. ↑ Tegel van keramiek, tinglazuur, voorstellende een beroepsfiguur gemaakt in Makkum door y ca. 1950-1975
  17. ↑ https://bard.emuseum.com/people/952/a-r-penck
  18. ↑ Bodenvase P-28-2A — 1997.
  19. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/326092
  20. ↑ Basciano, Oliver (5 May 2017).
  21. ↑ Andreas Franzke (2003). Penck, A. R.. Grove Art Online. Oxford: Oxford University Press. DOI:10.1093/gao/9781884446054.article.T066161. (необхідна підписка).
  22. ↑ а б в Grimes, William (5 травня 2017), A. R. Penck, German Neo-Expressionist of Cold-War Era, Dies at 77, The New York Times
  23. ↑ A. R. Penck Biography, Artnet
  24. ↑ A. R. Penck at the Encyclopaedia Britannica
  25. ↑ Jürgen Hohmeyer: Schulaufsätze vom IM.
  26. ↑ A. R. Penck, Neo-Expressionist Painter Whose Work Reflected on the German Postwar Condition, Dies at 77, Artnews, 3 May 2017
  27. ↑ A. R. Penck at Widewalls
  28. ↑ Welt des Adlers I (World of the Eagle I), Artnet
  29. ↑ Welt des Adlers I (World of the Eagle I), Sotheby's
  30. ↑ A. R. Penck at Artcyclopedia

Посилання

[ред. | ред. код]

Подальше чита��ня

[ред. | ред. код]
  • Інгрід Пфайффер, А. Р. Пенк, Ізабель Грау, Гаральд Кунде, Кевін Пауер, Піркко Ратгебер, Юрген Швайнбраден: A.R. Penck: Works 1961–2001 German/English. Дюссельдорф: Richter-Verlag, 2007, ISBN 978-3-937572-68-0.
  • Каталог виставки: documenta 5. Befragung der Realität – Bildwelten heute; Том 1: (Матеріал); Том 2: (Exponatliste); Кассель 1972
  • архів документа (ред.); Wiedervorlage d5 – Eine Befragung des Archivs zur documenta 1972; Кассель/Остфільдерн 2001, ISBN 3-7757-1121-X
  • каталог documenta 6: том 1: Malerei, Plastik/Environment, Performance; Том 2: Фотографія, кіно, відео; Том 3: Handzeichnungen, Utopisches Design, Bücher; Кассель 1977. ISBN 3-920453-00-XISBN 3-920453-00-X
  • documenta 7 каталог Касселя; Том 1: (Visuelle Biographien der Künstler); Том 2: (Aktuelle Arbeiten der Künstler); Кассель 1982. ISBN 3-920453-02-6ISBN 3-920453-02-6
  • Documenta IX: Кассель, 13. червень-20. Вересень 1992 р. – Каталог у трьох томах; Штутгарт 1992, ISBN 3-89322-380-0 (німецькою) / ISBN 3-89322-381-9 (англійською)
  • Анке Шарнгорст: Penck, A. R. In: Wer war wer in der DDR? . 5. Ausgabe. Гурт 2, Ch. Ch. , Берлін 2010, ISBN 978-3-86153-561-4
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/А._Р._Пенк