Перейти до вмісту

Антон Гансен Таммсааре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Антон Гансен Таммсааре
Anton Hansen Tammsaare
Антон Гансен Таммсааре
Ім'я при народженніАнтон Гансен
ПсевдонімТаммсааре
Народився18 (30) січня 1878(1878-01-30)
Албу, Ярвамаа, Естонія
Помер1 березня 1940(1940-03-01) (62 роки)
Таллінн, Естонія
ПохованняМетсакальмісту
Країна Російська імперія
 Естонія[1]
Національністьестонець
Діяльністьпрозаїк, поет
Сфера роботитворче та професійне письмоd[2], проза[2], драма[2] і есей[2]
Alma materГімназія Гуґо Треффнера і Дерптський імператорський університетd
Мова творівестонська
Напрямокреалізм
Жанрповість, роман, роман-епопея
Magnum opus«Правда і справедливість» (1926–1933)

CMNS: Антон Гансен Таммсааре у Вікісховищі

А́нтон Га́нсен Та́ммсааре (ест. Anton Hansen Tammsaare; 18 (30) січня 1878(18780130), волость Албу, тепер повіту Ярвамаа, Естонії — 1 березня 1940, Таллінн) — естонський письменник, представник реалізму.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 30 січня 1878 року на хуторі Таммсааре-Пих'я у волості Албу в селянській родині. Незадовго до цього батьки купили хутір у борг, на виплату якого пішло кілька років. Назва рідного хутора пізніше стала літературним псевдонімом письменника. Двоє з дванадцяти дітей у сім'ї померли в дитинстві. Антон народився четвертим.

Батьки з раннього дитинства приділяли багато уваги релігійному вихованню і музичній освіті дітей. У матері був гарний голос, вона знала чимало народних пісень. Діти навчалися гри на кантеле. Антон виявився здібним до музики і батько купив йому скрипку. Деякий час майбутній письменник навіть мріяв стати професійним музикантом.

У восьмирічному віці Таммсааре вступив до волосної школу в Пріюмлі за десять кілометрів від хутора. Його вчителем став Антс Тис, людина надзвичайно працьовитий, що намагалася передати своїм учням усі знання, якими володів. Того часу Антон Гансен почав писати вірші.

У 1892 році Антон продовжив освіту у парафіяльній школі в Вяйке-Маар'я, яку очолював поет і перекладач Якоб Тамм. Він подарував усім своїм учням збірку своїх віршів «Пробуджені голоси». Багато віршів з цієї збірки Антон вивчив напам'ять. Він на все життя запам'ятав літературні настанови свого вчителя: писати ясно, природно і просто. У Вяйке-Маар'я Антон Гансен познайомився також з багатьма іншими поетами, що сприяло тому, що інтерес Гансена до літературної творчості став переростати в стійке захоплення.

У 1898 році, закінчивши школу, Гансен вирушив до Юр'єва аби продовжити навчання в гімназії Хуго Треффнера. Це училище було цікаве тим, що туди можна було вступити в будь-якому віці й з будь-якою підготовкою. У гімназії був численний і строкатий склад учнів: там вчилися як багаті, так і бідні. Це була направду рідкісна галерея типів для майбутнього письменника, згодом Таммсааре зобразив її у другому томі своєї епопеї «Правда і справедливість».

Щоб мати можливість платити за навчання, Антон виконував різні роботи по дому, на кухні, а також проводив уроки в підготовчому класі. Випускні іспити на атестат зрілості Антон Гансен здавав у 1903 році в Нарвської гімназії. До цього часу він вже опублікував 20 своїх творів.

Творчість

[ред. | ред. код]

Почав друкуватися з 1900 року. Автор творів:

  • повістей:
    • «Два подружжя і одинокий» (1902),
    • «Старики і молоді» (1903),
  • романів:
    • «Господар з Кирбоя» (1922) — про життя естонських селян;
    • «Новий Нечистий з Пекла» (1939) — сатиричний роман на соціальну тематику;
  • «Правда і справедливість» (1926—1933) — 5-ти томної епопеї;
  • «Королю холодно» (1936) — п'єси-памфлета;
  • «Хлопчик і метелик» — збірка казок .

У доробку письменника також численні переклади та літературно-критичні статті.

Українські переклади

[ред. | ред. код]

На українську мову перекладено роман Таммсааре «Новий нечистий із самого пекла» (О. Завгородній, 1978)[3].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. LIBRISКоролівська бібліотека Швеції, 2012.
  2. а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. Таммсааре А. Х. Новий нечистий із самого пекла: Роман / Перекл. з ест. О. Завгороднього. — К.: Дніпро, 1978, — 206 с.

Джерела

[ред. | ред. код]