Ад'ютант його високоповажності

Ад'ютант його високоповажності
рос. Адъютант его превосходительства
Оригінальний постер до фільму
Жанр	пригодницький
Режисер	Євген Ташков
Сценарист	Болгарин Ігор Якович і Сіверський Георгій Леонідович
У головних ролях	Юрій Соломін Владислав Стржельчик Володимир Козел
Оператор	Петро Терпсіхоровd
Композитор	Андрій Ешпай
Кінокомпанія	Мосфільм
Тривалість	377 хв.
Мова	російська
Країна	СРСР
Рік	1969
IMDb	ID 0128915

«Ад'ютант його високоповажності» (рос. «Адъютант его превосходительства») — російський радянський чорно-білий п'ятисерійний художній телефільм студії «Мосфільм» 1969 року про розвідника-чекіста Павла Кол��цова (прототип — Павло Васильович Макаров) в роки Громадянської війни в Росії, поставлений за мотивами однойменного роману українського кіносценариста Ігоря Болгарина^[1].

Розвідник червоних, капітан Павло Андрійович Кольцов (актор Юрій Соломін) навесні 1919 спрямований головою ЧК Лацисом в Добровольчу армію. В дорозі він і кілька інших білих офіцерів потрапляють у полон до «зелених» батьки Ангела. Скориставшись моментом, Кольцов заволодіває зброєю і офіцери разом з двома червоними командирами, теж бранцями Ангела, з боєм вириваються з полону.^[2] Вислухавши розповідь про втечу, командувач Володимир Зенонович Ковалевський (прототип — генерал Володимир Зенонович Май-Маєвський) призначає Кольцова своїм ад'ютантом. Кольцов проводить кілька секретних операцій, при цьому успішно проходить всі перевірки своєї легенди і не піддається на провокації контррозвідки.

Одночасно показана романтична лінія сюжету, в якій Павло Кольцов завойовує серце Тані, дочки начальника контррозвідки полковника Щукина.

Ще одна лінія сюжету — доля Юри Львова, сина білого полковника, який загинув у бою. Хлопчик переживає ряд трагічних пригод по обидві сторони фронту, поки не потрапляє під опіку Кольцова. Юра здогадується, що Кольцов — червоний шпигун. У відвертій бесіді Кольцову вдається переконати Юру, що він діє з добрими і благородними намірами…

• Юрій Соломін — Павло Андрійович Кольцов, капітан, старший ад'ютант генерала Ковалевського
• Владислав Стржельчик — Володимир Зенонович Ковалевський, генерал-лейтенант, командувач Добровольчої армії
• Володимир Козел — Микола Григорович Щукін, полковник, начальник контррозвідки Добровольчої армії
• Тетяна Іваницька — Таня Щукіна, дочка полковника Щукина
• Олександр Милокостий — Юра Львов
• Анатолій Папанов — батько Ангел, ватажок банди «зелених»^[3]
• Віктор Павлов — Мирон Осадчий, член банди батьки Ангела, потім агент білої розвідки
• Михайло Кокшенов — Павло, член банди батьки Ангела

• Софія Павлова — Ксенія Андріївна Сперанська, тітка Юри Львова
• Лев Поляков — Загладін
• Валентина Березуцька — пасажирка
• Юрій Авшаров — князь Асланов
• Володимир Ферапонтов — поручик
• Костянтин Желдін — капітан Віктор Осіпов

• Автори сценарію: Ігор Болгарин, Георгій Сіверський
• Режисер: Євген Ташков
• Оператор: Петро Терпсихоров
• Художники: Михайло Карташов, Валерій Філіппов
• Композитор: Андрій Ешпай
• Музика: Державний симфонічний оркестр кінематографії СРСР, диригент Емін Хачатурян

• Образ неосвіченого селюка батьки Ангела не відповідає книжному образу, де батько Ангел роз'яснює полоненим основи економічної теорії, і реальній особі Євгена Ангела, який у свої 22 роки (на момент подій фільму) здобув пристойну освіту і мав офіцерський чин царської армії.
• Низку натурних сцен Києва 1919 року справді було знято на вулицях Києва, переважно на Андріївському узвозі та Боричевому Току (які в репліках героїв не згадуються). Також у фільмі фігурують київські топоніми Володимирська вулиця, Дарниця (туди Юра бігає з повідомленнями для Бінського), Куренівка (там зупинився Мирон) та багато інших. Водночас реальні місця зйомок часто не співвідносяться із заявленими у фільмі адресами Києва: помешкання Сперанських («на Володимирській») насправді локалізується в районі Малопідвальної вулиці, будинок 5; будинок Бінського («у Дарниці») — у провулку Зелінського на Подолі (споруда не збереглася); затримання Загладіна відбувалося на Боричевому Току (на задньому плані — Покровська церква), Бінський спостерігає за цим з-за рогу будинку причту церкви Миколи Доброго (Боричів Тік, 20/4). Двір будинку, де мешкав ювелір Ліберзон, — Андріївський узвіз, 2. Сцена засади в ювеліра Федотова (за фільмом — «Велика Васильківська, 12») знімалася почасти на Пушкінській, 21, почасти (втеча денікінського резидента і Мирона дахами) — на покрівлі «Замку Річарда» на Андріївському узвозі. Шлях Юри «в Дарницю» частково також пролягає через Андріївський узвіз, повз «будинок Турбіних» (№ 13). Агент білих Мирон відвідує в Києві будинки на Шовковичній, 19 (особняк «Рожевий замок») та на Великій Житомирській, 8-Б (за фільмом — «Базаківська, 25», де мешкав Гриценко), а також шукає ще одну адресу «на Прорізній» — насправді на розі вулиці Івана Франка і Ярославового Валу^[4].

• Адъютант его превосходительства [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)